Читати книгу - "Зазирни у мої сни"

Він ще не виглядав таким збудженим за весь час у Америці. Він ніколи так не радів, коли її не було поряд, сприймав усе як належне, не виказуючи емоцій, зате тепер… Гіркий колючий клубок підкотив мені до горла.

— Ти плавав із дельфінами? — здивувалась Єва.

— Ні. Торкався просто. А вони так смішно… — хлопчак зморщив носа й затих.

— Що?

— Ну, крякали… не знаю. Класно було! А ще я бачив, як ремонтують літак! Там дядько на такій штуці під крило заїжджав…

Я не міг просто взяти й розірвати зв’язок, а тому, підвівшись, вислизнув на веранду. Тео навіть не помітив. Хвилину, безсило стискаючи кулаки та сердито сопучи, я тупився на басейн. Потім узяв до рук роман Кінга — лише для того, щоб через секунду спересердя пожбурити його в протилежний куток. Розмова долітала до веранди, я чув кожне Євине слово, кожен захоплений вигук Теодора… Це було нестерпно.

Я зійшов із веранди, оминув пісочницю та попрямував до стежки, що збігала до води. Я не зупинявся, доки звуки з будинку не перестали долітати до вух.

79

У середу, 15 липня 2015-го, Теодору виповнилося п’ять років. Зранку я дозволив йому три години просидіти за Xbox One. В обід ми вдруге подалися до Національного акваріуму. Цього разу Лізи Торнтон із нами не було, тож найбільшим, що малому дозволили торкнутися, стала морська зірка. Зате він донесхочу надивився на акул. Із настанням ранку в Україні Тео прийняв поздоровлення через Skype від Єви, її батьків, моєї мами та Роми Цезарка. А ввечері у котеджі біля Ліберті ми влаштували вечірку. Приїхали Ліза Торнтон, Меллорі Хардисон і Джеремайя. Разом зі мною, Теодором і темношкірою кухаркою нас було шестеро. Меллорі подарувала малому велетенський конструктор LEGO, Ліза привезла самокат, а Джеремайя вручив яскравого повітряного змія. Звісно, для дитячого свята трохи не вистачало дітей, але Тео звик спілкуватися переважно з дорослими, тож навряд чи він цим переймався.

Напередодні у підвалі за кухнею я знайшов мангал, почистив його та встановив на задньому подвір’ї. Я досмажував кілька останніх шматків м’яса, коли, тримаючи в руці склянку з лимонадом, до мене підступила Ліза.

— Я бачила запис сновидіння, — спостерігаючи, як Джеремайя та Меллорі навчають Теодора запускати й утримувати на вітрі літаючого змія, сказала вона.

— Угу.

Ліза продовжила:

— Можливо, вам неприємно про це говорити, тим більше в такий день, але, Мироне… — вона злегка торкнулася мого плеча. — Зрозумійте, ми можемо допомогти вашому синові. Можливо, нам не вдасться, та для того, щоби хоча б спробувати, нам треба з’ясувати, з чим маємо справу. Врешті-решт нічого страшного не сталося. Сам факт спостереження нічого не змінює. Система доктора Далтона не впливає на те, що фіксує, тобто той сон ваш син так чи так побачив би, а ви взагалі про нього не дізналися б, якби спали в той час, — Ліза підбадьорливо всміхнулась. — Я розумію, ви — батько, вам непросто себе перебороти, проте хочу, щоб ви пам’ятали: це лише сон, той, кого бачить уві сні Теодор, — несправжній, це примара, фантом, підсвідомий образ, який ніколи не дізнається, що за ним хтось підглядає, та який якось здатен передбачати… — вона не наважилася сказати «майбутнє», — різні події. Нелогічно зупинятися, щойно в нас почало щось складатися. Розумієте? Наступного разу, хай там що постане на екрані, намагайтеся реагувати спокійніше. Не втручайтеся. Дайте змогу хоча б кілька снів записати до кінця.

Я перевернув м’ясо на решітці. Повітряний змій у вигляді червоно-чорного кажана нарешті потрапив у висхідний потік і набирав висоту. Тео, стуливши від напруження губи, тягнув його за собою.

— Раз на тиждень, — промовив я. — Один раз на тиждень ми з Тео ночуватимемо в Балтиморі. Вас це влаштує?

Ліза Джин кивнула.

— Я перекажу докторові Далтону.

80

За період із 15 липня до 4 серпня ми з Тео тричі ночували під наглядом у лабораторії балтиморського відділення УНТ ЦРУ. Жодної із цих ночей — як і будь-якої іншої з проведених у будинку на березі Ліберті, — Тео не ходив уві сні. Це, однак, не означало, що спостереження виявилися марними. Високий чоловік з’являвся в кожному сні, записаному мозковим сканером доктора Далтона. Іноді він, тримаючись віддалік, щось говорив Теодору. Іноді просто стояв на периферії та відчужено, не втручаючись, стежив за тим, що відбувалось у сні.

А ми стежили за ним.

П’ятий сеанс було заплановано на ніч із вівторка на середу, 5 серпня 2015-го.

81

На початку та ніч не відрізнялася від решти ночей у лабораторії. Ніщо не віщувало біди. Я розумію, що опис кожної великої халепи починають саме з такої фрази і що ця фраза здається по-кіношному шаблонною, проте насправді саме так і було. Всі ми — доктор Далтон, Кардона, Хардисон і я серед них — почувалися розслабленими. Товсте однобічне скло й оббиті дірчастим звукоізоляційним матеріалом стіни комірки для спостережень породжували оманливе відчуття безпеки. Нам здавалося, що сутність, яка оселилась у снах Теодора, існує наче в паралельному світі, що той світ навіть теоретично неспроможний перетнутися з нашим — тобто перетнутися безпосередньо, напряму, а не через Теодора, — і що ми лише спостерігачі, які завдяки розробкам Енді Далтона отримали можливість зазирнути в те примарне хтозна-де. Я також мушу визнати, що нездоровий азарт Далтона три тижні тому під час першого сеансу перекинувся на мене. Ілюзія безпечності притупила батьківський інстинкт. Я міркував так: Тео однаково ходить уві сні, впродовж останніх днів я від цього навіть не прокидаюсь, то чому б не дізнатися, що ним керує? Я навдивовижу легко відмежувався від усвідомлення, що все, за чим ми стежимо, відбувається в голові мого сина. Тож невдовзі сам почав із нетерпінням чекати, коли хлопчик засне, а я зможу перебратися до сусідньої кімнати, щоб поглянути на згенероване сканером зображення.

Того вівторка я надягнув шапочку з мікроелектродами на голову Тео о 21:30. Малюк хвилин двадцять грався конструктором LEGO, потім став позіхати й поліз у ліжко. Ще хвилин п’ятнадцять я йому читав «Як змайструвати літак» Мартіна Содомки[67]. Книгу призначено для дітей від семи років, але вибору не мав — книжок для дітей меншого віку серед привезених Лізою Торнтон більше не лишилося.

О чверть по десятій, затиснувши в обіймах Юаня Михайловича, Тео заснув. Радіючи, що не довелося роздягатися й лізти під ковдру,