read-books.club » Блог » Лінгвістичний аналіз поетичного тексту (І. Жиленко "На схилі дня") 📚 - Українською

Читати статтю - "Лінгвістичний аналіз поетичного тексту (І. Жиленко "На схилі дня")"

260
0

0
0
00

Наша онлайн-бібліотека книг українською мовою "Лінгвістичний аналіз поетичного тексту (І. Жиленко "На схилі дня")". Україномовний веб-портал read-books.club , Ваші улюблені книги безкоштовно в повному форматі без реєстрації читати онлайн.
Перша україномовна онлайн-бібліотека "read-books.club"
Поділитися статтею блогу "Лінгвістичний аналіз поетичного тексту (І. Жиленко "На схилі дня")" в соцмережах: 

Маленька людина приходить у великий світ. Зростає, живе, насолоджуючись кожною миттю життя, старіє... старіє... помирає. Але чи помирає людина? Можливо просто вона переходить на інший рівень свого існування, полишаючи тілесну оболонку і перевтілюючись на сукупність енергії, що живе у вселенському просторі? Та якби там не було, але з віком приходить час збирати каміння й мимоволі замислюватись над швидкоплинністю останніх років буття. Твоя зірка прямує з зеніту на захід...

 Багато років філософи, письменники, поети замислювались над вічним питанням людського буття: молодості й старості, життя і смерті. Не оминула ця тема і творчість української поетеси Ірини Жиленко, зокрема у її поезії “На схилі дня”.

 Поезія “На схилі дня” належить до філософської лірики. Написана білим віршем. Білий вірш — не римований вірш з чіткою внутрішньою метричною структурою, де на місці рими лишається чиста клаузула:

 Не обпечись вечірнім смутком

 сорокарічного лиця,

 коли у горлі стигне грудка

 і грудень стигне в криницях.

 Чіткість внутрішньої метричної структури досягається за рахунок паронімічних утворень: грудень — грудка та полісемантичністю слів: стигне (як метафоричне перенесення стигне грудка — печаль, клубок сліз, що здавлює горло — стигне (в прямому значенні — замерзання води взимку). Написання поезії білим віршем притаманне для творчості шістдесятників, до угрупування яких належить Ірина Жиленко.

 У вірші “На схилі дня” розглядається вічна філософська проблема людського буття, а на сам перед, останніх років життя людини, так би мовити, час збирання каміння, коли людина розуміє, що великий шлях буття майже пройдено і залишається тільки згадувати про молодість, весну, цвітіння. Характерною рисою цього твору є багатство образів-символів. Таким чином людина уособлюється в образі свічки, життя у творі постає у символічному образі дня, що добігає кінця. Досить цікавим є образ дзеркала, за допомогою якого людина бачить своє життя з боку, бачить віддзеркалення своєї подоби, що зникає з арени життя:

 Сіріє в дзеркалі обличчя.

 Сплива донизу день за днем.

 Людинонько, благенька свічко,

 не захленись своїм вогнем.

 Не менш цікавий образ людського тіла, а точніше жіночого тіла, в образі тюльпану, що в'яне. Таким чином у творі маємо духовне зображення людини в образі свічки, і людини-жінки в образі тюльпану. Лейтмотивним для творчості Ірини Жиленко є образ саду, як втілення раю, спокою, колискою щастя та любові, краю, де живуть сині птахи:

 Там — сад, там — синьо і багряно.

 Там — вальс під голубим дощем.

 Початок світу!

 Сміх. Роса.

 Рожевість вод, і скла, і тіла.

 Драма ліричної героїні в тому, що вона не може змінити закони буття і барви її дня стають млявими, вона розчиняється у дзеркалі буття і чудовий сад стає тільки примарою її уяви, утопією. Насуваються суворі грудневі морози, що навіки покриють льодом живильну криницю. І знову звертаємось до образів-символів: грудень, зима як символ небуття, що заморозить навіки живильну криницю вологи. Таким чином у вірші ми можемо віднайти відповідь на одвічне питання — чи є життя після смерті? Лірична героїня вірша вважає, що після смерті людина відходить у небуття, а рай-сад — це лише утопія.

 Спробуємо тепер зробити повний лінгвістичний аналіз твору.

 Фонетично-орфоепічний рівень. У тексті твору наявний асонанс приголосної [с], що закодовує у собі два невід'ємні страхи людини: старість та смерть: не задихнись в собі сама, коли струсне немилосердно тебе, мов градусник, зима і нуль свинцево стисне серце важким сатурновим кільцем.

 Асонанс звуків [г] та [р] утворює відчуття немилосердності життя, суворості його правил і в той же час печаль і витримку ліричної героїні, її готовність прийняти ці правила і жити за ними: коли у горлі стигне грудка і грудень стигне в криницях.

 Алітерація звука [о] також має символічне і закодоване значення замкненого кола, з якого немає виходу, окрім одного — смерті.

 У вірші наявна анафора. Більшість рядків вірша починаються зі звука [і], що створює певну атмосферу вірша — нагнітання почуття печалі, розпачу:

 і нуль свинцево стисне серце

 важким сатурновим кільцем,

 і роки ляжуть на лице,

 і тіло, втомлено й байдужо,

 обляже, як ганьбою душу.

Морфемно-словотвірний рівень. Зменшено-пестливий суфікс -оньк та -еньк у словах людинонько, благенька допомогає зрозуміти мізерність людини у великому, неосяжному світі, її ницість, беззахестність перед лицем величного Всесвіту, за законами якого існує людинонька. Таким чином зменшено-пестливі суфікси допомагають утворити контраст макросвіту та мікросвіту у вірші.

 За допомогою префікса до- утворюється напрямок руху, що є провідним у вірші, тобто рух до низу, до землі, до старості:

 і — все донизу, все — доземно,

 довільно, вічно, спати, спать...

 Звернімо увагу на слова спати, спать, а саме на дієслівні суфікси ти і ть. -ти утворює дійсний спосіб дієслова, констатацію факта — спати. Суфікс -ть утворює наказовий спосіб дієслова — наказ, що не підлягає розгляданню, а тільки виконанню.

 У творі наявний індивідуально-авторський неологізм доземно, що утворений злиттям префікса до та основи зем, що утворює прислівник доземно.

 Лексичний рівень. До питомо української лексики належать слова: обличчя, дзеркало, свічка, ганьба, серце.

 У творі не використано синонімів та антонімів, що є одним із характерних рис вірша, тому що кожне слово підібрано зі своїм особливим значенням, для втілення душі та переживань у вірші. Оскільки у творі наявний рух донизу, до землі, у вічність має градацію слів: донизу, доземно, довічно, вічно, спати, спать. Цю градацію можна поділити на дві частини: до смерті: донизу, доземно, довічно; та після смерті: вічно, спати, спать.

 Наявні у творі паронімічні сполуки, що по-перше утворюють ритмо-мелодику білого вірша. Пароніми грудень грудка використовуються для відтворення двох світів: макросвіту та мікросвіту. Для макросвіту наявний грудень, що приносить у макросвіт печаль; для мікросвіту — грудка, що також несе у душевний світ людини печаль, сльози.

Метафора не захлинись своїм вогнем, не обпечись вечірнім смутком постає як попередження для ліричної героїні, але й є засобом за допомогою якого читач розуміє які відчуття переповнюють душу ліричної героїні: своїм вогнем — злість, розчарування; вечірній смуток — сум. Порівняння і тіло, оте, зім'яте, мов тюльпан. Образом тюльпана є жіноче тіло, що з роками в'яне і втрачає чвою природну свіжість, молодість. На світ лірична героїня дивиться через скло чаклунської сльози, що зображає його (світ) сумним, безнадійним, сірим.

Частиномовний рівень. Іменники у творі виконують переважно функцію символічну: дзеркало, свічка, тюльпан, криниця, грудень, день; деякі виконують номінативну функцію: оличчя, місто. Особливо хотілося відмітити прислівниковий склад вірша, що створює напрямок руху та настрій твору: донизу, доземно, немилосердно, свинцево, втомленно, довічно. Сполучник і в уривку: рожевість вод, і скла, і тіла. І злет фіранок ошалілих — виражають захоплення чудовим садом.

Синтаксичний рівень. Прості речення у творі чергуються зі складними, що утворюють певний настрій вірша, схожий на схлипи, коли людина плаче або чергування простих та складних речень схоже на заглушення та прояв емоцій:

 не захленись своїм вогнем.

 Не задихнись в собі сама,

 коли струсне немилосердо

 тебе, мов градусник, зима

 і нуль свинцево стисне серце

 важким сатурновим кільцем,

 і роки ляжуть на лице,

 і тіло, втомлено й байдужо,

 обляже, як ганьбою, душу.

Проаналізувавши текст за кожним мовним рівнем можемо зробити висновок, що основними особливостями вірша є асонанс звука с, що закодовує у собі образи смерті та старості. Зменшено-пестливі суфікси допомагають уявити образ людини-свічки як мізерного створіння — мікросвіту — серед вселенського макросвіту. Іменники виконують переважно функцію символу. Переважають прислівники, що створюють певний настріф і вказують напрямок руху — на захід, донизу, доземно. Чергування простих і складних синтаксичних конструкції нагадує схлипи, коли людина плаче або заглушення та прояв емоцій.


Читати книги онлайн українською мовою в хорошій якості на нашому сайті - read-books.club

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лінгвістичний аналіз поетичного тексту (І. Жиленко "На схилі дня")», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до статті блогу "Лінгвістичний аналіз поетичного тексту (І. Жиленко "На схилі дня")"