Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Це твоя лялька? - Запитала Єва. – У дитинстві я мала ляльку Бібу.

Арія виставляла матрьошок у ряд на підвіконні. За співвідношенням їх розмірів можна було вирахувати, що однієї в ряду не вистачає. Віщунка обернулася до Єви і подивилася на неї крізь вузькі щілинки очей, але нічого не сказала.

- Ти питаєш мене, де лялька, що бракує? - Запитала Єва.

Арія мовчала.

Єва відчувала, як її охоплює безвихідь.

- Аріє, де все? І чому зовні так темно?

Величезна плямиста змія сповзла звідкись зі стелі, роззявила пащу і проковтнула величезне яйце.

Єва відсахнулася від жахливої ​​тварі.

- Аріє, що відбувається? Знаєш, Дзін, твій брат, шукає тебе...

Холодний вітерець промайнув по кімнаті і перекинув одну з матрьошок. Та покотилася підвіконням і впала на підлогу. Єва ледве встигла опустити погляд до місця падіння, як лялечка опинилася в її руці.

Дивлячись на останні палаючі промені сонця, дівчинка перетнула кімнату і поставила матрьошку в ряд до інших. Арія простягла коротку товсту ручку і Єва взяла її. Вона одразу відчула, як її тіло обм'якло і стало ніби невагомим – тепер вони з Арією ширяли у відкритому космосі серед сузір'їв. Не розкриваючи свого великого рота, віщунка завела наспів, що зазвучав прямо у Єви в голові:

Стародавній рій повернувся знову відняти країну, що вже не відняти. Німфу земля народила, залізна мати виховала. Німфа прокладе шлях крізь ненависть, страх і війну.

Рядки здавалися неймовірно знайомими, наче забута колискова з дитинства, що раптово спливла в пам'яті.

Потім прийшли нові слова. Таких Єва ще не чула. - цвісти, інший - гинути. Возз'єднання близько, У смерті результат його - фальш, в переродженні - істина. Відточуй розум, пести серце і душу, Адже води життя спрагу твою вгамують, Рани залічать і дух піднесуть високо.

З останнім рядком Єва знову опинилася у халупі Арії. Сонце вже сіло, кімната поринула у темряву. Єва нишпорила в темряві, шукаючи віщунку, але незабаром переконалася, що поряд нікого немає. Ні Арії, ні Матр, ні Ровендера – лише порожнеча та біль самотності.

Сон розчинявся, Єва спросоння плескала очима. За склом ілюмінатора запанували вечірні сутінки. Вона сіла та оглянула каюту. Ровендера не було – лише його речі. Дівчинка знову влягла і почала думати про Арію і про все, що наснилося.

- Що означали всі ці матрьошки? - Сказала вона вголос. - А ця моторошна змія?

Її роздуми перервав ревіння «Біжу», від якого затремтіли стіни каюти. Звук ставав усе вище. поспішила вниз на головну палубу.

Ровендер стояв у дверях рубки, спостерігаючи, як Хейлі керував зльотом. У велике вітрове скло було видно величезні силуети стародавніх руїн, що поступово зникали з поля зору: корабель мчав просто у вечірнє небо.

«Прощавай, Матре, – думала Єва, дивлячись, як місце заспокоєння робота губиться десь унизу там. – Я ніколи тебе не забуду».

Розділ 5. Політ.

– Ну, поїхали! - Сказав Хейлі, озирнувшись через плече і не відриваючи рук від панелі управління. Тепер, у повітрі, він здавався менш напруженим. - Летіти нам трохи більше трьох годин, залежно від погоди. Я повідомлю, коли підемо на посадку.

Єва мовчки спостерігала через вікно, як судно прорвалося крізь хмарне покривало і вилетіло до стратосфери. Високо над ними у вечірній темряві яскраво світилися кільця Орбони. Наче велетенські стрічки, вони згиналися під спадним місяцем. «Біжу» рухався до кінцевої мети, ніби крізь інший світ, зовсім в іншому вимірі. Єва відчувала разом легке запаморочення та приплив енергії.

– Нам треба щось робити? - Запитала вона.

– Не-а. Просто влаштовуйтесь та насолоджуйтесь польотом. – Хейлі не відривав очей від панелі управління, над якою висіли докладні голографічні схеми «Біжу», якісь графіки, віртуальні кнопки, дані про вітер та погоду.

- А як щодо Рові? - Єва подивилася на друга. – Що йому потрібно для допуску до Нової Аттики?

Ровендер хмикнув, висловлюючи зацікавленість, і сьорбнув з пляшки. Від нього пахло чимось кислим.

– У мене все під контролем. Не турбуйся, Зіто, - відповів Хейлі.

– Єва. А там багато інших орбонських прибульців? - продовжувала розпитувати Єва. – Сподіваюся, ми зустрінемо альціонів. Вони класні. Ти знаєш когось із їхнього клану? У них найкращі морепродукти на планеті.

Хейлі глибоко зітхнув:

- Слухай, піди на камбуз, візьми там піт-батончик. Ну, або повернися в каюту. Ми тут входимо до зони турбулентності, мені не можна відволікатися.

Єва і Ровендер вийшли з рубки, і люк із шипінням закрився за ними. З-за стіни долинув голос Хейлі:

– «Біжу», музику, будь ласка. Давай колекцію старого рок-н-ролу в електронній обробці, і пропусти через фільтр частого біта. Дякую.

Замовлена ​​музика Хейлі загриміла на весь корабель.

Ровендер повісив капелюх на динамік у каюті, що суттєво приглушило звук. Він сів на один з тих, що ширяли в повітрі стільців перед столом і запитав:

- Ти дала йому перекодувальник?

- Дала, - сказала Єва, не відриваючи погляду від зачиненого люка, - але не знаю, чи скористався він ним.

- Не скористався, - відповів Ровендер у шийку пляшки і зробив ще ковток.

– До речі, щодо цього. - Єва тицьнула пальцем у вміст пляшки. – Ти вже пив цей напій раніше. Що це таке?

– Це? Нукова ушкеба[2]. Його роблять із ферментованого молока рослини нукка, звідси й назва. – Ровендер потряс пляшкою, тож рідина заплескалася всередині. - Очевидно, Бестіїлові він подобався так само, як і мені. Знайшов у його речах із глайдера.

Єва зморщила ніс:

– Пахне… жахливо.

- Він допомагає мені зняти напругу, Єва Дев'ять. Ти ж знаєш про моє ставлення до машин. Я нервуюсь, бо ми подорожуємо машиною, та ще й до села, про яке я знати нічого не знаю. Зазвичай, я дію більше… обережно.

Єва взяла його велику долоню у свою руку: