Читати книгу - "Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Артеміс узяв себе в руки. Звісно, Батлер має рацію. До володіння «Ельфійкою-злодійкою» іще довго, якщо це справді загублений шедевр Ерве. З таким же успіхом це може бути малюнок гелікоптера, яким так пишається якийсь дідусь.
Артеміс пересунув рентген до низу сейфа. На дверцятах не було позначок виробника, але інколи майстри так пишалися своєю роботою, що не могли встояти перед спокусою і не розмістити десь свій підпис, навіть якщо ніхто і не знав, де саме той міститься. Хлопець шукав секунд двадцять, поки не знайшов те, що хотів. Ізсередини дверцят було вигравіруване слово «Блоккен».
— «Блоккен»! — радісно вигукнув хлопець.— Як ми і думали!
Лише шість компаній у світі могли сконструювати депозитні сейфи такої якості. Артеміс зламав їхні комп’ютери і в списку клієнтів «Блоккен» знайшов «Міжнародний банк». «Блоккен» — маленька компанія у Відні, яка виробляла сейфи для кількох банків у Женеві і на Кайманових островах. Батлер навідався до їхніх майстерень і поцупив два ключі. Звісно, ключі були металеві, і їх не можна було б пронести через металодетектор, не вдавшись до хитрощів.
Артеміс сунув два пальці в рот і витяг верхню пластинку брекетів. За нею ховався пластиковий контейнер, в якому лежали два ключі. Ключі від сейфа.
Кілька секунд хлопець розминав щелепу.
— Так значно краще,— зізнався він.— Я мало не задихнувся.
Наступною проблемою була відстань. Між замком сейфом і замком для другого ключа біля дверей було понад два метри. Мало того, не було ніякої можливості відчинити двері без допомоги, так іще й того, хто б спробував це зробити, помітили б охоронці.
Артеміс витяг із рюкзака скутер. Висунув один штифт і від’єднав кермо від нижньої частини. Скутер був незвичайний. Один інженер, приятель Батлера, сконструював його саме під цей план. Отже, підніжка була абсолютно звичайною, а кермо висувалося, варто було натиснути на кнопку. Артеміс відкрутив одну ручку, приєднав її до іншого кінця стовпчика. На кінці кожної ручки був проріз, у який хлопець і вставив ключі. Лишилося вставити обидва ключі у відповідні отвори і водночас їх повернути.
Артеміс вставив одного ключа в сейф «Крейн і Спарроу».
— Готовий? — запитав він у Батлера.
— Так,— відповів охоронець.— Не заходьте ані на крок далі, ніж потрібно.
— Три, два, один. Почали!
Артеміс натиснув на кнопку на розсувному кермі. Проповз по полиці, потягнувши за собою телескопічну ручку. Коли хлопець пересунувся, Батлер розвернувся так, що Артеміс лишився прикритим кресленням. Тепер план прикривав отвір для ключа біля дверей, не викриваючи взуття Артеміса без хлопцевих ніг. Проте потрібний сейф було видно, і Артеміс швидко вставив у замок другого ключа.
Замок біля дверей був за метр від кінця сталевих полиць. Артеміс витягнувся, наскільки зміг, намагаючись не втратити рівновагу, і вставив ключа я отвір. Той чудово підійшов. Хлопець швидко відсунувся назад. Тепер Батлерові знову потрібно було причинити сейф «Крейн і Спарроу». Увесь план було побудовано на припущенні, що охоронці не зводитимуть очей із Батлера і не помітять тоненьку жердину, що тяглася до замка. Дуже слушно, що конструкція була такого самого кольору, що і депозитні сейфи.
Артеміс повернувся до потрібної шухляди, натиснув на ручку. Спеціальна система кабелів тієї самої миті повернула іншу ручку. Обидва замки спалахнули зеленим. Сейф «Крейн і Спарроу» відімкнувся. На мить Артеміс відчув задоволення. Його хитромудрий винахід спрацював! Але чом би й ні? Усіх законів фізики він дотримався. Дивно, як найсуворішу електронну систему охорони можна обдурити за допомогою жердини, шківу і брекетів.
— Артемісе,— пробурчав Батлер,— мені вже незручно тримати руки піднятими. Тож, якщо ви не заперечуєте...
Хлопець вирішив, що потім відсвяткує. Вони ще не вийшли з банку. Він повернув ручки, смикнув розкладене кермо на себе. Ключі вискочили із замків. Він натиснув кнопку, і жердина знову перетворилася на деталь скутера. Поєднувати деталі Артеміс поки не став. Жердина може іще знадобитися, щоб обшукати інші сейфи.
Перед тим як відчинити дверцята ширше, хлопець уважно обстежив сейф рентген-панеллю. Шукав дріт чи щось інше, аби ввімкнути додаткову сигналізацію. Знайшовся один вимикач, приєднаний до портативного клаксону. Будь-який злодій почувався б напрочуд ніяково, якби керівництво банку підстрибнуло б від несподіваного верещання. Артеміс посміхнувся. Схоже, "Крейн і Спарроу" мають почуття гумору. Може, зробити їх своїми адвокатами?
Артеміс зняв із шиї навушники, відкрутив круглі частини. Витяг ізсередини дріт, прикрутив його до обох кінців вимикача. Тепер можна вимкнути вимикач, не порушуючи системи. Артеміс смикнув. Клаксон промовчав.
Нарешті сейф було відімкнено. Всередині, оперта на задню стінку, стояла плексигласова туба. В ній було полотно, скручене в рулон. Артеміс витяг тубу, підніс її до світла. Кілька секунд він роздивлявся картину через прозорий пластик. Відкривати тубус було ризиковано, аж доки вони не повернуться до своєї кімнати в готелі. Якщо поквапитися, можна зіпсувати картину. Він уже кілька років чекав на цю мить, тож почекає іще кілька годин.
— Стиль легко впізнати,— сказав він, закриваючи сейф.— Упевнені мазки. Багато світла. Або І рве, або геніальна копія. Здається, у нас вийшло, Батлере, але точно сказати без рентгену й аналізу фарби не можу.
— Добре,— сказав охоронець, поглядаючи на годинник.— Це можна зробити в готелі. Складаймо речі та ходімо звідси.
Артеміс закинув циліндр у рюкзак разом із зібраним скутером. Повернув ключі в контейнер і начепив брекети на зуби.
Двері кімнати відчинилися саме тоді, коли хлопець сунув ноги в кросівки. На порозі з’явився Бертольт.
— Тут усе гаразд? — поцікавився він.
Батлер згорнув план і поклав його в кишеню.
— Так, Бертольте. Все просто чудово. Можете провести нас до головного поверху.
Бертольт ледь помітно вклонився.
— Звісно. Прошу за мною.
Артеміс повернувся до ролі незадоволеного підлітка.
— Дуже дякую, Берті. Ото веселуха була. Обожнюю стирчати на канікулах у банку, переглядаючи папери.
Потрібно віддати належне Бертольтові. Посмішка його не зменшилася.
Курт чекав на них біля металодетектора, схрестивши руки на грудях. Носоріг, не менше. Він пропустив Батлера вперед і постукав по плечу Артеміса.
— Думаєш, ти розумний, хлопче? — вишкірився він.
— Порівняно з тобою? — посміхнувся Артеміс у відповідь.— Звісно!
Курт нахилився вперед, оперся руками об коліна. Його очі опинилися на одному рівні з очами хлопця.
— Я спостерігав за тобою із нашого кабінету. Ти нічого не зробив. Ніколи нічого не робиш.
— Звідки ти знаєш? — запитав Артеміс.— Може, я відімкнув якийсь сейф?
— Знаю, бо весь час бачив твої черевики. Ти і на сантиметр
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер», після закриття браузера.