Читати книгу - "Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч"

У його ж руках цього разу я розгледів не звичну мені книжку з художнього розділу бібліотеки, а якусь старовинну на вигляд енциклопедію, з пожовклим доволі об'ємним блоком сторінок і затертою місцями обкладинкою. Виведена на обкладинці назва книжки також зазнала впливу часу, проте її все ще можна було розгледіти – напівстертими літерами я прочитав "Забуті релігійні культи та обряди світу". У відповідь на мій питальний погляд я почув, що як прийде час я про все дізнаюся.

Так пройшло місяців зо два – часто вранці впродовж тижня ми бачилися в бібліотеці, де я пізнавав принади творів Абея Ґаспара, Едварда Кноблока, а також спільних праць Ґете й Шіллера, коли Леон у цей самий час старанно занотовував цікаві йому записи зі сторінок таємничої енциклопедії собі в зошит. Як дозволяв далі наш розпорядок дня, ми прогулювалися містом та імпровізували, залучаючи до цього зовсім випадкових перехожих, які нічого не розуміли, що зараз перед ними відбувається. І нас це дуже веселило. Також я ходив на виступи Леона в "Мельпомену", проте на моїх виступах у "Калейдоскопі" він не з'являвся.

В один момент Леон кудись загадково зник. Черговий тиждень добігав кінця, а я про себе відзначив, що так жодного разу не перетнувся з ним у читацькому залі. Тоді великого значення я цьому не надав, оскільки він просто міг змінити час відвідування бібліотеки, або зовсім перестати туди ходити, переписавши всю необхідну інформацію у свій зошит. З наступного тижня я і сам перестав відвідувати бібліотеку, оскільки попереду на мене чекало безліч репетицій майбутньої вистави, де я мав головну роль. Саме тоді я й отримав свій перший лист із глядацьким захопленням, і з цією чудовою новиною я помчав до "Мельпомени", щоб розділити свою радість із другом.

На подив Леона там також уже два тижні як не бачили. У репертуарі не значився жоден спектакль за його участю, як і в гримерці з того часу більше не було його особистих речей, які він завжди залишав у театрі. З розмови зі своїми колишніми колегами по сцені я нічого путнього не довідався, коли ненароком один із них згадав, як мій друг одного разу обмовився про якусь можливу поїздку, але будь-яких подробиць про це він не отримав. Кімната в пансіоні, де він проживав, відтоді пустувала.

Довгих сім років про мого друга нічого не було чути. На той час я став провідним актором "Калейдоскопа", поставив десяток успішних вистав за власними сценаріями, одну з яких представили публіці столичного національного театру, де після вистави Наум удостоївся бажаного звання видатного драматурга сучасності. Відтоді багато чого змінилося в театрі, і далеко не в кращий бік – як, наприклад, сценарії піддавалися надто великій цензурі, якщо Наум або його секретар помічали хоч найменший натяк на можливе бунтарство. Навіть там, де його і в помині не могло бути. Моя ж душа прагнула ризикувати, як колись заповідав мені мій друг. Єдине, що мене втримувало в цьому невтішному божевіллі – порівняно хороша заробітна плата, яка майже вся йшла на утримання моєї новоспеченої сім'ї.

Раптова новина, що на околиці нашого містечка швидкими темпами зводиться якийсь новий, судячи з розмаху будівництва далеко не аматорський театр, сколихнула нашу театральну спільноту. Найбільше з цього приводу обурювався Наум, мовляв, як так сталося, що його батько, маючи хороші зв'язки в органах виконавчої влади, допустив появу конкуренції.

Навіть без будь-якої взаємодії з газетами звістка про швидку появу нового театру почала поширюватися в суспільстві. Частина городян вважала, що майбутній театр також належить Науму, який зумів виплекати наступне покоління акторів, котрим з різних причин не знайшлося місця в "Калейдоскопі". Яким ж було моє здивування, коли я дізнався, що власником нового театру з непересічною назвою "Акт гранде" є ніхто інший, як мій близький друг Леон!

Я миттєво забажав переконатися в цьому особисто, і того ж дня якнайшвидше дістався до вказаного місця.

Свого друга я впізнав одразу, хоч він і помітно змінився зовні. Його мужнє обличчя з яскраво вираженими вольовими рисами набуло більшої серйозності, а його зухвалий і шляхетний погляд став більш пронизливим. Проте гордовита постава і підняте підборіддя, що завжди вирізняли його з-поміж тих, хто його оточував, залишалися незмінними.

Він стояв посеред будівельного майданчика і вів бесіду з найманцями, частково щось пояснюючи жестами, коли раптом немов відчув мій розбурханий погляд на собі, і одразу почав озиратися на всі боки. В один момент наші погляди зустрілися, і сповнена теплої привітності посмішка мимоволі осяяла наші обличчя. Леон закінчив робочу бесіду і поспішив вийти до мене, сердечно привітавши.

Замість прояву належної привітності, як того вимагали обставини, своїм проявом нетерпимості я виглядав перед Леоном вкрай нав'язливим, без упину розпитуючи його про все, що стосувалося його раптового й такого тривалого зникнення. Мій дорогий друг поводився куди більш належно і терпляче мене вислуховував, проте давав переважно поверхневі відповіді далеко не на всі запитання. В одну мить Леон перебив мене і зі спокоєм промовив:

– Друже мій, ти обов'язково дізнаєшся про все, що тебе наразі цікавить, але лише коли прийде на те час. Як бачиш, доля мені надала можливість звести власний театр, де я зможу втілювати свої найсміливіші ідеї та задуми, а також, можливо, реалізовувати мрії, які я вже вважав назавжди загубленими. Я подбав, щоб будівництво тривало безперервно, і особисто контролюю кожен процес, тож, як все вийде, як я задумав, зовсім скоро я покажу суспільству нові небачені сюжети, створені самим життям з його безпринципною вдачею. А тебе попрошу набратися терпіння – час мине, і ми обов'язково ще виступимо на одній сцені разом! Я тобі обіцяю!