Читати книгу - "Акваріум"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мушу визнати, що тоді я протримався менше навіть і цих двох днів. За цей час кімната наповнилася їдким запахом сечі, мене ледь не вивертало, коли я наближався до неї, а вона майже не переставала верещати і плакати. Я спочатку кріпився, намагався співати їй колискові та забавляти якимись довоєнними іграшками з горища, але це допомагало слабко. Ввечері другого дня я просто її ненавидів.
Вдруге я вводив їй уже не безіменну невідому фігню, а редуктин. Все відбулося так само, як і першого разу, тільки тепер жінка не спала, а бездумно дивилась прямо мені в обличчя, поки голка пірнала їй у вену. Я натиснув на поршень, її обличчя скривила гримаса болю, редуктин знову понесло судинами, і за шість хвилин (цього разу я зауважив час) моя колишня дружина знову зменшилась до розмірів сірникової коробки і була посаджена у вже звичну чисто вимиту трилітрову порожню банку.
Востаннє я дивився в її уже порожні очі саме тоді, ввечері одного з останніх днів березня…»
Він уміє загіпнотизувати, треба це визнати. Ось уже більше ніж півгодини я майже не можу відірватися від цього дивного чувака з його неймовірною історією. Не знаю, чи це правда, але навіть якщо й ні — таке придумати теж чогось та варте. І голос… ніколи в житті я не помічав за собою, щоб у мене від чийогось голосу (а тим паче чоловічого!!!) миттєво хололи або нагрівалися нутрощі і німіли кінцівки.
А зараз під моєю шкірою гасають мурахи, і після півгодинного прослуховування Шенколюка я почуваюся неначе після кайфового масажу. Я розумію, про що він говорить, в мені навіть ліниво ворушаться якісь аналогії та асоціації між тим, що він зараз розповідає, і моїм власним життям, але виявилося, що зараз я такий розніжений, що не можу зібратися і сформулювати це, не можу висловити. Та що там — я навіть просто думки не можу зв’язати докупи, що вже там говорити про якесь, хай навіть і елементарне, вербальне оформлення…
Шенколюк все-таки незвичайна людина, важко не погодитись. І можливо, саме тому ця речовина, цей — як там його — редуктин, потрапив саме до нього. Може, це просто констатація обраності. Щось типу підтвердження, що тобі судилося більше, ніж іншим.
Колись я серйозно замислювався над тим, чи можна поділити все людство на якісь категорії, які би визначали можливості впливу однієї конкретної особи на хід більш чи менш вагомих подій. Було це давно, ще на початку мого навчання в університеті, і тоді мої теорії та викладки здалися мені наївними та смішними. Зараз, по кількох насичених роках, вони мене смішать іще більше, але зараз вони мені чомусь пригадалися. Причому пригадалися чітко і ясно, неначе я щойно закінчив переносити їх на папір якогось із зошитів.
Груп я вирізнив усього три. До першої за моїми схемами належали ті, ким я захоплювався і кого завжди боявся, — такі собі конкретні втілення старовинної концепції надлюдини. Історичні персонажі, які, не задумуючись, приймали рішення, що могли стосуватися цілих народів, поколінь. Це були все ж люди, але люди, по суті своїй віддалені від людського — в загальному розумінні, віддалені та абстраговані від дрібних людських прагнень і потреб і тому мало кому по-справжньому зрозумілі. Мені вони час від часу ввижалися ближчими до тварин (своєю манерою вирішувати питання силою, бажанням очолити зграю і підкорити всі інші зграї довкола, а також тим, що керувалися вони переважно інстинктами, — хай навіть і політичними), а іноді — ледь не засланцями з космосу, бо їхні геніальність і рішучість, з якою вони крутили у своїх руках цю планетку, мене просто вражала, і я ніяк не міг повірити, що, наприклад, Цезаря чи Джугашвілі виносила і вигодувала звичайна жінка.
Друга група — це ті, хто вміє аналізувати факти і на їх основі формулювати і висловлювати власну думку про групу першу. На превеликий жаль, таких небагато. Переважно ця думка негативна, бо хоч би що там цей геній хорошого зробив, але в очах представника другої групи людські жертви, а тим паче масові, неприпустимі в жодному разі, і за це він представників групи першої ненавидить усім серцем, проте часто залишаючи за дужками позитив, який неодмінно мав бути.
Ну і третя група — найчисельніша і найпростіша з точки зору розумової організації. Ті, хто не бачать ані геніальності й жорстокості першої групи, ані аналітичності і здатності до самопожертви представників групи другої. Ті, які не здатні вникати у сутність процесів. Ті, хто реагує виключно на прояви сили і, наче звірі, визнають тих, хто застосовує силу, вожака. В поводженні представників третьої групи звірячого ще більше, ніж у першої. І, крім того, я спостерігав в них цілком розквітлий мазохізм — їм постійно треба відчувати біль, аби почуватися живими. В періоди, коли над ними немає жорсткого контролю, коли ніхто нічого за них не вирішує і не поганяє батогом, вони впадають в скиглення і депресію, чим безмірно бісять другу групу.
Категорії ці збалансовані поміж собою і перебувають, — у нормальному стані, — кожна у своїх визначених межах. Я ще тоді зробив декілька висновків, — пам’ятаю це як зараз.
По-перше, категорії ці чи групи — кому як більше подобається, за організацією своєю схожі на касти в Індії — вони герметичні і піддаються тільки штучному впливові. Це відбувається через те, що людині не дають вільної можливості примкнути до однієї із груп, а формуються вони винятково за тим матеріалом, який тобі відводиться при народженні. За природними здібностями, із поправкою на геополітичні реалії. Ти скільки завгодно можеш мріяти бути володарем світу, кривавим тираном, президентом чи ще кимось, але, якщо ти народився рабом, то рабом ти і житимеш, і помреш. Без шансів.
Ну і, по-друге, саме рівновага і баланс між усіма трьома групами визначає форму стосунків держави з її мешканцями. А конкретніше — друга група. Якщо її чисельність достатня, щоб стримувати першу групу, не дозволяти їй розгортатися на повну, то такий державний устрій ближчий до того, що називається у книжках демократією. Якщо з якихось причин — чи то від слабкості опору другої групи, чи то появи в лавах групи першої певного особливо геніального представника — всі ці аналітики гуманісти-ліберали не здатні тримати ситуацію під контролем, то держава швидко занурюється у провалля диктатур, бо верхам тільки дай покерувати, а низи ж звикли дивитися на них із собачою відданістю. Із цих проваль суспільство вибирається не скоро, бо він на те й геній, щоб зуміти використати щасливий шанс на повну.
Слухаючи Шенколюка, я міг лише радіти, що він не дорвався до керма моєї країни.
«… після цих всіх дослідів я вирішив трохи перепочити, бо постійно напружені нерви раптом стали здавати, а в мої плани не входило з’їхати з глузду. Я бажав продовження, тим паче, що все було в моїх руках, і продовження могло стати ще більш захоплюючим — слід було лиш придумати, яким воно буде.
Наступного тижня я сам собі нагадував велику замислену рибу. Повільно плавав кімнатами, вештався коридорами, майже не сідаючи і не лягаючи. Вихоплював зі своїх цілодобових ходінь лічені хвилини на їжу і на те, щоб переконатися, що в банці, дбайливо поставленій мною посеред кімнати на столі таким чином, щоб на неї не падало сонячне світло, все гаразд, і піддослідна почувається нормально. На сон відводив по кілька годин на добу, але спав так чутливо, що прокидався від найменшого скрипу, які цей будинок іноді вичавлював із себе. І, крім того, мені снилися дивні й незрозумілі сни, вони цікавили мене і лякали водночас, але відразу після пробудження я нічого не міг згадати, і мені тільки здавалося, що в грудях у мене поселилась риба, яка ворушить хвостом і лоскоче мене зсередини. Відчуття було незвичне, іноді навіть страшне і невідомо чим навіяне.
Хоча вже зараз я розумію, що, можливо, річ просто в погоді. Весь той тиждень, перший тиждень квітня, періщив дощ, який не вщухав ні на хвилину. Можливо, він слабшав на короткий час, коли я спав, — не знаю. Але, поки я блукав старою будівлею, я постійно чув, як він тарабанить по вікнах і шиферові. А через чотири дні в одній із кімнат, що в кутку будинку, трохи почав підтікати дах, і мені довелося підставляти під цівки води старі каструлі й відра. Довкола мене — і в будинкові, і поза ним, — було неймовірно багато води. Отже, нічого надзвичайного в тому, що я почувався рибою, не було.
У певний момент я впіймав себе на тому, що ходжу будинком зовсім бездумно і роблю все автоматично. Таке очищення від думок — і потрібних, і зайвих, — значно освіжило мене.
Знаєш, вилупку,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Акваріум», після закриття браузера.