Читати книгу - "Про любов. Школа пані Фреймут"

Стіни заведено було розмальовувати у різні кольори — кожна кімната інакше, а на стелях мандрували янгелочки. Разом з тим стіни роздивитися було важко, бо згори донизу їх обвішували портретами, краєвидами й іншим кічовим живописом, з яких один такий кіч мусив бути «родинним», бо рідко в якій родині хтось не малював. Зі стелі на ланцюгах звисала гасова лямпа, а що на кожен покій припадало принаймні три лямпи, то чищення скла, обтинання ґнотів і наливання гасу забирали щодня добру годину. Коли на зміну гасовим лямпам прийшли електричні, то не було й мови, аби ті лямпи хтось викинув.

В кожному покою було також по кілька дзиґарів, які могли йти кожен по-свому, а серед них конче один із зозулею. На поличках, на стінках канапи, столиках, ґзимсах кахлевих печей — всюди, де тільки можна було що-небудь тицьнути, — стояли вази, вазони, таці, кришталь, барометри, скляні годинники, що пересипалися піском, різні шкатулки і пуделка, дзбанки, ліхтарики, альбоми і незліченна кількість статуеток і фігурок, штучні квіти і фрукти.

Стіни вкривали килими, гобелени, що представляли сцени з полювання чи щось китайське або індійське. Понад килимами висіли шпаги, мисливські трофеї, кольорові тарелі. На окремій таці спочивали візитівки з особистих відвідин або з поздоровленнями, які назбиралися за багато років, але завше на самім верху були візитівки поважних осіб.

Звичайно, що прибирання такого забитого речами помешкання вимагало чимало часу. Щосуботи, під час Великого Прибирання, господаря випихали з хати до фризієра (перукаря) чи десь на прогулянку.

У солідних помешканнях мусив бути «сальон», тобто вітальня, де всі меблі спочивали під спеціальними покривалами і в будній день ніхто туди не заходив.

Одною з популярних міщанських оздоб у майже кожному помешканні були «гафти» — гаптовані на полотняних серветках написи. Малюнок виготовлявся фабрично, а саме вишиття зазвичай виконували бабусі. На тлі якогось нехитрого пейзажу чи натюрморту можна було прочитати «В Ім’я Боже», «Гість у дім — Бог у дім», «Хто рано встає, тому Бог дає», «Смачного» або хитромудру сентенцію на зразок «Добра господиня дім приємним чинить». Ці гафти переважно оздоблювали кухонні столи та полички.

Кухня

Головною архітектурною спорудою кухні була мурована або кахлева піч з великою квадратовою плитою (блятом) і фаєрками (чавунними кружечками різного розміру, які можна було знімати, а в отвір на відкритий вогонь ставити банячки). Палили в печі дровами, вугіллям або торфом. Під стіною піч мала надбудову з братрурою (духовкою), де пекли пляцки (пироги) чи м’ясо, а також тримали, аби були теплими, страви. Над братрурою у вмурованому бляшаному казанку була завше гаряча вода. Ззовні казанок був вкритий міддю і мав краника.

Інша важлива річ на кухні — креденс із посудом. Поряд звисали зі стіни дерев’яні та металеві ложки і кохлі, пательні, горнятка, друшляки, цідилка.

Раз або й два на місяць кухня перетворювалася на Африку. То був День Великого Прання, коли королевою кухні ставала прачка — яка-небудь Йосифова чи Михайлова. Тут слід зазначити, що одружених жінок називали за іменем або посадою чоловіка.

У День Великого Прання ціла кухня вкривалася цікавими реквізитами. Спочатку зсовували докупи два великі кухонні столи, на які ставили величезну бляшану балію. В неї вставляли пральку — широку дошку з рифленої бляхи в дерев’яній рамці. До балії наливали гарячу воду з розпущеним милом і в ній мочили постіль, рушники та нічні сорочки. Прачка витягала по черзі якусь річ і терла на пральці — шур-шур-шур!

В кухні у цей час панувала тропічна температура і клубочилася пара; кожен, хто побув тут бодай кілька хвилин, негайно спливав потом, бо кухонна піч розпікалася до червоного, а на її бляті стояли дві великі виварки, в яких варилася витягнута з балії після першого прання білизна.

Ґлянц

Все у львівському помешканні мусило мати ґлянц — блиск. То вже була якась настирлива манія, щось таке, з чим кожна львів’янка народжувалася і помирала. Усі клямки, крани і замки начищалися до блиску — спочатку пастою «Сідол», а потім чистою шматинкою. Ґлянц мусили мати також шиби, не тільки віконні, а й у дверях та в креденсах і шафках. Ґлянц був у напастованій підлозі і на взутті. Ґлянц відсвічував на келихах і склянках, на тарілках і пательнях, на люстрах і меблях.

Коли про якесь помешкання хотіли сказати щось гарне, то казали: «Там всьо на ґлянц». А на запитання «Як ся маєш?» лунала відповідь: «На ґлянц!» або просто «Ґлянц!»

Там, куди не ступали гості

Кожне помешкання мало своє святеє святих — спіжарку (комірку) і пивницю (підвал).

У спіжарці на полицях — безліч слоїків, бо ніхто ніколи не купував готових консервів, усе робили вдома. Конфітури вишикувалися в міру достигання ягід і фруктів, але їх не закручували металевими покришками, а накривали спеціальним скляним папером, який, зволоживши, прикладали до слоїка, після цього він тверднув і творив щільне накриття. На саму конфітуру клали кружечок скляного паперу, змоченого у спирті. У темних пляшках зберігали соки, здебільшого малинові. Їх закорковували і вкривали лаком, який у вигляді твердої палички продавався у крамницях. Її нагрівали над свічкою, краплі лаку спадали на корок і ущільнювали горлянку пляшки. Завдяки цьому конфітури і соки могли скоріше зцукритися, аніж зіпсуватися, і ніколи не вкривалися пліснявою.

Серед конфітурів обов’язковою була рожа, яка призначалася для рогаликів та пампухів. Ще у слоїках зберігалися цукати — виварені в цукровому сиропі помаранчеві шкуринки, «кандизовані фрукти» — виварені в цукрі райські яблучка й айва. У великих слоїках тримали сушені гриби, яблука, сливи і груші.

На полицях височіли цукрові голови і грубі кавалки чеколяди для тортової маси. А ще слоїки з маринадами — грибами, сливками, корнішонами (маленькі огірочки), пікулями (мариновані в одній компанії каляфйори (цвітна капуста), зубці часнику, маленька цибулька, шпараґова (стручкова) квасоля і т. ін.).

Кожний слоїк був паспортизований — дата і назва продукції.

У пивниці зберігався вугіль, дрова, лід, присипаний трачинням (тирсою). Узимку і перед Великоднем під стелею пивниці висіла вудженина — вестфальська шинка (вуджена тривалий час у димарі, могла зберігатися досить довго), полядвиця, ковбаси, чорні і білі сальцесони, схаби (свиняча грудинка), кашанки (кров’янки), пласти солонини в червоній паприці.

І все це теж власної роботи, а часто і з власного кабанчика. Окремі господарі давали «на вигодівлю» поросят на села, а потім там же кололи і розробляли.

А як же не згадати стіни пивниці, обвішані в’язанками часнику, цибулі, червоного пекучого перцю, засушеного кропу і кмину, мішечками з горіхами! На полицях —