read-books.club » Сучасна проза » Меч Сагайдачного 📚 - Українською

Читати книгу - "Меч Сагайдачного"

117
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Меч Сагайдачного" автора Віктор Вальд. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 95
Перейти на сторінку:
а й городові козаки, загони ополченців, та ще й кілька сотень донських козаків. На це Владислав тільки й сказав: «Дароване, як відібрати?»

А відібрати слід. Притому тихо й швидко. На це благословили Якуба Собеського король і деякі сенатори.

Так, Якуб Собеський — не Цезар, інакше міг би й думати про це, і бесіду продовжувати. А так виходить, що випав на якийсь час із потрібної бесіди.

— Ось що, пане Дзевульський! Думаю, що настав час діяти. Іди, Антоніме, і підготуй вдову гетьмана Конашевича. Зараз, коли козаки роз’їхалися, можна й навідатися в братський монастир. Як кажуть козаки, «без праці нема плоду»! Вранці й навідаєшся. І цього пана Пйончінського не забудь узяти. Ти добре попрацював, — м’яко усміхнувся своєму помічникові ясновельможний пан комісар. — А шинкаря тим часом придержи біля себе. Хтозна, може, доведеться монастир обшукати... Ну, скажімо, щоб знайти фальшивомонетника.

Пан Дзевульський пішов, а Якуб налив вина і звернувся до лікаря:

— Я все хочу тебе запитати, пане Пойдо, як учену людину: від чого помер козацький гетьман?

Фабріус Пойда від душі розсміявся.

— Почув у твоїх словах, пане комісаре, схильність до хитрощів і таємниць. А також бажання все знати й в усьому досконально розібратися. Клянуся Господом і Пречистою Дівою Марією, що ніхто не давав мені таємних вказівок і я не підсипав у ліки й мазі нічого такого, що могло прискорити смерть пана Конашевича. Приходив уранці в будинок, який гетьман для своєї сім’ї звів на Подолі, оглядав старого, намагався накласти мазі й змусити випити настоянки за моїми випробуваними рецептами. Гетьман неохоче виконував мої настанови. Іноді розмовляли. Іноді запрошував до столу в обідню пору, а потім випроводжав. Звісно, мені відомі настрої і думки багатьох вельмож Речі Посполитої, та й простої шляхти. Багато хто смерті його швидкої бажав. Але тільки не король наш Сигізмунд, ні коронний, ні польний гетьмани, та ніхто із сенаторів цього вголос, принаймні при мені, не висловлював. Ба більше: сподівалися, що пан Конашевич видужає і буде, як і раніше, тримати козаків у кулаці...

— Цих не втримає жоден кулак, — похмуро зауважив пан комісар.

— Авжеж. Але мати при короні вождя, що здатний козаків повести за собою і на Московію, і на османські землі, й навіть до Європи — це важливо. Так що смерть гетьмана козацького передчасна.

— Не скажи, пане лікарю. Я так не думаю. Але й твої слова справедливі. Виходить, козацький гетьман упокоївся від рани, як і кажуть?

— Рана на руці — явна причина. Від неї кров чорною стала. А ось від чого рана — не скажу. За неї я взявся запізно і не можу стверджувати, від стріли вона чи від кулі. На мої розпитування гетьман тільки усмішкою відповідав, а то й просто відмахувався. Одні з козаків говорили, що це татарин його отруйною стрілою вразив, коли гетьман перед битвою випадково на них натрапив. Інші — що спеціально навчений осман срібною кулею пригостив. А чув і таке, що гетьман якихось древніх старців розгнівав і ті забрали в нього захист і силу. Але ніхто не вірить, що можна було просто так, через дрібницю, укласти в могилу такого неймовірного чолов’ягу, як Сагайда.

— Сагайда? — звів брови Якуб Собеський.

— Так називали його деякі запорожці. Ось тільки я збагнути не можу — як так?

— Як так? — перепитав комісар.

— А ось так! Петро Конашевич — гетьман Війська Запорозького, ватажок реєстрових козаків на службі Речі Посполитої, православний шляхтич герба Побог із Перемишльської землі. Він — організатор походів козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, усе — на боці Речі Посполитої. Він же великий герой і, чого гріха таїти, переможець османів під Хотином. То купайся ж ти у славі та в купах золота, ніжся в милості королівській, радій тому, що перші з вельмож Польщі та Литви тобі як рівному кланяються, пишайся, що дрібна шляхта на тебе як на героя дивиться. Та що казати... Будуй собі замок знатний, заведи поля урожайні та стада численні, та й бенкетуй собі хоч кожного дня з дружиною. Та якщо забажаєш красунь — міняй їх на ложі хоч щоночі. Але ні! Завелася в ньому якась червоточина. Все не як у поважного пана. Козаки йому милі, й вольності їхні злодійські також. Горою за них стояв. Шляхту русинську в унію не пускав і уніатських священиків проклинав. Гроші чималі, в походах здобуті і від його величності короля[28] отримані, в монастирі й церкви православні вкладав. Мало того! Зустрів із Військом Запорозьким патріарха Єрусалимського Феофана, що з Москви повертався, й супроводив його з почестями до Києва, де упросив висвятити в сан багатьох ігуменів православних. Та й сам з усім Військом Запорозьким вступив до Київського Богоявленського братства. І так звів нанівець усі старання уніатських і католицьких отців церкви. Адже ще з десяток років — і православна церква на Украйні зовсім залишилася б без духовенства! По смерті майже всі статки свої до Львівського і Київського братств передав. Дружині й чаду своєму крихти заповів.

— Усе це сумно, — кивнув Якуб Собеський. — Не змогли ми пана Конашевича на шлях істинний настановити. І волі багато дали. Після московського походу не змогли його зупинити, коли він міста й селища козацькими оголошував. Ірпінь, Білогородка, Вишгород... Не віддав би Богові душу пан гетьман, то і вся Київщина, і сам Київ стали б козацькими. Ось що накоїв королевич Владислав своїм заступництвом. Я не Нострадамус... Не дав мені Господь, а може, диявол того дару передбачення. Але відчуваю: якщо Владислав займе батьків трон, то Річ Посполита буде у вогні, й лише ріки крові згасять те полум’я. А початок цьому поклав гетьман Конашевич. Сидів у душі покійного гетьмана демон, ворожий до Речі Посполитої. Якби не він, то й спокійніше було б на Украйні, й ми не мусили б перебувати тут у трудах тяжких.

— От власне! Не зуміли в руках польських його утримати!

— Ні на золото, ні на славу не скупилися. Інша, нам не зрозуміла природа вчинками його керувала. Але ж яким корисним був би зараз і в недалекому майбутньому пан Конашевич! Війна в центрі Європи, як мені здається, скоро не закінчиться. Війни за віру тривалі й найбільш кровопролитні. Хоч би та війна не переросла в столітню![29]Боюся, що й нам у тій війні взяти участь доведеться.

1 ... 8 9 10 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч Сагайдачного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меч Сагайдачного"