Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Тому я покинув офіс і вирушив туди, де ніхто не заважатиме. Сів за кермо і вже за двадцять хвилин був на трасі за містом. Увімкнув класичну музику. Дорога завжди мене заспокоювала, всі свої геніальні рішення я приймав, коли катався ось так на самоті.

Але не тут було. Тому що майже одразу ж я виявив за собою хвіст. “Пасуть” — подумав я, безпомилково визначаючи номерний знак на позашляховику, що їхав за мною. Вони не напирали — намагалися триматися на відстані, і на тому дякую. Я вилаявся вголос. Невже охорона мого боса настільки недалекоглядна, щоб так безглуздо спалитись? Ми що, дебілів на роботу наймаємо? Або вони просто не в курсі, хто я такий і що у мене феноменальна пам'ять?

Я пам'ятаю напам'ять усі номери машин у нашому автопарку. І номери особистих телефонів ключових співробітників. Не могли ж вони цього не знати?

Світлофор на наступному перехресті мигнув, і я втиснув педаль газу в підлогу. Промчав на жовтий, залишаючи своїх горе-супровідників чекати, коли загориться зелений і вони зможуть перетнути перехрестя.

На щастя, цією трасою в будь-який час доби рухається чимало машин і мені вдалося загубитися між ними. А потім я звернув до випадкового населеного пункту. Мені знову пощастило, бо ним виявилося досить велике селище міського типу.

Я під’їхав до нового житлового комплексу, огородженого високим парканом. Охоронець не хотів пускати мене, але велика купюра допомогла йому ухвалити правильне рішення. І я заїхав до затишного подвір'я. Залишив там автомобіль і пішки пішов далі.

Спіймав автобус, проїхав на ньому кілька зупинок і, залишивши телефон під сидінням, вийшов. І одразу ж сів на інший автобус, який їхав у протилежний бік. Він і привіз мене до цього містечка. Тут я купив новий телефон, зв'язався з тим, з ким було потрібно, і, знявши номер у найбільш обшарпаному готелі, почав чекати.