Читати книгу - "Війна Калібана"

Чорно-зелені листки почали вже потроху в’янути. Не має бути війни біля дітей. Або біля виробництва їжі. Або біля тендітних сільськогосподарських бань. Його руки знову затряслися, але не настільки щоби він не міг кермувати.

Перший вибух прийшов просто тоді, коли він їхав по рампі з сьомого на восьмий рівень, вздовж величезної, мов собор, незавершеної каверни де сирий лід космічного тіла танув і знову замерзав, щось середнє між масивним зеленим простором і витвором мистецтва. Там щось спалахнуло, потім стався поштовх і скутер завихляв. Раптом стіна почала насуватися, і Пракс прибрав ноги перед зіткненням.

Над ним почулися вигуки. Військовики мали б бути у броні, і перемовлятися по радіо. Він так вважав. Люди що там верещали могли б бути і просто людьми. Другий вибух прийшовся на стіну каверни, відколовши зі стелі секцію льоду розміром з трактор. Вона падала повільно і невблаганно, розлетівшись на друзки. Ботанік крутнувся, аби втримати скутер. Серце ледь не вилітало з грудей.

На верхньому краї заокругленої рампи він помітив фігури в броні. Він не знав, це ООН чи Марс. Одна з них посунула в його бік, піднімаючи гвинтівку. Вчений натиснув на газ, чкурнувши вниз по рампі. За ним понеслися торохтіння автоматичної зброї, сморід диму і хмарки пари.

Шкільні двері виявилися зачиненими. Не зрозуміло: це зловісний знак, чи обнадійливий. Він зупинив гойдливий скутер, зістрибнув з нього. Ноги були слабкими і ненадійними. У сталеві двері він планував постукати акуратно, натомість з першої спроби обідрав шкіру з кулака.

- Відчиняйте! Там моя дочка! – звучало геть божевільно, але хтось із середини почув його, чи побачив на екрані камери спостереження. Гнучкі сталеві пластини дверей почали підійматися. Пракс кинувся на підлогу і проповз в середину.

Він не бачився з новою вчителькою, місс Керрі, більше ніж декілька разів і лише коли залишав чи забирав Мей. Вона була не старшою двадцяти років, по-белтерськи стрункою і високою. Він не пам’ятав аби її обличчя було настільки сірим.

Шкільне приміщення було неушкодженим. Дітки сиділи в колі, співаючи пісеньку про мураху, що подорожував по сонячній системі, в якій римувались всі основні астероїдні тіла. Не було ані крові, ані кульових отворів, але крізь вентиляцію доносився сморід горілого пластику. Він має забрати Мей у безпечніше місце. Він не впевнений, де таке місце є. Поглянув на коло діток, намагаючись вирізнити її обличчя, її волосся.

- Мей тут немає сер, - повідомила міс Керрі твердим і в той час з придихом голосом. - Її мама забрала вранці.

- Вранці? – перепитав чоловік, але його мозок зафіксувався на її матері. Що Нікола робить на Ґанімеді? Два дні тому він отримав від неї листа щодо присудження аліментів; вона за два дні до Ґанімеда з Церери не долетіла б.

- Прямо після сніданку, - додала вчителька.

- Ви хочете сказати що її евакуйовано. Хтось прийшов і евакуював Мей.

Ще один вибух струсив лід. Хтось з дітей видав високий, переляканий звук. Вчителька перевела погляд з нього на дитину і назад. Коли вона заговорила, то стишила голос: Її мама прийшла одразу після сніданку. Забрала з собою Мей. Її тут цілий день не було.

Пракс дістав термінал. Зв’язку не було, але на заставці було фото з першого дня народження Мей, тоді, коли все ще було добре. В минулому житті. Він відкрив картинку і показав на Ніколу, яка сміялася і колихала пухкий і захоплений згорток, який був Мей.

- Їй ?- запитав вчений. – Вона тут була?

Зніяковіле обличчя вчительки було красномовніше за слова. Сталася помилка. Хтось – нова няня чи соціальний працівник чи ще хтось – прийшов аби забрати дитину і узяв не ту.

- Вона була в комп’ютері, - відповіла жінка, - вона була в системі. Показало її фото.

- Світло мигнуло. Запах диму став сильнішим, і повітряний рециклер загудів гучніше, булькаючи і крехтячи у намаганні засмоктати усі летючі частки. Хлопчик, чиє ім’я Пракс мав би знати запхикав і вчителька рефлекторно спробувала повернутись до нього. Чоловік узяв її за лікоть і розвернув назад.

- Ні, ви зробили помилку, -сказав він, - кому ви віддали Мей?

- Система сказала що це її матір! Вона мала ідентифікацію. Воно її пропустило.

Перестук глухих пострілів донісся з коридору. Хтось ззовні закричав, а діти почали рюмсати. Вчителька вирвала свою руку. Щось стукнуло у двері.

-Їй було десь тридцять. Темне волосся, темні очі. З нею був лікар, вона була в системі а Мей не показала жодного хвилювання.

- вони давали їй її ліки? – запитав батько, - вони давали їй ліки?

- Ні. Я не знаю. Я так не думаю.

Проти власного бажання, Пракс струсив жінку. Лише раз, проте міцно. Якщо Мей не отримала ліків, вона пропустила і денну дозу. Вже наступного ранку її імунна система почне відключатися.

- Покажіть мені, - наказав Пракс, - покажи мені картинку. Жінку, що її забрала.

- Я не можу! Система не працює! – заверещала молодиця, - там в коридорі людей вбивають!

Дитяче коло розпалося, від вереску закладало вуха. Вчителька плакала, руками закривши обличчя. Її шкіра майже посиніла. Він міг відчути як густа, звірина паніка охопила його мозок. Спокій, що зійшов на нього, не зміг відігнати її.

- Тут є евакуаційний тунель? – запитав він.

- Вони сказали нам лишатись тут, - відповіла жінка.

- А я вам раджу евакуюватися, - мовив Пракс, але подумав мені потрібно знайти Мей.

Розділ четвертий: Боббі.

Свідомість поверталася у вигляді злого дзижчання, шуму і болі. Боббі кліпнула, намагаючись прочистити мізки, намагаючись побачити де вона є. Поле зору було жахливо розмите. Дзижчання виявилося сигналом тривоги її костюму. Кольорові спалахи, на обличчі були інформацією, що показував прозорий дисплей, та яку вона не могла прочитати. Якраз була середина перезавантаження і тривоги слідували одна за одною. Вона пробувала поворушити рукою і зрозуміла що не зважаючи на слабкість, її не паралізувало або вморозило на місці. Протиударний гель в костюмі знову перейшов у рідкий стан.

Щось ворушилось у слабкому світлі вікна, яким слугувала захисна пластина шолому. У полі зору з’являлась і зникала чиясь голова. Потім клацнуло, коли хтось штрикнув провід в зовнішній порт костюму. Отже це санітар, зливає інформацію про її поранення.

Голос, чоловічий і молодий, озвався у внутрішньому динаміку: - попалася