Читати книгу - "На зустріч любові, Софія Кривцова"

Моє серце билося так швидко, що я боялася, воно вирветься з грудей. Що сказати йому? Як поводитися? Я стояла в коридорі, ніби приклеєна до місця, поки Рита мовчки дивилася на мене. Її обличчя було переповнене тривогою, і я зрозуміла, що вона теж боїться цієї зустрічі.

— Ти підеш? — тихо запитала вона, хоч і знала відповідь.

Я лише кивнула. Взяла пальто, накинула його на плечі та, не озираючись, вийшла з квартири.

Вийшовши з під’їзду, я побачила його. Ігор стояв біля машини, спершись на капот, і дивився прямо на мене. Його постать була такою знайомою, а водночас відчуженою. Він виглядав інакше: більш серйозним, більш дорослим. На ньому була проста чорна куртка, джинси, і навіть у цьому він виглядав неймовірно.

Я зупинилася за кілька метрів від нього. Він помітив моє вагання і зробив крок уперед.

— Привіт, Аліно, — сказав він, і його голос був спокійним, але я відчула нотки напруги.

— Привіт, — відповіла я, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

Між нами зависла тиша. Тільки вітер кружляв навколо, підкидаючи вгору жовте листя.

— Нам треба поговорити, — нарешті сказав він.

— Ти вже сказав це по телефону, — з іронією відповіла я. — То що ти хочеш мені сказати?

Ігор потер потилицю, ніби готувався до складної розмови.

— Я хочу вибачитися. Передусім за те, що пішов тоді, не пояснивши нічого.

Я відчула, як злість закипає всередині мене.

— Ти хочеш вибачитися? Серйозно? Після всього, що сталося?

— Я не знав, що мені робити, — зізнався він. — Рита сказала, що ти закохалася в іншого. Я був настільки розбитий, що не міг навіть подумати про те, щоб з’ясувати все самостійно.

— І ти повірив їй, навіть не поговоривши зі мною? — у моєму голосі була гіркота. — Ти просто пішов.

— Я був ідіотом, — сказав він, дивлячись мені прямо в очі. — Я розумію це зараз.

Моя злість трохи згасла, але її місце зайняло інше почуття — сум.

— Ти не даєш мені відповіді, Ігоре. Чому ти тут? Навіщо повернувся?

Він зробив крок ближче, і я відчула його запах — такий знайомий, що мене наче кинуло назад у минуле.

— Тому що я все ще люблю тебе, Аліно, — сказав він, і його голос був щирим. — Завжди любив.

Мені здалося, що світ зупинився. Його слова були наче удар блискавки. Я не знала, що відповісти, тому просто мовчала.

— Я знаю, що це не змінює того, що сталося, — продовжив він, — але я хочу боротися за тебе. За нас.

— Боротися? — я скептично підняла брову. — Після всього, що ти зробив?

— Так, — впевнено сказав він. — Якщо ти дозволиш мені.

Я подивилася на нього, намагаючись знайти у його очах хоч тінь обману, але там була лише щирість.

— Ігоре, це не так просто, як тобі здається. Я не знаю, чи можу довіряти тобі.

— Я розумію, — відповів він. — Але я готовий довести, що змінився.

Я зітхнула. Мої емоції боролися одна з одною. Злість, біль, любов, надія — все це перемішалося в один клубок.

— Добре, — нарешті сказала я. — Ти хочеш довести? Тоді покажи, що ти цього вартий.

Його очі спалахнули надією.

— Я зроблю все, що треба, — сказав він з такою впевненістю, що я сама майже йому повірила.

Між нами знову запанувала тиша, але цього разу вона була іншою. Вона була обнадійливою.

— Завтра побачимося, — додала я, повертаючись у бік під’їзду.

— Аліно, — раптом зупинив мене його голос.

Я обернулася.

— Дякую, що даєш мені шанс, — сказав він.

Я нічого не відповіла, лише злегка кивнула і зайшла в під’їзд. Я хотіла вірити що Ігор справді хоче змінитися,але у мене було дивне відчуття,що він мені чогось не договорює.