Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

На конверті було написано жирними чорнильними літерами:

«Юпітер Норт із Товариства Дивообраних бажає надати свою пропозицію міс Морріґан Кроу. Ще раз».

— Товариство Дивообраних, — прошепотіла Морріґан.

Вона розірвала конверт і витягнула два аркуші. Один із них був листом, а другий — договором, він був дуже офіційний і на зворотному боці мав два підписи. Над словом «наставник» — неохайний підпис Юпітера Норта. Другий, над словами «член родини або опікун», вона не змогла прочитати і впізнати. Але це точно не був почерк батька. Місце для третього підпису — над словом «кандидат» — було вільним. Воно чекало. Спантеличена Морріґан почала читати листа.

Дорога міс Кроу,

вітаю! Вас обрав один із наших членів як кандидатку для вступу до Товариства Дивообраних.

Хочемо нагадати, що ваш вступ не гарантований. Членство в Товаристві вкрай обмежене, і кожного року сотні кандидатів сподіваються отримати місце серед наших учнів.

Якщо ви бажаєте долучитися до Товариства, будь ласка, підпишіть вкладений договір і віддайте своєму наставникові не пізніше останнього дня Зими Одинадцятого. Вступні випробування почнуться навесні.

Щиро бажаємо вам успіху.

З повагою

Старійшина Ґ. Квінн

Дім Праудфутів

Невермур, ВД

Унизу сторінки було написано нашвидкуруч чорними карлючками коротке, але хвилююче повідомлення:

Будь готова.

Ю. Н.

Розділ третій. Смерть приходить до вечері

У ніч Вечоріння оживають навіть вулиці похмурого й консервативного Джекалфакса.

Голос просторої брукованої Імперської дороги змінився з ранкового радісного щебетання на хрипкі нерозбірливі звуки вечірніх гулянь в останні години перед настанням півночі. Вуличні банди грали на монети на кожному куті, змагаючись за увагу перехожих. Безліч різнокольорових ліхтарів відкидали довгі смужки світла, а в повітрі витав запах пива, паленого цукру і м’яса на грилі.

Над усіма цими святкуваннями височів почорнілий Неболикий Годинник. Опівночі він мав набути кольору Світання — рожевого, багатообіцяльного, — і Весна Першого подарує всім свіжий початок. Ця ніч була незвичайна і наповнена новими можливостями.

Для всіх, окрім Морріґан Кроу. Для Морріґан ця ніч приготувала лише одну можливість. Як і кожна дитина, народжена рівно одинадцять років тому на минуле Вечоріння, вона мала померти з останнім ударом годинника опівночі. Так і повинні були закінчитись одинадцять коротких років її приреченого життя. Прокляття нарешті здійсниться.

Родина Кроу святкувала. Начебто.

Для жителів будинку на пагорбі це був похмурий вечір. Світло було приглушене, штори опущені. На вечерю приготували улюблені страви Морріґан — відбивні з ягнятини, смажений пастернак і м’ятний горошок. Корвус ненавидів пастернак і ніколи б не дозволив подати його на вечерю, коли він удома, але цього разу похмуро промовчав, коли йому на тарілку наклали цілу гору овочів. Морріґан розуміла, що це багато говорить про делікатність моменту.

У кімнаті стояла тиша, яку порушував лише тихий скрегіт срібла по посуду з порцеляни. Морріґан усвідомлювала кожен шматочок їжі, який поглинала, і кожен ковток прохолодної води. Кожен удар годинника був для неї наче барабанний дріб, що оголошував наближення моменту, коли вона припинить існувати.

Морріґан сподівалася, що це буде не боляче. Вона десь читала, що, коли проклята дитина помирає, це зазвичай відбувається швидко й спокійно — наче засинає. Вона замислювалася про те, що буде потім. Чи справді вона потрапить у Краще Місце, як розповідала їй Кухарка? Чи існує в реальності Божественна Сутність і чи приймуть її там із відкритими обіймами, як їй обіцяли? Морріґан залишалося лише сподіватися на це. Адже думати про альтернативний варіант було нестерпно. Казки Кухарки про Злу Сутність, що мешкає в Найгіршому Місці, змушували дівчинку спати з увімкненим світлом цілий тиждень.

«Дуже дивно, — подумала вона, — святкувати вечір своєї власної смерті». Це було не схоже на день народження. І на святкування взагалі. Це було радше як справляти свій похорон перед смертю.

Саме в той момент, коли вона подумала, чи скаже хтось декілька слів про неї, Корвус прокашлявся. Морріґан, Айві та Бабуся подивилися на нього, зупинивши на півдорозі до рота виделки, повні ягнятини й гороху.

— Я, м-м, просто хотів сказати, — почав він, але затнувся. — Хотів сказати…

Очі Айві затуманились, і вона підбадьорливо стиснула його руку.

— Продовжуй, любий.

— Я просто… — знову спробував він і голосно прокашлявся. — Я хотів сказати, що… Що ягнятина дуже добра. Ідеально приготована. Чудова і рожева.

За столом усі ствердно загомоніли, і дзвін столових приборів продовжився. Морріґан зрозуміла, що нічого кращого вона не дочекається. І вона не могла не погодитися щодо ягнятини.

— Що ж, якщо ніхто не заперечує, — сказала Айві, делікатно витираючи свій ротик лляною серветкою. — Я не так давно стала частиною цієї родини, але, думаю, було б доречно, якби я щось сказала цього вечора.

Морріґан напружилась. Це мало би бути трохи краще. Можливо, Айві збиралася вибачитися за те, що змусила її вдягнути на весілля ту шифонову сукню з оборками, яка щипалась. Або раптом вирішила зізнатися, що, хоча ледве сказала Морріґан більше за десяток слів відтоді, як переїхала до них, насправді вона любить її як рідну дочку, і бажає провести разом з нею більше часу, і страшенно сумуватиме за Морріґан, і страшенно плакатиме на її похороні, і зіпсує весь макіяж, який тектиме потворними річками по її гарненькому обличчю, але їй буде зовсім байдуже, наскільки некрасиво вона виглядатиме, адже вона думатиме лише про милу, милу Морріґан. Дівчинка вдягла маску спокою і покори.

— Корвус був не впевнений, чи маю я щось казати, але я знаю, що Морріґан буде не проти…

— Давай, — сказала Морріґан. — Усе добре. Серйозно, продовжуй.

Айві подивилася на неї (вперше за весь час) і, підбадьорена,