Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"

— Тут є щось, чого я не розумію, — промовив мій друг. Він був спантеличений, чоло вкрилося складками від напруженого мислення. — Як мені відомо, леді Еджвер не раз спілкувалася з вами через юристів.

— Так, — сухо підтвердив лорд Еджвер. — Через англійських адвокатів, американських — словом, через усіх можливих адвокатів, аж до найбільших негідників. Зрештою, як я сказав, вона написала мені особисто.

— І раніше ви відмовляли їй.

— Саме так.

— Але отримавши лист, передумали. Лорде Еджвер, чому ви передумали?

— Це не стосується листа, — різко відповів той. — Мої погляди просто змінилися, і все.

— Досить раптові зміни.

Лорд Еджвер мовчав.

— Лорде Еджвер, які обставини змусили вас змінити свою думку?

— Це особиста справа, мсьє Пуаро. Я не хочу обговорювати цю тему. Скажімо, що з часом я зрозумів переваги закінчення — пробачте за мою відвертість — принизливих стосунків. Мій другий шлюб став помилкою.

— Ваша дружина говорить те саме, — тихо зауважив Пуаро.

— Невже?

У його очах на мить з’явився дивний блиск, але одразу ж зник.

Співрозмовник підвівся, показуючи цим, що зустріч завершено, і коли ми попрощалися, він начебто трохи розслабився.

— Вибачте за перенесену зустріч, але завтра я мушу вирушити в Париж.

— Нічого. Усе чудово.

— До речі, на розпродаж предметів мистецтва. Маю на прикметі маленьку статуетку — по-своєму ідеальну, — макабричну. Але мені подобається щось зловісне, макабричне. І завжди подобалося. У мене особливий смак.

І знову та дивна посмішка. Я розглядав книжки з найближчих поличок. Серед них я помітив мемуари Казанови, томик маркіза де Сада, ще одну про тортури в середні віки.

Я згадав, як здригнулася Джейн Вілкінсон, коли розповідала про свого чоловіка. Це була не гра. То було щиро. Я замислився, що ж це за чоловік такий — Джордж Альфред Сент-Вінсент Марш, четвертий барон Еджвер.

Він попрощався з нами надзвичайно ввічливо і натиснув на дзвоник. Ми вийшли. Грецький бог у вигляді дворецького чекав на нас у холі. Я вже зачиняв двері бібліотеки за собою, коли мимоволі зазирнув усередину. Я мало не скрикнув від здивування.

Від ввічливої усмішки не залишилося й сліду. Губи оголили зуби в злісному вишкірі, очі горіли люттю і майже божевільним гнівом.

Я вже не дивувався, чому лорда Еджвера покинули обидві дружини. Але мене вразило залізне самовладання чоловіка. Витримати всю розмову з таким застиглим самовладанням, із такою байдужою ввічливістю!

Коли ми підійшли до виходу, двері праворуч відчинилися. На порозі кімнати стояла дівчина, яка, побачивши нас, трохи відсмикнулася назад.

Вона була висока, струнка, з каштановим волоссям та блідим обличчям. Її очі, темні та перелякані, на якусь мить зустрілися з моїми. Тоді, наче тінь, дівчина знову зникла у кімнаті й зачинила двері.

За мить ми вийшли на вулицю. Пуаро зупинив таксі. Ми сіли, і він сказав водієві їхати у «Савой».

— Ну, Гастінґсе, — промовив мій друг, підморгнувши, — зустріч пройшла не так, як я уявляв.

— Так, справді. Ото дивак той лорд Еджвер.

Я розповів йому, як зазирнув у кабінет перед тим, як зачинити двері, і що я там побачив. Детектив повільно та вдумливо кивав головою.

— Припускаю, що він на межі божевілля, Гастінґсе. Можу лише уявити, які в нього дивні пороки і що за машкарою крижаної байдужості він приховує глибоко вкорінені жорстокі інстинкти.

— Недарма обидві дружини покинули його.

— Маєте рацію.

— Пуаро, коли ми виходили, ви помітили дівчину — темноволосу, з блідим обличчям?

— Так, mon ami. Юна леді, перелякана і нещасна.

Його голос був сумним.

— Хто, думаєте, вона така?

— Напевно, його дочка. У нього є дочка.

— Вона здавалася такою переляканою, — повільно сказав я. — Такий будинок, мабуть, занадто понуре місце для молодої дівчини.

— Правду кажете. От ми і приїхали, mon ami. Повідомимо її світлості добрі новини.

Джейн була в своєму номері. Зателефонувавши їй, адміністратор сказав нам, що ми можемо піднятися. Портьє провів нас до дверей.

Нам відчинила охайна жіночка середнього віку в окулярах і з гладко укладеним сивим волоссям. Зі спальні пролунав хрипкий голос господині:

— Елліс, це мсьє Пуаро? Запропонуйте йому сісти. Накину на себе якесь лахміття й одразу ж виходжу.

Лахміттям Джейн Вілкінсон вважала прозорий пеньюар, який демонстрував більше, ніж приховував. Вона зайшла і нетерпляче запитала:

— Усе добре?

Пуаро підвівся і схилився над її рукою.

— Влучні слова, мадам, усе добре.

— Як… що ви маєте на увазі?

— Лорд Еджвер цілком згоден на розлучення.

— Що?

Якщо здивування на її обличчі було несправжнім, вона й справді була найвидатнішою акторкою.

— Мсьє Пуаро! Ви домоглися успіху! Одразу ж! Отак! Та ви геній. Заради Бога, як ви влаштували це?

— Мадам, я не прийматиму незаслужені компліменти. Півроку тому ваш чоловік написав вам, що передумав щодо розлучення.

— Що ви сказали? Написав мені? Куди?

— Наскільки я зрозумів, ви тоді були в Голлівуді.

— Але я не отримувала жодного листа. Мабуть, загубився. Лише подумайте, а я все обдумувала, планувала, переживала, божеволіла увесь цей час!

— У лорда Еджвера склалося враження, що ви маєте намір одружитися на акторові.

— Звичайно. Це я йому таке сказала, — вона всміхнулася, як щаслива дитина. Потім раптом на її обличчі відобразилася тривога. — Мсьє Пуаро, ви ж не розповіли йому про мене та герцога?

— Ні, ні, заспокойтеся. Я обачний. Цього ж не треба було, чи не так?

— Бачте, у нього дуже дивакувата підла натура. Мій шлюб із Мертоном міг здатися йому занадто хорошим для мене, і, звісно, він би спробував підкласти якусь свиню. Кіноактор — це інше. Хоча, хай там як, я однаково здивована. Так. Елліс, ти не здивувалася?

Я помітив, що покоївка заходила і виходила зі спальні, прибираючи різноманітний одяг, що звисав зі спинок крісел. Я здогадувався, що вона весь час слухала нашу розмову. Тепер виявилося, що Джейн повністю довіряла їй.

— Здивувалася, міледі. Відтоді, як ми його знали, його світлість, мабуть, дуже змінилися, — презирливо мовила служниця.

— Так, мабуть.

— Ви не розумієте його поведінки. Це вас спантеличує? — запитав Пуаро.

— О, так. Та не будемо перейматися цим. Чи має значення, чому він змінив свою думку, якщо він змінив її?

— Це може бути байдуже вам, мадам, та