Читати статтю - "Лінгвістичний аналіз поетичного тексту (І. Жиленко "На схилі дня")"
- Категорія: Блог
Маленька людина приходить у великий світ. Зростає, живе, насолоджуючись кожною миттю життя, старіє... старіє... помирає. Але чи помирає людина? Можливо просто вона переходить на інший рівень свого існування, полишаючи тілесну оболонку і перевтілюючись на сукупність енергії, що живе у вселенському просторі? Та якби там не було, але з віком приходить час збирати каміння й мимоволі замислюватись над швидкоплинністю останніх років буття. Твоя зірка прямує з зеніту на захід...
Багато років філософи, письменники, поети замислювались над вічним питанням людського буття: молодості й старості, життя і смерті. Не оминула ця тема і творчість української поетеси Ірини Жиленко, зокрема у її поезії “На схилі дня”.
Поезія “На схилі дня” належить до філософської лірики. Написана білим віршем. Білий вірш — не римований вірш з чіткою внутрішньою метричною структурою, де на місці рими лишається чиста клаузула:
Не обпечись вечірнім смутком
сорокарічного лиця,
коли у горлі стигне грудка
і грудень стигне в криницях.
Чіткість внутрішньої метричної структури досягається за рахунок паронімічних утворень: грудень — грудка та полісемантичністю слів: стигне (як метафоричне перенесення стигне грудка — печаль, клубок сліз, що здавлює горло — стигне (в прямому значенні — замерзання води взимку). Написання поезії білим віршем притаманне для творчості шістдесятників, до угрупування яких належить Ірина Жиленко.
У вірші “На схилі дня” розглядається вічна філософська проблема людського буття, а на сам перед, останніх років життя людини, так би мовити, час збирання каміння, коли людина розуміє, що великий шлях буття майже пройдено і залишається тільки згадувати про молодість, весну, цвітіння. Характерною рисою цього твору є багатство образів-символів. Таким чином людина уособлюється в образі свічки, життя у творі постає у символічному образі дня, що добігає кінця. Досить цікавим є образ дзеркала, за допомогою якого людина бачить своє життя з боку, бачить віддзеркалення своєї подоби, що зникає з арени життя:
Сіріє в дзеркалі обличчя.
Сплива донизу день за днем.
Людинонько, благенька свічко,
не захленись своїм вогнем.
Не менш цікавий образ людського тіла, а точніше жіночого тіла, в образі тюльпану, що в'яне. Таким чином у творі маємо духовне зображення людини в образі свічки, і людини-жінки в образі тюльпану. Лейтмотивним для творчості Ірини Жиленко є образ саду, як втілення раю, спокою, колискою щастя та любові, краю, де живуть сині птахи:
Там — сад, там — синьо і багряно.
Там — вальс під голубим дощем.
Початок світу!
Сміх. Роса.
Рожевість вод, і скла, і тіла.
Драма ліричної героїні в тому, що вона не може змінити закони буття і барви її дня стають млявими, вона розчиняється у дзеркалі буття і чудовий сад стає тільки примарою її уяви, утопією. Насуваються суворі грудневі морози, що навіки покриють льодом живильну криницю. І знову звертаємось до образів-символів: грудень, зима як символ небуття, що заморозить навіки живильну криницю вологи. Таким чином у вірші ми можемо віднайти відповідь на одвічне питання — чи є життя після смерті? Лірична героїня вірша вважає, що після смерті людина відходить у небуття, а рай-сад — це лише утопія.
Спробуємо тепер зробити повний лінгвістичний аналіз твору.
Фонетично-орфоепічний рівень. У тексті твору наявний асонанс приголосної [с], що закодовує у собі два невід'ємні страхи людини: старість та смерть: не задихнись в собі сама, коли струсне немилосердно тебе, мов градусник, зима і нуль свинцево стисне серце важким сатурновим кільцем.
Асонанс звуків [г] та [р] утворює відчуття немилосердності життя, суворості його правил і в той же час печаль і витримку ліричної героїні, її готовність прийняти ці правила і жити за ними: коли у горлі стигне грудка і грудень стигне в криницях.
Алітерація звука [о] також має символічне і закодоване значення замкненого кола, з якого немає виходу, окрім одного — смерті.
У вірші наявна анафора. Більшість рядків вірша починаються зі звука [і], що створює певну атмосферу вірша — нагнітання почуття печалі, розпачу:
і нуль свинцево стисне серце
важким сатурновим кільцем,
і роки ляжуть на лице,
і тіло, втомлено й байдужо,
обляже, як ганьбою душу.
Морфемно-словотвірний рівень. Зменшено-пестливий суфікс -оньк та -еньк у словах людинонько, благенька допомогає зрозуміти мізерність людини у великому, неосяжному світі, її ницість, беззахестність перед лицем величного Всесвіту, за законами якого існує людинонька. Таким чином зменшено-пестливі суфікси допомагають утворити контраст макросвіту та мікросвіту у вірші.
За допомогою префікса до- утворюється напрямок руху, що є провідним у вірші, тобто рух до низу, до землі, до старості:
і — все донизу, все — доземно,
довільно, вічно, спати, спать...
Звернімо увагу на слова спати, спать, а саме на дієслівні суфікси ти і ть. -ти утворює дійсний спосіб дієслова, констатацію факта — спати. Суфікс -ть утворює наказовий спосіб дієслова — наказ, що не підлягає розгляданню, а тільки виконанню.
У творі наявний індивідуально-авторський неологізм доземно, що утворений злиттям префікса до та основи зем, що утворює прислівник доземно.
Лексичний рівень. До питомо української лексики належать слова: обличчя, дзеркало, свічка, ганьба, серце.
У творі не використано синонімів та антонімів, що є одним із характерних рис вірша, тому що кожне слово підібрано зі своїм особливим значенням, для втілення душі та переживань у вірші. Оскільки у творі наявний рух донизу, до землі, у вічність має градацію слів: донизу, доземно, довічно, вічно, спати, спать. Цю градацію можна поділити на дві частини: до смерті: донизу, доземно, довічно; та після смерті: вічно, спати, спать.
Наявні у творі паронімічні сполуки, що по-перше утворюють ритмо-мелодику білого вірша. Пароніми грудень грудка використовуються для відтворення двох світів: макросвіту та мікросвіту. Для макросвіту наявний грудень, що приносить у макросвіт печаль; для мікросвіту — грудка, що також несе у душевний світ людини печаль, сльози.
Метафора не захлинись своїм вогнем, не обпечись вечірнім смутком постає як попередження для ліричної героїні, але й є засобом за допомогою якого читач розуміє які відчуття переповнюють душу ліричної героїні: своїм вогнем — злість, розчарування; вечірній смуток — сум. Порівняння і тіло, оте, зім'яте, мов тюльпан. Образом тюльпана є жіноче тіло, що з роками в'яне і втрачає чвою природну свіжість, молодість. На світ лірична героїня дивиться через скло чаклунської сльози, що зображає його (світ) сумним, безнадійним, сірим.
Частиномовний рівень. Іменники у творі виконують переважно функцію символічну: дзеркало, свічка, тюльпан, криниця, грудень, день; деякі виконують номінативну функцію: оличчя, місто. Особливо хотілося відмітити прислівниковий склад вірша, що створює напрямок руху та настрій твору: донизу, доземно, немилосердно, свинцево, втомленно, довічно. Сполучник і в уривку: рожевість вод, і скла, і тіла. І злет фіранок ошалілих — виражають захоплення чудовим садом.
Синтаксичний рівень. Прості речення у творі чергуються зі складними, що утворюють певний настрій вірша, схожий на схлипи, коли людина плаче або чергування простих та складних речень схоже на заглушення та прояв емоцій:
не захленись своїм вогнем.
Не задихнись в собі сама,
коли струсне немилосердо
тебе, мов градусник, зима
і нуль свинцево стисне серце
важким сатурновим кільцем,
і роки ляжуть на лице,
і тіло, втомлено й байдужо,
обляже, як ганьбою, душу.
Проаналізувавши текст за кожним мовним рівнем можемо зробити висновок, що основними особливостями вірша є асонанс звука с, що закодовує у собі образи смерті та старості. Зменшено-пестливі суфікси допомагають уявити образ людини-свічки як мізерного створіння — мікросвіту — серед вселенського макросвіту. Іменники виконують переважно функцію символу. Переважають прислівники, що створюють певний настріф і вказують напрямок руху — на захід, донизу, доземно. Чергування простих і складних синтаксичних конструкції нагадує схлипи, коли людина плаче або заглушення та прояв емоцій.
Читати книги онлайн українською мовою в хорошій якості на нашому сайті - read-books.club
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лінгвістичний аналіз поетичного тексту (І. Жиленко "На схилі дня")», після закриття браузера.