Читати книгу - "Соляріс. Едем."

— Ми нічого не розуміємо, — сказав він. — Чуєте? Нічого. Анічогісінько!!! — І вже тихіше додав: — Я взагалі ие уявляю собі ситуації, в якій людина не могла б нічого, анічогісінько зрозуміти!

— Що ти там знайшов? — запитав Хімік.

— Вони справді відрізняються між собою, — повідомив Лікар, вертаючись з товаришами до всюдихода. — В одних є пальці, а в інших немає. В одних є ніс і немає ока, а в інших є око, але немає носа. Одні великі й темні, а інші блідіші й з дещо коротшим тулубом. Одні…

— Ну то й що з цього? — нетерпляче урвав його Хімік. — Люди теж бувають різних рас, мають різні риси обличчя, колір шкіри, що ж тут незрозуміле? Тут ідеться про інше — хто, чому й навіщо влаштовує ці жахливі різанини?

— Я не зовсім певен, що це різанина, — тихо відповів Лікар.

Він стояв, похиливши голову. Хімік приголомшено дивився на нього.

— Що це має… що ти…

— Я нічого не знаю… — насилу вимовив Лікар. Він механічно, зовсім не усвідомлюючи цього, намагався витерти хустинкою вимащені глиною руки. — Але я знаю одне, — додав, раптом випростуючись. — Я не можу цього пояснити, проте ця відмінність між ними не схожа на відмінність між расами в межах одного й того самого виду. Надто важливі очі й ніс, зір і нюх.

— На Землі є мурахи, в яких спеціалізація пішла ще далі. В одних є очі, в інших їх немає, одні можуть літати, інші тільки ходити, одні виконують функції годівників, інші — воїнів. Невже я повинен читати тобі лекції з біології?

Лікар знизав плечима.

— Все, що тут відбувається, ти намагаєшся убгати в готову, привезену з Землі схему, — відповів він. — Якщо якась деталь, якийсь факт не вкладається в неї, ти просто їх відкидаєш. Я не можу тобі цього зараз довести, але я знаю, просто знаю, що це не має нічого спільного ні з расовими відмінностями, ні зі спеціалізованою диференціацією виду. Пам’ятаєте той уламок — кінець трубки, голки, який я знайшов під час розтину? Звичайно, ми всі подумали — і я теж, — що це створіння вбито чи принаймні хотіли вбити. Воно має відросток, присоску чи щось у цьому роді, і трубка туди просто вставлена, введена досередини. Точнісінько, як людині вставляють трубку в дихальне горло при трахеотомії. Звичайно, це не має нічого спільного з трахеотомією, бо в нього в цьому місці просто немає дихального горла. Я не знаю, що це таке, й нічого не розумію, але принаймні знаю хоча б це!

Лікар сів у всюдихід і запитав Координатора, який обходив машину з другого боку, щоб зайняти своє місце:

— А ти що на це скажеш?

— Що треба їхати далі, — відповів той і взявся за кермо.

7

Сутеніло. Всюдихід описав велику дугу, об’їжджаючи похилу площину; виявилося, що це не штучна споруда, а рукав магматичної ріки, яка далеко розлилася по рівнині, — її величезні розміри вони осягнули зором тільки тепер. Вона скочувалася по схилах з верхнього ярусу долини й застигла десятками потрісканих зсувів та каскадів. Хвиляста оболонка якоїсь породи, схожої на металевий шлак, укривала нижню частину схилу, тільки нагорі, де крутизна збільшувалася, з цього мертвого потоку стирчали голі ребра скель.

З протилежного боку кількасотметрову ущелину з висхлим глинистим дном, укритим павутиною тріщин, замикав гірський хребет, піки якого губилися в хмарах. Крізь розриви хмар на ньому виднів чорнуватий кожух рослинності. В свинцевих сутінках вечора застигла ріка з блискучими гребенями непорушних хвиль нагадувала величезний льодовик.

Долина виявилася набагато ширшою, ніж можна було припустити, дивлячись на неї згори — за ущелиною від неї простяглося відгалуження, яке вело вздовж горбкуватих виступів магми, праворуч грунт майже без ніякого рослинного покриву терасними скатами підіймався вгору; там блукали поодинокі сірі хмарки. Трохи вище, в глибині гірського казана, через певні проміжки часу озивався гейзер, затулений тепер гірським хребтом, і тоді протяжний, глухий шум виповнював усю долину.

Барви поступово блякли, форми втрачали чіткість, немовби їх заливала вода. Віддалеки перед всюдиходом вимальовувалися руді злами чи то мурів, чи то скелястих схилів, на їхні хаотичні нагромадження падав м’який відсвіт, неначе від променів призахідного сонця, хоч воно було закрите хмарами.

Ближче, обабіч ущелини, яка дедалі розширювалася, правильним дворяддям стояли велетенські похмурі фігури, схожі на пальці або на височенні вузькі балони. Всюдихід в’їхав між перші з них уже в сутінках, які поглиблювала тінь високих споруд. Координатор увімкнув фари, й поза досягом трьох конусів світла відразу ж стало темно, немовби там раптово запала ніч. Колеса перекочувалися через лави застиглого шлаку, його уламки хрущали, наче4 скло, язики світла облизували в півтемряві стіни резервуарів чи балонів, і вони спалахували ртутним блиском, останні сліди глини зникли, всюдихід котився по плавних нерівностях затверділої, наче лава, маси, в заглибинах стояли мілкі чорні калюжі, які з шумом розбризкувалися під колесами. На тлі хмар тонким павутинням вимальовувалася чорна конструкція галереї, яка з’єднувала в повітрі дві споруди, схожі на палиці й віддалені одна від одної метрів на сто. У світлі фар блиснуло кілька повалених набік машин з випуклими, дірчастими днищами, крізь отвори в них виднілися зубці, з яких звисало якесь зітліле лахміття. Люди зупинилися й переконалися, що машини ці покинуто вже давно — металеві плити встигла проїсти іржа.

Повітря ставало дедалі вологішим, з-поміж велетенських балонів пориви вітру приносили солодкуватий сморід і запах горілого. Координатор зменшив швидкість і звернув до підніжжя найближчої палиці. До неї вела гладенька, подекуди вищерблена по краях плита, обгороджена з двох боків похилими площинами з, системою жолобків; з-під споруди бігла рівна, довга й чорна, мов смола, лінія, яка дедалі розширювалася, росла й оберталася на вхід. Циліндрична стеля здіймалася вгору й губилася там — усю її безмірність уже неможливо було охопити поглядом. Над темною пащею, яка вела в невидиму глибину, виступав складчастий і обвислий гроноподібний навіс — здавалося, будівничий забув про нього й покинув його в незакінченому, неоформленому вигляді.

Всюдихід в’їжджав уже під широкий навіс. Координатор зняв ногу з акселератора, провал зяяв чорнотою, і світло фар безпорадно губилося в ньому, ліворуч і праворуч розбігалися широкі, трохи заглиблені жолоби, вони вели вгору велетенськими спіральними витками. Всюдихід майже зупинився, потім почав дуже повільно в’їжджати на той жолоб, який вів праворуч.

Людей огорнула непроглядна пітьма, тільки в снопах світла над краями жолоба з’являлися й зникали розхилені віялом ряди похилих телескопічних щогл; нараз над головами в них заграли відблиски, які багатократно множилися; люди