Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Розділ 9:
 

Я наближалася до своєї квартири. Мої думки стрибали хаотично, шукаючи вихід із цієї непростої ситуації. Тоді увесь світ перевернувся з ніг на голову. 
- «Що мені робити? Куди втекти?», - не полишали мене ці єдині питання. 
Зайшовши до квартири, одразу зібрала все необхідне на перший час та взяла трохи своїх заощаджень. Вирішила поїхати до своєї бабусі у якої жила з одинадцяти років.Після того, як нас покинув батько, настали важкі часи. Мама так і не змогла змиритися. Частенько зривалася на мені, а потім почала топити свій біль у алкоголі та у іншому чоловікові. Мені її дуже не вистачало і я завжди мріяла, що вона зміниться, згадає про мене, але проходив час і ставало тільки гірше.

А коли вітчим не одноразово намагався мене зґвалтувати, покинула дім й переїхала до бабусі.  Але навіть далеко від дому легше не стало, адже щоночі мені снилися брудні руки старого збоченця. 
 

Перед від’їздом написала подрузі записку та попередила, щоб вона нікому не казала куди я поїхала. Вибігла з квартири й відправилася на автовокзал. На моє превелике щастя я встигла на останній рейс. Після того, як сіла на пасажирське сидіння спокійно видихнула. 
– «Все вийшло», - на радості посміхнулася до свого відображення у вікні. Я навіть не здогадувалася, що моя радість була передчасною, бо упродовж наступних десять хвилин автобус так і не рушив з місця, а в салоні з'явився  чоловік в чорному костюмі та темних окулярах, який йшов просто до мене: 
– «Вероніка Миколаївна на вихід!», –  подивився на мене з верху в низ суворим поглядом. 
Я присіла за сидіння, ніби це мало мені допомогти. – «Я нікуди з вами не поїду»,  – не знаю навіщо це сказала, адже через п'ять хвилин сиділа у дорогому позашляховику та їхала назустріч, уже точно, своєї смерті. 

Ми зупинилися біля літака. Я ще ніколи раніше не літала, тому адреналін в моїй крові зашкалював.