Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 8

Хлопці увійшли до великого просторого спортивного залу, там було вже усе готово для тренування, як завжди його проводив Мирон. Він був досвідченим воїном та слідопитом, передавав свій досвід молодому поколінню. Міха уважно все оглядав, йому не вірилося, що нарешті його мрія збулася, його навчатиме професіонал своєї справи. Вдома він підтримував себе в хорошій фізичній формі, але все-таки через вік багато йому ще було не під силу, а тут душа пішла в танок.

Йому було все одно на відьмівський ліс, він був готовий запам'ятовувати та робити все, що пропонує йому Мирон. Марк з Матвієм не були в такому захваті, як Міха, але теж підбадьорилися. У залі на одній зі стін висіла різноманітна холодна зброя. Звичайно у перевертнів від природи є фізична сила, але володіти зброєю повинен кожен дорослий чоловік. Всяке буває, різні ситуації надає доля та треба бути готовим до всього.

-- Які люди до нас завітали. Тигренята заблукали? -- почули хлопці від одного з бійців.

-- Ні, вони напевно думають, що тут кімната відпочинку, -- підігравав йому другий.

Мирон дивився, але не втручався. Якщо хлопці прийшли самі сюди, то повинні вміти постояти за себе. Тут усі рівні, винятків він не робитиме.

– Напевно тренування сьогодні буде легким, раз тигренята тут, – знову смішок.

Хлопці стояли та міркували, як відповісти, щоб їх не висміяли та не вигнали.

– Мирон, ми починаємо? Чи маємо сьогодні майстер-клас? - знову смішок.

 -- Хлопці, Самір у курсі, що ваша трійця тут? – уточнив Мирон. Він не бачив сенсу тренувати їх з усіма, надто вже сили нерівні.

 -- Так, ми тільки-но від нього. Батько дав добро, тож звикайте. Ми з вами. -- Марк подивився на оточуючих впевненим поглядом, тільки впевненості насправді не було.

Стояв, думав, чи правильно вони вчинили. Може, треба було просто тихенько вислизнути, а не розігрувати хитромудрий план.

Вибір є?

Так, вибору немає.

-- Тоді на розминку, вам як немічним зроблю попуск, – глянув на хлопців Мирон і жестом руки запросив приєднатися до всіх.

-- Я готовий на рівні з усіма, не треба попуску!

Як думаєте, хто це висловився?

Так, Міха не міг промовчати. Такий шанс.

– Міха поважаю твою завзятість, але ти своїй родині ще здоровим потрібен, – відповів Мирон, але перейнявся, молодець хлопчина.

-- Ми довго ще будемо балакати чи все ж почнемо? – не міг терпіти цього знущання Марк.

-- Я нікого не тримаю силою, двері там, – показав рукою на вихід Мирон, даючи зрозуміти, щоб свої замашки залишив поза стінами зали.

 – Добре, я зрозумів, що ми ще малі для вас, але це не означає, що ми здамося. Розпочнемо, -- відбив Марк і пройшов углиб.

Так почалися довгі години пекла, і до нього дійшло, чому всі казали, що тренуватися їм ще зарано. Вони намагалися не відставати від інших. Звичайно найбільше пахав Міха, боявся, що Мирон подумає, що він слабкий. Та після такого тренування вони будуть ледве повзати.

Мирон поглядав на них, зверху вниз та розумів, що хлопці на межі своїх можливостей зараз, але не здаються. Не зрозуміло навіщо Самір їх направив, але наказам альфи не заперечують.

– Усе, дівчатка, можете відпочити, – перевіряв таким висловом терпіння хлопців.

З боку хмикнули його бійці. Вони знали, що це ще м'яке слівце. У нападі гніву їх вчитель може так загорнути, що вуха в'януть.

– Не треба так! Ми з усім впораємось, – не стерпів Міха. Він старався, але розумів, що до бійців ще далеко.

-- А що таке? - кепкував над учнем, тренер.

– Може ми замість відпочинку, підемо тренуватись у другій іпостасі на свіжому повітрі? – дипломатично видав Матвій. Потрібно давати драла, сили вже закінчуються.

– Чому б ні, – просто, надто просто, відповів Мирон.

Матвій простежив за тим, як вчитель виходить з зали та не міг позбутися думки, що в цьому був підступ. Так і було. Ви думаєте їм було складно у залі? Ні це були квіточки, в порівняння з тим, що трапилось далі. Мирон розбив їх на пари для спарингу. Марку пощастило найбільше, йому дістався досвідчений, навчений боєць.

Як думаєте, він протримався хвилину?

Ні?

Так?

Які варіанти?

Марк не встиг збагнути, що сталося, як він уже лежить на лопатках, а ікла товариша опинилися біля його шиї. Тут майбутній альфа зрозумів, що він майже нічого не вартий. Зізнатися було прикро в цьому навіть самому собі, не те що іншим. Але це й не потрібно було, всі й так бачили на власні очі. Ніхто не тішився, що його здивувало. Якби хтось пожартував, це було б останньою краплею, він так закипав. Побачивши це Матвій заговорив.

 – Мирон, ми побігаємо лісом, відпочинемо? -- уточнив та прочитав про себе молитву, щоб наставник нічого не став питати.

– Відпочивайте, дівчатка. Якщо не передумаєте, то приходьте завтра, робитиму з вас тигрів, – відповів Миро та відпустив бовдурів.

У звіриному вигляді вони спілкувалися подумки, й добре вловлювали емоції один одного. Мирон розумів, що хлопці щось задумали, але він не мамця, щоб за ними наглядати. А хлопці зраділи та побігли куди очі бачили. Через 20 хвилин, коли зрозуміли, що вони одні, перетворилися на людей.

 – Усі цілі? Вичавив з нас усі соки, ніби на війну збирав! - запитав Марк у друзів, йому досі було не комфортно.

– Я радий, що потрапив до Мирона, – відповів Міха.

– Ну, хто б сумнівався, - протягнув Матвій.

– Так, у нас не так багато часу. Пропоную віддихатися та рушити, -- сказав впевнено Марк. 

Зараз слухати вигуки Міхи немає настрою. Він радий за нього, але цю ганьбу повторити найближчим часом не готовий.

-- Так, давай, -- погодився Матвій.

Так і вирішили. Хлопці знову перекинулися та побігли в бік кордону. Скільки часу пройшло не зрозуміло, але, мабудь, пристойно, бо ліс почав змінюватись. Вони зрозуміли, що вже прибігли. Уповільнились, почали довкола оглядатися та принюхуватися. Хлопці ніколи не були тут.