Читати книгу - "Подвійна помилка мільярдера, Тала Тоцка"

Залишилася лише втома. І трохи жалості. Не до Злати і не до себе. До тих почуттів, які були у нього колись до цієї дівчини і на які він навряд чи ще колись буде здатний.

— На яку відповідь ти розраховуєш? — спитав холодно Асадов. — Ти серйозно чекаєш, що я скажу «так»?

— Ні, — хитнула вона головою. — Ти мене ніколи не пробачиш, я знаю. Просто... Просто я без тебе не можу. Мені так погано, Тьомо...

— Навіщо це ти зробила, Злата? — задав Артем запитання, яке тисячу разів ставив собі і не знаходив відповіді. — Навіщо це було потрібне Гордію, мені зрозуміло. А чим керувалася ти?

— Не знаю, — прошепотіла вона, нахиливши голову, — не можу пояснити. Я хотіла, щоб ми разом зустріли Різдво, а ти сказав, що затримуєшся на добу. Але ж можна було не відлітати на свято? Скільки разів таке було, ти жодного разу не пожертвував своїми готелями заради мене. Я спустилася до ресторану і випадково зустріла Сергія. Я почувала себе такою покинутою і самотньою, мені не вистачало тебе, твоєї уваги, а він мене вислухав...

— Звучить як на прийомі у сімейного психотерапевта, — поблажливо кивнув Артем, до нього вже повернулося самовладання. — Радий, що Гордій підібрав відповідний сеанс терапії.

Він скинув руку, що трималась за його лікоть, і повернувся до машини, але Злата знову вчепилася в нього.

— Ні. Не їдь. Не кидай мене. Знаєш що? Давай проведемо цю ніч разом, як раніше. Одну ніч, Артеме. Візьми мене з собою. Мені так не вистачає тебе, коханий...

Він ледве стримався, щоб її не відштовхнути.

— Ні, Злато, я не Гордій. І не підбираю за колишніми друзями.

— Тоді проведи мене, — вона вже почала голосно схлипувати.

— Ось, візьми, — Асадов порився в гаманці і дістав велику купюру, — замов собі таксі. Ти багато випила сьогодні, тобі краще поїхати додому.

Він сів у машину, не слухаючи плутаних заперечень, і всю дорогу ненавидів себе за те бажання, яке викликала в ньому колись кохана дівчина.

Він її захотів. Зрадницю та брехливу запроданку. Тому й гидко так із самого ранку.

Асадов неохоче зізнавався собі, що ще трохи, і він би здригнувся, бо чинити опір було складно. Бажання захлеснуло з головою, як колись накривало їх обох. Хотілося взяти її прямо там, на задньому сидінні таксі. Або відвезти додому та кохатися всю ніч. Як раніше.

Ось тільки як би він почував себе зараз, якщо вивертає тільки від одного спогаду?

Артем різко схопився, натягнув шорти та вийшов на пробіжку. Вже відчувалося, що літо добігає кінця, о сьомій ранку від землі піднімалася прохолода.

Він змусив себе бігати не менше години, а потім ще відтискався, доки піт не почав капати з чола на руки. Тільки тоді повернувся до будинку і подався до душу.

Зараз би не завадив крижаний, ось тільки де його взяти влітку? Вода у трубах тепла. Зате якщо наповнити басейн і пірнути з головою, це може допомогти прийти до тями.

Після сніданку Артем спустився до напівпідвалу, де розташовувалися техприміщення. Знайшов потрібний інструмент та навіть робочий комбінезон. Новий, запакований. Мабуть, лишився від старих батьківських запасів.

Футболку Асадов одягати не став, спекотно. Одягнув комбінезон на голе тіло і хмикнув, дивлячись на себе в дзеркало. Точнісінько, як австралійські пожежники на календарі, тільки колір комбінезону синій. І лише одне татуювання.

Ах так, ще й жодного котика. Втім, можна наловити сусідських.

Так, посміхаючись, завантажив інструмент на візок і покотив доріжкою.

— Алю, Алько, — почув із сусідньої ділянки і підняв голову. Там у басейні плескалися двоє незнайомих дівчат.

Дивно, всі ці дні будинок пустував. Він належав батькам Гордія, вони з Сергієм так і потоваришували, бо будинки стояли по сусідству. І батьки товаришували між собою.

«Її звуть Аля, Аліна. Вона дуже вродлива, а волосся взагалі шикарне».

Одна з дівчат стояла спиною до нього. Вона провела рукою по волоссю, і воно розсипалось по плечах, викликавши в тілі незрозуміле тремтіння.

Назар не обдурив, волосся у нареченої Сергія реально приголомшливе.

Раптом дівчина обернулася, і їхні очі зустрілися.