Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Для тебе все це теж серйозні зміни, правда? Я зовсім не подумала, як тобі; мабуть, була надто захоплена від'їздом.

– Нічого. Я піду туди, куди ти йдеш, – сказав Ровендер.

– Дякую, що ти зі мною.

– Для тебе важливо, щоб ми потрапили до того місця. Мушу зізнатися, мені й самому цікаво подивитися, яка в ньому є сутність, – промовив Ровендер і ще ковтнув.

– Сутність?

– Так. - Ровендер заходився ритися в рюкзаку і щось шукати. – Сутність неодмінно проявиться скрізь, у всьому, що роблять місцеві жителі: у їхньому мистецтві, музиці, їжі, будинках, які вони будують. Якщо сутність якогось місця живить твій дух, це хороше тобі місце.

Єва подумала деякий час над словами товариша.

- Ага, мені не терпиться краще дізнатися про це місце разом з тобою і знайти там наш новий будинок.

– Будинок? - перепитав Ровендер і витяг з рюкзака вокс, а заразом смужку в'яленого м'яса вертиплавця. - Єва Дев'ять, село, де мешкає твій вигляд, не обов'язково твій будинок.

- Та ну, звичайно, будинок, - заперечила Єва і виколупала ягоду з вокса. – Адже там ти мешкаєш серед своїх. Там знаходиш щастя.

– Блах! – Ровендер проковтнув м'ясо, запив його своїм пійлом. – Щастя можна знайти у різних місцях. Можна в густонаселеному місті на кшталт Соласа, а можна навпаки – десь у тихій глибині лісу, на самоті. Не обов'язково жити із твоїм виглядом.

- Ти ж зараз про свій вигляд говориш? - Не здавалася Єва. Вона знала, що Ровендер залишив рідне село після смерті дружини та дитини і більше ніколи туди не повертався.

Сируліанець опустив руки з їжею та питтям. Єва побачила, що на очах у нього сльози, але не розуміла, від чого саме: може, просто реакція на різкий запах напою, що повис у каюті.

Втупившись у пляшку, Ровендер тихо заговорив:

- Єва, якщо ти натякаєш на тих, кого я залишив позаду, то ти маєш рацію. Ми з ними ніби один вид, однакові зовні – але не всередині. Їхні обличчя спливають у пам'яті кожен день моїх мандрівок, але місце, де вони мешкають, більше не мій дім.

Єву охопило почуття каяття. Вона дивилася, як друг повертається до трапези, та шкодувала, що не можна взяти слова назад.

Їй згадався той момент, коли Ровендер зізнався, що він удівець і намагається втекти від свого болю. «Може, я теж втікаю? – думала дівчинка. - Біжу від болю, втративши Матр? Раптова і жахлива думка заслонила все інше.

- Рови, якщо щось піде не так, ти залишишся зі мною, як обіцяв? Чи підеш?

Ровендер сьорбнув з пляшки і підвів очі на дівчинку:

- Я завжди буду поряд, Єва. Даю слово.

Вона усміхнулася у відповідь, але тільки щоб приховати занепокоєння. Ровендер пообіцяв бути з нею і при цьому чогось недомовляв. Але зараз не час докопуватися до істини: незабаром вони прилетять до Нової Аттики.

І дівчинка змінила тему:

– Так, а знаєш, я сьогодні перевірила свій омніпод – і він, до речі, працює ідеально. Уявляєш? Після всього, що йому довелося пройти!

Ровендер трохи посміхнувся, трохи підбадьорившись:

– Нічого собі.

- Ага, - кивнула Єва. - Так ось, він мені нагадав, що завтра в мене день народження!

- День народження?- Ровендер збентежено схилив свою вузьку голову набік.

– Ну, знаєш, коли я народилася. День, коли з'явилася.

- А, твоє вилуплення.

- Начебто того! – хихикнула Єва. - Я зовсім забула про нього - напевно, через те, що надто багато всього відбувалося останнім часом. Тож треба відсвяткувати і повеселитися як слід. Може, Хейлі захоче приєднатися.

Ровендер продовжував жувати.

– Так. Вилуплення важливе, поки ти маленька німфа. Але коли ти виростаєш, воно губиться за іншими важливими подіями твого життєвого шляху.

– Ну, як на мене, прибуття до Нової Аттики тягне на найкращу подію та на найкращий подарунок до дня народження. Тобі так не здається?

- Побачимо, Єва Дев'ять. Побачимо, - сказав Ровендер і закінчив вечерю.

Єва Дев'ять поверталася на ліжку в каюті. Перезбудження заважало їй заснути - перезбудження, а ще хропіння Ровендера, що долинало знизу. Дівчинка перехилилася через край ліжка: виявилося, її сируліанський друг вирубався просто на підлозі. Вона зістрибнула зі свого ліжка і вкрила його товстою ковдрою. Ровендер уві сні промимрив щось невиразне, перекинувся на інший бік і сховав голову під подушку. Єва посміхнулася в темряві і лагідно погладила друга.

Судно трохи кренилося, а разом з ним і каюта. Пляшка Ровендера вислизнула з його руки і покотилася під нижнє ліжко. Там напівпорожня склянка брякнулася щось і викотилася назад, коли корабель вирівнявся. Дівчинка спіймала її і засунула в рюкзак, а потім полізла подивитися, про що вона вдарилася. Промінь омніпода, що працює в режимі ліхтарика, вихопив з темряви невелику скриньку. Дівчинка витягла його з-під ліжка та стерла товстий шар пилу. На кришці виднівся такий самий штамп, який зустрічався Єви в Притулку: якась емблема з літерами ПВЧ у центрі.

Єва окинула поглядом кімнату. Тепер вона почувала себе трохи винною. «Цікаво, Хейлі не заперечуватиме, якщо я зазирну всередину? Може, запитати? Єва придивилася - чи немає камер? Не побачивши жодної, вона взяла шухляду, залізла до себе нагору, зсунула кришку і посвітила всередину. У коробці зберігалися старі носії із голографічними передачами.

Усі вони виглядали однаково: маленькі прозорі диски, складені рівними рядами на старій спіненій підкладці.

– Будь ласка, запусти передачу.

Підлаштувавши свою гучність під рівень, позначений господинею, омніпод так само тихо відповів:

– Запускаю.

– Ласкаво просимо до «Історичного голографічного проекту». - Над омніподом з'явилася голограма, що зображує кремезну людину з кущистими сивими бровами і бородою. – Мене звуть Леонардо Прайд, я провідний програміст цього монументального проекту. Тут ви можете взаємодіяти зі знаменитими історичними персонажами, що ожили завдяки магії голо…