Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"

— Це застарілі припущення.

— На твою думку.

— Я не питаю про твою думку, забобонний брате. Я просто прошу тебе запитати Прозірливу Матір Ієру.

— Добре, брате, запитаю, — аґент одягнувся в шахтарські обладунки і попрямував до виходу.

— А я тебе тут почекаю.

— Чекай.

Мати Ієра жила не в модулі, а в просторій скелястій порожнині поряд із Портальною печерою. Вона чекала на Зорана, сидячи з двома старшими Сестрами за широким кам'яним столом. На нього ставили тарілки з паляницями і глечики з освяченою водою. Блакитне світіння грибоподібних матових ламп розсіювало печерну темряву.

— Вітаю тебе, Прозорлива Матір, — аґент при вході схилився в поклоні настільки глибокому, наскільки йому дозволяла конструкція комбінезона.

— Ти не поспішав, Обраний, — докорила йому Ієра.

— Гумм затримав мене. Просив запитати тебе, чи не взяти йому за дружину вдову Герінну Модесту з Дому Тізе.

— Нехай спробує, — Зорану здалося, що на сухих губах Знаючої промайнула посмішка. — На все воля Держателя Склепіння.

— Я передам йому, Прозорлива.

— Сідай, Обраний, розділи з нами хліб Матерів і воду світанку.

— Велика честь для мене і велика радість.

Ієра відламала половинку паляниці й дала Зоранові. Одна із Сестер наповнила його склянку водою з глечика. Деякий час усі їли мовчки. Паляничка була смачною, як і загалом будь-яка їжа, приготована руками Знаючих.

— Тобі час вирушати в дорогу, Обраний, — порушила мовчання Ієра. — Тебе чекає нагорода від нового імператора і нове завдання.

— Розділити з вами хліб і воду — найвища нагорода.

— Дякую тобі за люб'язність, Обраний. Святі Матері Піфії просили імператора нагородити тебе високим ранґом, і Теслен не відмовив їм. Тобі, Обраний, присвоєно звання капітан-командора Флоту.

Зоран ледь впорався з непережованим шматком хліба. Перевівши дух, він ритуально вклонився Матері Ієрі й попросив її передати Святим Матерям його безмежну вдячність.

— Тобі, — продовжила Знаюча, — доручають організувати пошуки гніздової планети ґиргів. Інструкції отримаєш на Піфії. Там тобі відновлять втрачену руку. Потім ти зустрінешся з ученими й навігаторами Флоту на Альфі та Арпікрані. Там збереш команду. Пошуки гніздової планети — складне, відповідальне завдання. І дуже, дуже поважне.

— Але ж… У мене немає досвіду керівництва вченими. Я солдат.

— Ти вірний солдат, а вірність іноді цінніша за досвід. Імператор дає тобі, Обраний, широкі повноваження. У тебе буде підтримка Ради Двадцяти Трьох. У склад експедиції увійдуть і піфійські ксенобіологи, наші вчені сестри. Решта — за межами моєї компетенції. Ви з Гуммом залишите Укриття через три години. Ти ж не заперечуватимеш, Обраний, щоб Гумм також входив до твоєї команди?

— Авжеж не заперечую. Єдине, чого я боюся, Прозорлива Мати, що як тільки він стане бароном Тізе, то остаточно зазнається.

30

Лабіринт Анволі,

планета Фаренго (9КВ97:2),

зоряна система Таліс.

29 октомбрія 416 року Ери Відновлення

— Дивно, — завважив Алі Аннадір. — Від кіборґів залишився лише попіл і калюжки металу, а труп морліфа майже не пошкоджено. Якийсь вибірковий засіб знищення.

— Людське тіло біля стіни — рештки Малко Некіча, розшукуваного військового злочинця і ноланського сепаратиста, — повідомив лейтенант, звіряючи біопробу з базою даних. — А другий труп я поки що не можу розпізнати. Генетичної картки цього гуманоїда в базі даних немає. Таке трапляється, хоча й дуже рідко. Повну ідентифікацію ми зможемо провести тільки тоді, коли вийдемо з Лабіринту і я отримаю доступ до розширеної бази молекулярних підписів.

— Виходить, ані Шерми, ані Овіти, ані Вей, ані Вольска, тут немає, — підсумував командир «Капітана Паландо». — Преподобна сестро, — звернувся він до Тарасваті, — а що ви нам скажете?

— Храм насторожений і закритий для моїх відчуттів.

— Що ми робитимемо далі?

Аннадір озирнувся. Гранітні стіни Лабіринту пригнічували його. Він уже відвідував споруди інших рас на далеких планетах, але ця підземна будівля випромінювала щось аж надто чуже. Бегемотові хотілося якнайшвидше залишити Лабіринт Анволі й забути про нього назавжди.

— Поки відступниця жива, Храм у небезпеці, — твердо сказала високородна жриця. Аннадір завважив, що при цих словах Сестра Хіосі зробила дивний рух, ніби хотіла обійняти Тарасваті. «Маленькій Хі також недобре в цьому лігві хижих джинів», — подумки відзначив командор, а вголос промовив:

— Храм показав, що вміє себе захищати. Та й що тепер зможе зробити Шерма без роботів і синтезатора? Вона помре за кілька днів. Якщо не від вичерпання ресурсу повітряних фільтрів, то від спраги.

— А ви що пропонуєте, командоре? — в голосі Тарасваті вперше від моменту неочікуваної перемоги над безпілотником промайнуло роздратування.

— Заберемо скеґер і знову повернемося до режиму орбітального патрулювання Фаренго. Якщо з «Максвела» спробують вислати рятувальну команду, вони себе проявлять. Тоді ми знищимо лайнер і повністю виконаємо поставлене перед нами завдання.

— Які у нас ґарантії, що Шерма не знайде в Храмі невідомі нам джерела життя?

— Джерела життя? Тут? — Аннадір недовірливо пирхнув. — Навряд чи… Далі нам все одно йти не можна. Те, що вбило цих двох, спробує вбити і нас. Можемо залишити тут одного робота і ще одного біля дірки. Якщо Шерма спробує повернутися по своєму сліду, кіборґи її знищать. Або захоплять, якщо вона потрібна вам живою.

— Не потрібна, — не замислюючись відрізала Тарасваті.

— Це спрощує завдання.

— Святі Матері доручили мені розширити горизонти знань про це місце. Якщо ми вже тут, я б хотіла оглянути один об'єкт, який свого часу бачив Хосро Нурасов.

— Об'єкт?

— Нурасов бачив Залу Часу й описав її в детальному звіті Сіоранові. Це такий величезний тунель; якщо вірити картам, він повинен бути десь поряд, десь за сто п'ятдесят метрів звідси.

— Чому «Зала Часу»?

— У всіх галактичних рас таємниця життя щільно переплетена з таємницею часу. Всі раси шукали безсмертя, і ніхто його не знайшов. Знаючі вважають, що Повзучі Отці подолали пастки на шляху визволення життя від законів часу. І гуманоїди, і ящери приходять до Зали Часу, щоб оплакати втрату цього шляху, втрату істинного знання про визволення життя з полону невмолимої послідовності.

— Чому ж тоді ці Отці не залишили знання нам чи ящерам?

— Останній паросток їхнього роду загинув несподівано.

— Несподівано? Така мудра раса…

— Їх убили. Винищили жорстоко й підло.

— Хто?

— Цього ми не знаємо.

— А ящери?

— Ящери не розповідають про це.

— Бояться?

— У ящерів є Великі табу. Ящер-відступник загине раніше, аніж встигне сказати те, на що накладене Велике табу.

— Круто. Вони вставляють до своїх тіл імплантанів-убивць?

— Ні. Їм цього не потрібно. У них мільйоннолітня культура інформаційних заборон і замовчувань. Обмін інформацією пов'язаний у ящерів з фізіологією і одночасно