Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

У Харкові агресивні бойовики з угруповання «Оплот» співпрацювали з міським головою Геннадієм Кернесом, який сам був вихідцем із криміналітету. В «Оплоті», біля витоків якого стояли депутат-«регіонал» Олександр Бобков та один із найближчих партнерів «Сім’ї» Януковича, голова Нацбанку, а згодом перший віце-прем’єр Сергій Арбузов[660], гуртувалися жорстокі проросійські хулігани, задіяні в тіньовому бізнесі та рекеті. «Оплот» насаджував культ насильства та панславістські переконання, ворожість до українського «фашизму» й антизахідну ксенофобію, а також підтримував путінські «консервативні цінності», що робило його природним союзником російських націоналістів. Очолив «Оплот» колишній співробітник МВС Євген Жилін, чий світогляд можна було б охарактеризувати як «неорадянський». Жилін утік до Росії після того, як проукраїнські сили здобули перемогу в протистоянні в центрі Харкова навесні 2014 року[661]. Російські ЗМІ повідомляли, що Жиліна було вбито в підмосковному ресторані у вересні 2016 року, хоча ця інформація не мала надійного підтвердження. Не виключено, що вона була спрямована на приховування справжнього місця його перебування.

«Оплот» брав активну участь у протистоянні з Євромайданом як бойовий загін влади; «вважають, що він стояв за багатьма викраденнями, катуваннями, пограбуваннями і погрозами вбивства у Києві»[662]. «Оплотівців» розселили в таборах неподалік Києва, куди доправляли для допитів і тортур викрадених учасників Революції гідності. Український суд встановив, що «тітушки» з «Оплоту» причетні до викрадень, побоїв і тортур активістів «Автомайдану» і Євромайдану загалом[663]. Викраденого активіста, вченого-геофізика зі Львова Юрія Вербицького, найімовірніше, вбили саме ці бойовики.

Членів «Оплоту» тренували, фінансували та екіпірували російські розвідники, частину яких таємно перекинули на схід України ще за кілька років до описуваних подій. Серед російських маріонеток, які створили угруповання «ДНР» і «ЛНР», було чимало «оплотівців», найвідомішим з яких став ватажок «ДНР» Олександр Захарченко. Вони належали до найвідданіших фанатиків українофобського російського іредентизму. Сформований ними під егідою «ДНР» батальйон (пізніше 5-та окрема мотострілецька бригада) «Оплот», початково очолюваний Захарченком, взяв участь у російсько-українській війні, зокрема у боях за Донецький аеропорт. За даними СБУ і Генеральної прокуратури України, саме бойовики бригади «Оплот», разом із російським командуванням, несуть відповідальність за обстріл пасажирського автобуса поблизу Волновахи у січні 2015 року, який вартував життя дванадцятьом мирним мешканцям Донбасу і став одним з елементів позову України до Міжнародного суду ООН[664].

Навесні 2014 року на значній частині території Донбасу українська влада перестала функціонувати, виник політичний і правовий вакуум, який заповнили російські окупанти, маргінальні досі російські націоналістичні й панславістські партії, парамілітарні організації та злочинні угруповання. Відтоді численні свідчення та повідомлення з лінії фронту підтверджували наявність у цьому середовищі великої кількості злочинців. Тут вони мали змогу швидко розбагатіти завдяки мародерству, крадіжкам автомобілів, викраденню людей, контрабанді крадених товарів, корпоративному рейдерству та утискам місцевого бізнесу. Епідемія злочинів охопила окуповані райони Луганщини, особливо там, де хазяйнували російські козаки, які уславилися своєю корупцією не менше, ніж порушеннями прав людини. Хоча дехто з бойовиків приєднався до російських маріонеток з ідеологічних міркувань, як-от члени «Оплоту», багато інших зробили це передусім тому, що це приносило дохід в умовах, коли вугільні копальні та заводи були закриті або знищені. За відсутності життєздатної економіки та фінансової системи захоплена Росією частина Донбасу перетворилася на «віртуальну мафіозну державу»[665].

Один із екс-лідерів «ДНР» Ґіркін описав життя тих, хто мешкає на цій території, як «свинарник і бардак», карикатуру на російську олігархічну систему, де люди не мають впливу на вирішення місцевих проблем[666]. Хоча рівень життя в «окремих районах» Донеччини й Луганщини, поза сумнівом, катастрофічно впав у порівнянні з довоєнним періодом, Ґіркін у своїй оцінці оминув той факт, що олігархічна система уже давно існувала на Донбасі, а місцеві жителі як за радянських часів, так і за умов диктату місцевих кримінальних кланів та Партії регіонів, не мали жодного впливу на вирішення життєво важливих питань.

Російські окупанти та маріонетки на Донбасі не гребують грабунком домівок і без того убогих місцевих мешканців. В одному з випадків, звелівши сімейній парі сховатися у підвалі напередодні бою в районі Дебальцева, вони розграбували усе їхнє господарство, забравши подушки, ковдри, газову плиту, плазмовий телевізор і навіть чайники[667]. В анархічному середовищі на Донбасі