Читати книгу - "Безцінний"

Двері розсунулися, проте лише на кілька сантиметрів. Замало, щоб протиснулася людина. Що ці поляки виробляють?

Крізь щілину хтось вистромив палець. За мить із пальця порснула вода. Дивився зачудовано, не розуміючи, що відбувається, потім важко зітхнув і скасував код, натиснувши відбій.

13

Увесь вагончик вибухнув сміхом, спостерігаючи за тим, що відбувається в сусідів, істерична реакція на зростаюче напруження. Лише Антоній не сміявся і намагався витягти з кондуктора якусь інформацію. Той виглядав дезорієнтовано.

-- Я не знаю, що сталося, — пояснював він. — Але запевняю, що ми на сто відсотків у безпеці. Погода чудова, канатна дорога має власне аварійне живлення, у найгіршому випадку спеціальним візком нас відвезуть до найближчої підпори, і там ми спустимося по драбинах. Підкреслюю: у найгіршому можливому випадку; таке ніколи за час моєї роботи не траплялось, а у фірмі я працюю тринадцять років. Трапляються невеликі перерви, викликані поривами вітру, вони ніколи не тривають довше, ніж чверть години. Будь ласка, трохи терпіння.

-- Розумію. Не розумію тільки, чому ви не знаєте. Адже у вас є рація, телефон, зв’язок із колегами. З’ясуйте, чого стоїмо.

-- Заради Бога, потерпіть чверть години. — У голосі кондуктора почулися благальні нотки. Чоловік намагався приховати неспокій. Звісно, перебої в курсуванні й зупинки траплялися часто, але завжди відбувалися в атмосфері веселих суперечок з колегами. Йому не подобалося, що зараз почув від них лаконічне й холодне прохання почекати. І ані слова більше.

14

Говорячи про тильний вхід, Анатоль Ґмітрук не мав на увазі жодних запасних дверей, технічних приміщень чи кухонних вікон. Це не мало жодного сенсу, за входом на перон з боку будівлі станції точно спостерігали. Мав на увазі єдиний вхід, який на місці терориста він не пильнував би — скелясту стіну під пероном канатної дороги. Стрімке кам’янисте урвище, де ніхто не ходив і не піднімався.

Пройшов під сидіннями закритого влітку лижного підіймача й дістався одного з відрогів Каспрового. За спиною залишилися долини й туристичні стежки, попереду була прірва. Ген унизу лежало Закопане. Місто було залите сонцем, але раптом хмари затулили світло і погода почала швидко мінятися. За кількасот метрів, може, за кілометр перед ним плавно погойдувались у просторі вагончики канатної дороги.

Скинув червону куртку й запхнув під камінь. Змерзне, але в сірій футболці й темних штанях буде менш помітним на тлі скель. Навіть якщо терористи встановили камери на вагончиках, це були невеличкі пристрої на батарейці, що не могли фокусно обертатися і транслювали чорно-біле зображення поганої якості. Шанс, що його помітять люди з вагончиків, був дуже мізерний, а шанс, що його зафіксує камера, — нульовий.

Перетнув хребет і почав нескладне сходження траверсом у бік гірської станції канатної дороги, яка притулилася на скелі за якихось сто метрів вище і двісті метрів праворуч. Спочатку це не було складно. Уступ, розколина, зручна щілина, фрагмент не надто стрімкої скелі. Короткий відтинок, який більше скидався на туристичний шлях, ніж на доріжку для альпіністів. Трохи перешкоджало те, що місце не мало попиту. На популярніших альпіністських шляхах немає ні каменів, що ледве тримаються, ані несподіванок на кшталт «побутової техніки», тобто скельних брил завбільшки з холодильник, які тримаються на чесному слові й готові звалитися вниз від найменшого дотику — найімовірніше, разом зі скелелазом.

За чверть години він уже був під станцією, бачив перед собою випнуту решітку перону та троси, на яких висіли вагончики канатної дороги.

Ще сімдесят метрів підйому, і буде біля мети. Знав, що робити далі. І хоч тремтів від холоду, його втішило перше пасмо хмар, яке з’явилося над хребтом, сіре й пошматоване, мов брудна цукрова вата.

15

Хтось із сусіднього вагончика мав зателефонувати на радіо, оскільки в новинах о п’ятнадцятій «ув’язнені дороги» були найважливішим повідомленням. Висловився турист із Каспрового, дуже засмучений, що не може з’їхати донизу. Був із вагітною дружиною, погода псувалася, і він не мав наміру йти з нею кілька кілометрів по камінню. Виступив і якийсь директор із Польських канатних доріг: тимчасові технічні проблеми, незабаром усе владнається. Втім, запрошуємо спускатися до туристичної бази на Гонсеніцовій полонині, звідки спеціально надіслані місцеві автомобілі заберуть вас до міста. Якщо комусь за станом здоров’я не можна здійснити навіть такий перехід, то врешті-решт прилетить гвинтокрил. Коментатор новин категорично відказав, що коли жінка народить на горі, то дитина має отримати довічний вхідний квиток на Каспровий, а далі перейшов до якоїсь політичної перепалки.

Януш Гауптманн знизав плечима. Тепер, ставши легшим на три літри фізіологічної рідини, був набагато спокійніший.

— Ну і треба вам воно було, з такою ногою на гору? — запитав кондуктор.

Гауптманн якийсь час мовчав.

— Ви знаєте, загалом ми не знайомі, та дарма, розповім вам…

— Марцін.

— Януш.

Потиснули один одному руки. Кондуктор Марцін відійшов від приборної панелі і сів на лавочці навпроти Гауптманна.

— Я, правду кажучи, не захоплююся горами, це довга історія, не має значення. Працюю, але нижче, в долині.

— Щось пов’язане з туризмом?

— Ні, з геологією. Я розробив такий метод дослідження підземних водних артерій, який стане в нагоді під час картографування ходів печер, одержав замовлення від якихось звихнутих шукачів скарбів, а втім, не набридатиму вам. Важливо, що живу тут уже п’ять років сам, окуляри такі, як ви бачите, апаратура така, як ви бачите, єдина вечірня розвага — це коли телебачення зглянеться й покаже щось пристойне.

Марцін із розумінням похитав головою. Певно, таке життя було і його долею.

— Два тижні тому сиджу на Крупівках у Маленькій…

— О, де б іще!

— Ага. Тож сиджу в Маленькій і сьорбаю юшку, всі столики, звичайно, зайняті, якась жінка запитує, чи можна підсісти. Біля сорока років, чорнява, ну, такого типу… я не знаю… Як ота, на телебаченні, Коленда’. Тільки волосся коротке.

— Така без вогнику.

— І без сорому. З’їли юшку і млинці у складчину, десерт, півтори години сиділи й балакали. Уявлення не мав, що робити далі, але вона й так мусила повертатися до Кракова, дала мені візитку і сказала, що буває в Закопаному регулярно.

— А чим займається?

1 Катажина Коленда — відома польська теле- і радіоведуча.

— Торгівлею. Я потім подивився в інтернеті, якась фірма екологічного опалення.

Марцін глянув на Гауптманна, заохочуючи продовжувати.

— Увечері написав їй повідомлення. Потім іще розмовляли в інтернеті, якось усе добре складалося, дуже добре.

Гауптманн замовк і задивився на людей