Читати книгу - "Війни Міллігана"

Задзвонив телефон. Він підняв слухавку і почув радісний крик:

— Я ж казав!!! Я ж казав, що на йолопа можна розраховувати!!!

Наступного вечора Даг Адер повідомив чергову порцію новин:

— Якщо виявиться, що скелет належав Бордену, канадська поліція насамперед приїде в Колумбус поговорити з Мілліганом, а вже потім оголошуватиме результати аналізу публічно. Учора ми повідомляли, що зліпки зубів, які було знайдено в Північній Кароліні, прямують на захід, тобто за кілька днів поліція вже знатиме точно. Нагадуємо, що Мілліган вважався головним підозрюваним у справі зникнення Френка Бордена у 1986 році…

Газеті «Атенз Ньюз» вдалося взяте телефонне інтерв’ю з беллінгемськими поліцейськими, які підтвердили: якщо зліпки зубів Бордена відповідатимуть зубам скелета, Міллігану висунуть обвинувачення в убивстві:

— Наразі це досі справа про зникнення людини, але якщо скелет виявиться тим, кого ми шукаємо, то доведеться поручити справу про вбивство.

У черговому випуску «Колумбус Ньюзвотч 4» оголосили, що Даг Адер вилетів у Канаду для того, щоб бути присутнім під час проведення експертизи зліпків зубів.

Протягом тижня письменник намагався не хвилюватися, але його не залишала тривожна думка: а що, як вони підроблять аналіз? А що, як зліпки відповідатимуть зубам скелета, навіть якщо це і не Борден? Лише через тиждень пізно ввечері оголосили результати експертизи:

— …скелет, який знайшли в Канаді, не належить зниклому чоловікові, якого востаннє бачили живим чотири роки тому в супроводі Міллігана… За відсутності тіла немає жодних доказів того, що Бордена було вбито. Відкриття справи про вбивство відкладено.

Біллі вирішив перевірити, чи вдасться йому знайти якусь інформацію про Бордена за тим номером соціального страхування, який він допоміг йому отримати. Пошук не дав результатів: обидва номери соціального страхування, якими користувався Борден у минулому, видалені з системи. Усі ниточки, які вели до його минулого, було обірвано. Його колишня особистість більше не існувала — тепер він жив під новим іменем.

Біллі знав, як це — і йому стало шкода Бордена. Ким би він зараз не був. І де б він зараз не жив.

Розділ 28

Документ, що пахне порохом

(1)

7 травня 1990 року суддя С. Говард Джонсон зустрівся з Джимом Курою, щоб обговорити наступне засідання комісії. Звіти психіатрів підтверджували, що стан Міллігана стабілізувався і він більше не становить загрози для себе чи інших.

— Ми можемо вже випускати Біллі, — сказав Джонсон.

І цього разу Кура заперечив:

— Ні, — він розумів, що суддя Джонсон лишається єдиним захистом Біллі від відділу умовно-дострокового звільнення.

Перед своєю смертю Ґері зібрав друзів і родичів, щоб попрощатись, а потім покликав до себе Куру й Дану і попросив: «Хлопці, пообіцяйте мені, що доглянете Біллі. Я хочу переконатися, що в нього все буде добре». Вони обидва пообіцяли. Тож тепер перед Джимом стояло складне завдання: дотриматися обіцянки, яку він дав померлому, за постійних спроб Шумейкера кинути Біллі за ґрати.

Спочатку Кура просто тягнув час — адже в Огайо час під УДЗ зараховувався за відбування строку. Навіть якщо не брати до уваги п’ять з половиною місяців, що Біллі пробув на свободі після втечі (а це доволі суперечливий момент), максимальний строк за вироком Біллі вже майже вийшов. Шейла Портер особисто звернулася у відділ УДЗ, і вони письмово підтвердили, що умовно-дострокове звільнення Біллі добігає кінця. Маючи на руках таке письмове підтвердження, Кура попросив суддю Джонсона призначити останнє засідання комісії на серпень 1990 року — на той час Шумейкер уже не зможе заарештувати Біллі за порушення умов УДЗ.

На жаль, Кура не знав, що тепер Шумейкер не погоджувався з тим, як сам інтерпретував ситуацію раніше: тепер він вважав, що з того дня, як Міллігана визнали невинним у зв’язку з психічною хворобою і відділ УДЗ більше не міг його заарештувати — його «годинник» умовного звільнення спинився. А оскільки вдруге на УДЗ його ніхто не випускав, то і «годинник» не продовжить лічити час, аж поки Біллі не повернеться у в’язницю.

Кура спробував розібратися в такому упередженому ставленні Шумейкера до пацієнта, який провів у психіатричних лікарнях зі значними обмеженнями набагато більше часу, аніж він би відсидів у в’язниці за своїм вироком. У нього був доступ до офіційних документів відділу УДЗ, серед яких Кура знайшов одну фотокартку Біллі. На ній хтось ручкою домалював йому роги, розрізану щоку та ніж у шиї. Вочевидь, Шумейкер з якихось особистих причин (не обов’язково негативних) вирішив ретельно зайнятися справою Біллі — так вирішив Кура. Мабуть, Шумейкер вважав, що таким чином він зможе покращити життя суспільства. Це і спричинило конфлікт між ним і Біллі.

Незважаючи на те, що Кура мав усі папери відділу УДЗ, він звернувся по допомогу до юристів, які все своє життя займалися справами про порушення умов УДЗ. Вони почали пояснювати Джиму всі бюрократичні особливості й механізми роботи із сотнями документів відділу УДЗ.

— Дивно, — сказав один з юристів, переглядаючи якийсь документ. — Оця довідка свідчить про те, що Біллі вже повернули на УДЗ повторно. Значить, десь має бути офіційний документ від адміністрації, у якому йдеться про відновлення УДЗ для Біллі. І він має бути підписаний Шумейкером.

Кура розумів, що такий документ може стати безперечним доказом права Біллі на свободу. Він не зміг його відшукати серед виданих йому паперів, тому пішов у кабінет Шумейкера (його пропуск як адвоката Біллі досі діяв) і попросив підлеглих пошукати у столі Шумейкера документ щодо Міллігана, який, як казали, він тримав у себе. Там його теж не було.

Він пішов у інші кабінети і дав запит на купу інших паперів, серед яких теж не виявилося потрібного. Такий документ має існувати — але він ніде не міг його знайти. Можливо, його взагалі було втрачено. Або ж його хтось сховав. А може, його ніколи й не було, і Біллі ніколи не повертали на УДЗ, а значить, і «годинник» так і не було перезавантажено.

Цей документ був ключем до справи Біллі. Тим самим «пістолетом, що пахне порохом», який став би визначальним доказом. Якщо він його так і не знайде, у нього буде лише довідка, на якій у правому верхньому кутку стоїть код документа. У такому випадку буде вкрай складно довести, що адміністрація відділу УДЗ відновила Біллі статус умовнодострокового звільнення.

11 червня 1991 року Джон Шумейкер приїхав у бюро громадських захисників для свідчення. Кура окинув оком гладкого літнього чоловіка