Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Служителі Ордена Світла. Ченці інших орденів.
Жителі інших світів.
Ті, що сплять у своїх ліжках. Вони уві сні побачили Зруйноване Місто і Гору та зрозуміли, що тут відбувається. Реальний сон. Розуміння, що повер-нення — це твоя добра воля. Залишились, оскільки іншого вибору не було.
Перехожі нічних вулиць, що ступили в Зону Сутінків. Повернутися чи залишитись? Усі ті, хто відважився та зробив крок.
Ті, котрі помираючи, сказали:
— Ні, я тобі не дістанусь, — до зла, що прийшло по них.
— Хочеш довести це у двобої?
— Якщо мені доведеться…
Перша атака круків із обличчями злючих старих. Перші трупи та перші туші потвор.
Друга атака — і хмари пущених стріл.
Лучники Залізного Чоловіка. Вони прийшли разом із Дітьми Квітів і померли в шпиталях молодими солдатами.
Хмари стріл очистили небо.
І голосний поклик сурми. Повторений безліччю сурм.
І вершники на багатолапих чудовиськах.
Вишикуватися та зустріти їх.
— Грох-ох-ох-ох-ох! — гуркіт від удару пролунав на все бойовище.
Кришаться щити, ламаються бунчуки, падають загиблі.
— А-а-а-а!!! — розмахує булавою войовник.
Він залишився, щоб померти.
Варто лишень зостатися.
Варто лишень промовити:
— Я не маю права визначати, хто я. Але я не можу жити у Злі. Боже мій, віднині я твій, і тобі вирішувати, що діяти зі мною.
У ту єдину мить, коли ніхто нічого не вирішує.
Він може лише дивитися.
Коли ти зважився, і твоє тіло огорнула криця, а руки стискають меч.
Чи ти був настільки світлий, щоб твоє власне Світло захистило тебе?
Крихітка в блискучому панцирі. Її розколотий шолом. Її удар по тварюці, котра стала мертвою.
Грішник:
— Авжеж, я багатьох убив…
Добрий Вітчим:
— Тобі подобається вбивати?
Я мисливець.
Мисливець Вісім? Із тих, кого наймали, щоб зловити мене?
— Я не можу обернути тебе на тварюку. Можу лише наділити тебе вічністю, впродовж якої ти вбиватимеш своїх ворогів.
— Я не маю ворогів. Мені просто подобається вбивати.
— Тим паче, друзяко, тим паче.
І обернув його на звіра.
Чоловік Зла, який став перевертнем.
І мисливець на перевертнів, котрий забив його ударом двосічної сокири, — рудобородий розгніваний Кіт.
Боже, скільки забитих! Боже, за тілами не видно землі!
Ті, що танцюють на трупах. Дикий танок подертого вбрання… Помах меча, аби зупинити напругу…
Чорнокнижники, захоплюючись своєю владою над Демонами Чорних Книг. Безумні, котрі слугують злу тільки задля того, аби не відчувати себе тліном. Як пожирач отрут, колись побувавши за зірками, й досі вбиває себе ради того, щоб повернутися туди ще і ще раз.
Жахатися зі свого вміння та захоплюватися тим, що ти зумів убити те, що сам же й сотворив.
Застібати гачки на мантії тремтячими від хвилювання пальцями.
Стискати магічний жезл, немов це вісь Всесвіту.
— Ха-ба-ба-раб-ра!
Але варто по ньому вцілити, як він падає, мов купа ганчір’я, а всі його демони щезають…
Схилений Mar-Чорнокнижник. Навчений лише для того, щоб сьогодні бути тут.
Один удар важкого хреста. Один удар Пса — і нема ні Чорнокнижника, ні покликаних ним чудовиськ.
Велетні, що вергають потоки вогню. Обпікають вогнем.
Що всередині? Чи доста Світла, щоб вогонь не зачепив тебе? І щоб твій меч розітнув велетня?
Чорнолиці грішники, що вважать Пекло за свою оселю.
Загони проклятих, що самі прокляли себе своєю люттю та злом.
Як їх багато…
І вершник Вовк. І його білі крила. Та білі крила
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга», після закриття браузера.