read-books.club » Червоні на чорному сліди, Ірина Цилик 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоні на чорному сліди, Ірина Цилик"

94
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Червоні на чорному сліди" автора Ірина Цилик. Жанр книги: ---. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 40
Перейти на сторінку:
з таким виглядом, ніби він був тут уперше, сів до столу й закурив. За обрисами його зовнішності можна було вгадати колись двометрового здоровила з грубо витесаними природою крупними руками й ногами. Але в останні роки він так стрімко всох і зубожів тілом, що навіть шкіра в нього безпомічно обвисла, справляючи тепер враження деякої невідповідності: здавалося, що ця оболонка була колись створена за мірками іншої людини; костюм же тільки посилював цю невідв’язну думку.

Ніна хотіла щось сказати, але затримала погляд на гострому виступі сірого кадика в обрамленні святкової сорочки і промовчала, хвилюючись від думки, що знайомі сьогодні побачать її з цим шарпаком, так відверто схожим на справжнього бомжа. Зюбик слухняно калатав ложкою, докурював сигарету й переводив каламутний погляд із Ні- ниної блузки на чашку й назад.

— До сина їду, — констатував задумливо.

Вона розійшлася з Толиком Зюбенком шість з половиною років тому після чергового скандалу. В тій сварці не було нічого більшого за характерні для них майже щоденні домашні сутички, — але того разу саме ця крапля чомусь стала останньою. Усвідомивши зненацька себе всю, з голови до ніг — серед нічного березневого двору, в заношеній, не призначеній для сусідських очей сорочці, з по-зимовому неголеними пахвами, в капцях, повних піску, — Ніна по-звірячому пронизливо закричала, кинулася на озброєного стамескою і благуватого від горілки Зюбика, звалила його з ніг у калюжу й так нарешті поставила крапку в своєму сімейному житті.

Уже наступного дня вона ясно бачила своїм холодним розумом, що насправді ніяких змін на краще з цього не буде, і, тим не менше, рішуче почала готувати документи.

Невдовзі вони розлучилися, хоч де-факто вимушені були жити все-таки разом, умовно переполовинивши територію своєї крихітної двокімнатної квартири. Інших варіантів не було. Напівзогнила сільська хатинка матері за сто кілометрів від Києва не могла прийняти Ніну з двома дітьми. Зюбик — той про переїзд і не думав, резонно враховуючи своє повне право на законні дев’ять із половиною метрів. Тож неподільну жилплощу поділили логічно: Ніна віддала йому кімнату й залишилася в іншій з Вікою та молодшим сином Колькою.

Незалежність спершу обіцяла Толику Зюбенку небо в діамантах: після розлучення він помітно пожвавився, зі смаком, не ховаючись, запив і гостинно відчинив двері холостяцького барлогу для не бажаних раніше в домі своїх однодумців. Раптова свобода сп’яняла його. Правда, швидко проявилися й неприємні нововведення: намагаючись за інерцією то пообідати припасами супротивниці, то виконати позашлюбні відтепер обов’язки, він зіткнувся з нерозумінням. Десь за півроку нової комунальної дійсності Зюбик все-таки розгубився, занудьгував, почав хуліганити ще відвертіше.

Тепер Ніна холоднокровно дезінфікувала ванну після нескромних візитів дам його серця й іноді, дуже рідко — залежно від настрою — тихо ревла, притулившись до змі- ївки з вологими рушниками. Майже нічого не змінилося в її житті. Діти, як і раніше, тріпали нерви: Віка — абортами, Колька — хамськими витівками, що так нав’язливо нагадували знайомі моделі батькової зухвалості. Сама Ніна тяжко гарувала, ледве зводячи кінці з кінцями вдвічі збіднілого сімейного бюджету, а по вихідних їздила до матері, яка дуже підупала після смерті чоловіка й потребувала догляду. Перемивши тижневі еверести посуду, підлогу й материне тіло, виправши вручну білизну, забивши холодильник їжею і так-сяк подбавши про тридцять соток картоплі, буряків та всякої дрібноти, Ніна поверталася зі своєї панщини, зішкрібала мочалкою засмагу й пилюку і знову бралася до відмивання підлог — з тією лише різницею, що у будні вони були офісними. З усього виходило, що забрати матір до Києва не було ніякої можливості, особливо ж після того, як до мешканців Ніниної кімнати приєднався чоловік Віки: серед претендентів на її серце знайшовся благородний, але неімущий, за всіма життєвими законами, лицар.

— Сучка ти, дура ти! — безутішно плакала Ніна кілька днів, довідавшись цю щасливу новину, але потім, продихнувши образу, все-таки вгепала у весілля ті гроші, які відкладала собі на нові зуби.

Незабаром у неї народився онук. Маленьке ліжечко якраз помістилося в кутку біля шафи — там, де раніше стояла Кольчина розкладачка.

Що ж до Зюбика, то він, тим часом, якраз зав’язав з усіма провокативними рандеву в своїй кімнаті. Одного разу на заводі, де він працював токарем, трапилася виробнича неприємність: Толик тільки й побачив, як два його пальці шурхнули і впали до металевої стружки. Ця не така уже й катастрофічна для сильного чоловіка травма несподівано зіграла фатальну роль: в один момент Зюбик запив по-чорному і відтоді майже не зупинявся. За останній рік вони з Ніною не перемовилися й словом; він приходив додому пізно вночі, шелестів водою у вбиральні, неголосно шпортався на кухні, заварював чифір і зникав, як привид, у своїй кімнаті; Ніна не бачила його тижнями. І тут раптом Зюбик напросився їхати з нею. Вона не змогла відмовити, але картала себе, ще навіть не вийшовши з дому.

— Ходім уже, — сполоснувши чашки, сухо сказала Ніна.

На вулиці було ще темно. Сірий переддосвіток ледь- ледь проявив контури панельних багатоповерхівок та загострив і без того напружені обличчя нечастих перехожих. Ніна добре знала цей час: уже давно вона прокидалася не пізніше четвертої-п’ятої ранку, тож зустріла багато сві- танків у цьому місті. Всі вони були переважно однакові. В останні ж кілька років Ніна помітно змінилася на обличчі, немовби була сільською жінкою, яка в п’ятдесят майже завжди виглядає набагато старшою. Легко вгадавши прості причини власних метаморфоз, ранків вона не любила.

Потрібно було дістатися на вокзал якомога швидше і забити маршрутку баулами. Вона завжди робила саме так: очікувала з півгодини на привокзальній площі, щоб бути першою, коли Віктор чи Сашко (залежно від зміни) вирулить на стоянку. Тоді Ніна стрімголов завантажувала багаж у кінець салону, запобігливо посміхаючись благодушному Сашкові або ж тицяючи шоколадку похмурому Вікторові. Після цього вже можна було упхатися на своє сидіння, обм’якнути, розслабитися протягом п’яти годин дороги, подрімати…

Тепер вона майже бігла, зрівнюючи десять марно витрачених на купівлю Зюбикових сигарет хвилин із відпрацьованим планом. Винуватець сумирно волочився позаду, важко відсапуючись і спльовуючи каламутну слину на асфальт. «Більше! Ніколи!» — злостиво думала Ніна, нарощуючи темп і намагаючись відірватися від Зюбика. Щось давно забуте раптом колихнулося в її пам’яті: вона йде з батьком, але в той же час і без нього, силячись непомітно збільшити дистанцію між собою і темною батьковою холошею, щоб усі на вулиці подумали, ніби Ніна сама. Вона гордовито крокує вперед, прямує тільки туди, куди хоче! «Не балуйся», — каже батько і в одну лише мить

1 ... 8 9 10 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоні на чорному сліди, Ірина Цилик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоні на чорному сліди, Ірина Цилик"