Читати книгу - "На зустріч любові, Софія Кривцова"

Я стояла біля вікна, вдивляючись у вулицю. Ліхтарі кидали тьмяні відблиски на мокрий асфальт, а вітер розгойдував дерева,ніби їм було так само неспокійно, як і мені. Рита не змусила себе чекати — її стара синя машина зупинилася біля під’їзду.

Вона зайшла швидко, не знімаючи куртки, й одразу зосередила на мені свій напружений погляд.

— Що сталося? — я спробувала випередити її слова.

— Аліно, ти маєш знати одну річ... — вона зам’ялася, нервово поглядаючи в підлогу. — Це важливо.

— Кажи вже, Рито, — я почала дратуватися. — Я і так на межі.

Вона підняла на мене очі, і я побачила там щось нове — страх чи, можливо, провину?

— Ти пам’ятаєш той день, коли Ігор раптово зник? — почала вона, її голос ледь тремтів.

— Ти пам’ятаєш той день, коли Ігор раптово зник? — почала вона, її голос ледь тремтів.

— Як я можу це забути? — різко відповіла я. — Це був день, коли все розвалилося.

— Так от, він не просто так пішов, — Рита ковтнула повітря, ніби збираючись із силами. — Це була я.

Я відчула,як в моєму горлі застряг ком,я не могла повірити в те що Рита на таке здатна,гнів обпалив мої груди.

— Що? — прошепотіла я, не вірячи своїм вухам і думаючи що це просто жахливий сон,від якого я зараз прокинусь.

— Я сказала йому… що ти... — її голос зірвався. — Що ти закохана в іншого.

— Ти що зробила?! — я ледве стримувала себе, щоб не закричати.

— Я думала, що це правильно, — виправдовувалася вона. — Він здався мені не тим, хто тобі потрібен.

— Ти зруйнувала все! — я не могла повірити. — Все через твої судження? Ти вирішила, що краще знаєш, що мені потрібно?

Рита мовчала,опустивши голову,було видно що сказати їй цю правду було нелегко.

— І тепер ти прийшла? Чого ти хочеш? — я відчувала, як злість і розчарування киплять у мені.

— Аліно, я дійсно шкодую, — прошепотіла вона. — Але це ще не все.

Я завмерла, відчуваючи, як під ногами починає хитатися земля.

— Що ще? — запитала я холодно.

Рита підняла на мене свій погляд та промовила.

— Він повернувся. І він хоче поговорити з тобою.

— Він знає, що я брехала. І він все ще… любить тебе.— Що? — я відчула, як серце стискається.

Ми стояли в тиші, ніби час зупинився.

— І що мені тепер робити? — я ледве вимовила, дивлячись на неї.

— Рішення за тобою. Але одне я знаю точно: правду більше не приховаєш.

В цю мить задзвонив мій телефон. На екрані засвітився знайомий номер.

— Відповідай, — тихо сказала Рита.

Я ковтнула повітря й натиснула на зелену кнопку.

— Аліно, — його голос лунав так близько, ніби він стояв поруч. — Нам потрібно поговорити.

— Коли? — мій голос ледь не зірвався.

— Зараз. Я біля твого дому.

Кінець розмови обірвався так само різко, як і мій спокій.

Дякую усім за серденьки,на мою історію.