Читати книгу - "Тектоніка почуттів, Ерік-Емманюель Шмітт"

РІШАР: Тоді я залишу це тут.

Ставить пакети на підлогу.

РОДІКА: Ми їх не відкриватимемо! Я і так картаюся через те, що відкрила ті, які ви приносили в перший раз. Та оскільки йшлося про книжки, а Еліна обожнює літературу, то я не наважилася позбавити її їх. Відколи ж ви перейшли на дорожчі подарунки, я навіть знати не хочу, що ви там понакуповували!

І вона, хоч і роздивляється пожадливо назви престижних марок на пакетах, відштовхує їх від себе. Рішар щиро знічується.

РІШАР: Ви ж принижуєте мене...

РОДІКА: Ви мене теж...

РІШАР: Я?!

РОДІКА: Ви ніби тикаєте нас носом у наші злидні!

РІШАР: Мадам Ніколеску, я роблю вам подарунки не для того, щоби показати свою заможність, а щоб дати можливість вам побути щасливими!

РОДІКА: Подарунки — це гроші, це певна ціна. І я не можу не думати про те, що ви хочете отримати щось навзамін.

РІШАР: Наприклад що?

РОДІКА: Наприклад ви хочете сподобатися моїй доньці.

Пауза.

РІШАР: Так і є. Я хотів би сподобатись їй.

РОДІКА: Навіщо?

Пауза.

РІШАР: Бо вона збентежила моє серце.

РОДІКА: Приберіть ваші подарунки!

РІШАР: Будь ласка...

РОДІКА: Приберіть негайно!

РІШАР: Можна мені побачити Еліну?

РОДІКА: Ні!

РІШАР: Мадам Ніколеску, це вже занадто! Еліна — доросла жінка, а ваші уявлення — ніби в людини з іншої епохи!

РОДІКА: Невже? Якщо у наш час матері продають своїх доньок тому, хто запропонує більше, то я дійсно не належу до цього часу! Заради Еліни я зберігаю для неї те, що в неї є найціннішого — честь!

РІШАР (присвистує): Боже, яке застаріле слово — честь!

РОДІКА: Але не тоді, коли йдеться про юнку! (Суворо.) Месьє Дарсі, я з вами згодна — через злидні ми можемо видатися людьми з іншої епохи. Адже злидні надають надзвичайної цінності одній деталі, знеціненій нині: дівочій честі. Якщо вам хочеться звичних забавок, то залишайтеся ліпше в своєму колі й не спускайтеся сюди, до нас.

Рішар не йме віри власним вухам — у цієї жінки такі застарілі погляди! Однак він тримає себе в руках.

РІШАР: То ви забороняєте мені бачитися з Еліною?

РОДІКА: Так.

РІШАР: А Еліна з цим згодна?

РОДІКА: Я не питала в неї згоди.

РІШАР: Вона не хоче мене бачити?

РОДІКА: Я збрехала б, якби сказала, що не хоче. Навпаки, вона була б рада зустрітися з вами знову!

РІШАР: Ага! От бачите!

Він щиро тішиться. Але Родіка охолоджує його запал:

РОДІКА: Я проти ваших побачень.

РІШАР: Слухайте, мадам Ніколеску...

РОДІКА: Подивіться на себе, месьє Дарсі: ви вродливий, заможний, чарівний чоловік...

РІШАР (усміхаючись): Тобто я негодящий?

РОДІКА: Ви надто спокусливий! (Відчувається, що, коли йшлося б про неї саму, вона не встояла б перед Рішаром.) А я хотіла б, щоб моя донька встояла перед вами!

Він замислюється на мить, розвертається.

РІШАР: Я ще повернуся!

РОДІКА: Як забажаєте!

Перш ніж вийти, Рішар кидає начебто байдуже:

РІШАР: Цигарку?

РОДІКА (не подумавши): Із задоволенням!.. (Схоплюється.) Ні, дякую, я не палю.

Рішар насолоджується пасткою, до якої вона потрапила — адже у Родіки прокурений голос.

РІШАР: Не палите?

РОДІКА: Більше не палю.

РІШАР: Та невже?

РОДІКА: Так, я облишила.

РІШАР (робить висновок): Отже, іноді ви змінюєте думку. Себто я маю надію?

Родіка бурмоче щось нерозбірливо.

РІШАР (весело): До зустрічі, мадам Ніколеску!

Виходить.

РОДІКА: А подарунки?

РІШАР (з іронією): Все, пізно!

Збігаючи сходинками, він озирається і, змовницьки посміхнувшись, кидає їй пачку цигарок. Родіка інстинктивно ловить її, потім, збагнувши, що виказала себе, кидає пачку. А Рішар спускається і сміється.

Упевнившись, що він пішов, Родіка кидається до пачки і витягає звідти одну цигарку.

У дверях з’являється Еліна. Очі в неї палають. Вона підходить до Родіки.

ЕЛІНА: Він був розчарований?

РОДІКА: Вельми!

ЕЛІНА: То й ліпше! (Пауза.) А ти не надто сувора була? Не відбила в нього охоту? Він же повернеться, правда?

РОДІКА: Напевно.

ЕЛІНА: То й ліпше.

Родіка скептично дивиться на Еліну.

РОДІКА: Еліно, слухай, закохуватися не варто!

ЕЛІНА (пихато): Хіба не про це мене попросили?

7. У Діани

Рішар і Діана, кожен на окремій канапі, читають поруч.

Рішар, не в змозі зосередитися на газеті, замріяно усміхається і дивиться вдалину.

Діана це зауважує.

ДІАНА: Що таке?

РІШАР: Нічого.

ДІАНА: Слухай, там, угорі, немає нічого, чому можна було б так мило всміхатися!.. Ти можеш пояснити, що такого кумедного є в моїй стелі?

РІШАР: Я просто замислився...

ДІАНА: І про що, цікаво?

РІШАР (виправляє її): Про кого!

ДІАНА (піддається): Про кого?

РІШАР: А ти як гадаєш?

Діана хмурніє й мовчить. Це забавляє Рішара. Він провокує її, наспівуючи ім’я тієї, про кого він мріє:

РІШАР: Еліна...

ДІАНА: Ах, Еліна!.. Знову Еліна... (Спантеличено.) Зізнаюся, що не знаю, яке зі слів обрати: «ще Еліна» чи «вже Еліна». Вважаю, що ти зовсім здурів!

РІШАР: Та невже? Хіба ти ніколи раніше не бачила закоханих?

ДІАНА: Закоханих в іншу? Ні.

Пауза. Між ними можна помітити жорстоку тонку гру, що полягає у дратуванні партнера і вивідуванні його істинних почуттів.

ДІАНА: То саме це й відбувається?

РІШАР: Я не знаю.

Він підводиться, та від болю на мить зупиняється, хапається за комод, аби не впасти.

ДІАНА: Досі болить спина?

РІШАР: І так, і ні. Залежно від дня.

Він мацає поясницю, глибоко вдихає і виструнчується.

Діана із розумінням посміхається. Рішар, прагнучи спекатися незручної теми, жартує:

РІШАР: Ми такі несправедливі з нашим нещасним тілом! Коли воно вправно працює, ми б хоч раз його похвалили! Помічаємо ж ми його, тільки коли занедужаємо, а сердимося на тіло тоді, коли йому болить.

Діана стривожено киває головою і веде далі стриманим тоном:

ДІАНА: Ти бачився з Еліною?

РІШАР: Її мати — ота зміюка — відмовляється від моїх подарунків і зачиняє переді мною двері!

ДІАНА: Що ж, не дивно — вона дуже горда.

РІШАР: Недоречна гордість!

ДІАНА (двозначно): А де гордість буде доречна? Ти знаєш такі місця? (Пауза.) То ти вже не бачишся з Еліною?

РІШАР (просяявши з радощів): Чому ж, бачуся!

ДІАНА: Невже?

РІШАР: Ми бачимося потай. Вона приходить до мене у парк. І ми разом гуляємо.

ДІАНА (дещо глузливо): Романтика...

РІШАР: Я відчуваю, що вона мене кохає! Або що вже готова покохати мене! Однак...

ДІАНА (безжально насолоджується кожним його словом): Однак усе це не йде далі звичайних прогулянок...

РІШАР