Читати книгу - "Кубанська Україна, Рінат Петрович Польовий"

Переселення здійснювалося і з інших губерній, в яких був значний відсоток українського населення, зокрема з Воронезької, де українці становили 915833 особи (36,2%), Курської – 527778 особи (22,3%), Донської області – 719655 особи (28,7%), Бессарабської губернії – 379698 особи (19,6%), Люблінської губернії – 196474 особи (16,9%), Ставрополь­ської губернії – 319817 особи (36,3%)[78]. Переселення на Кубань здійснювалося і з тих сіл та повітів, де українці мешкали суцільною смугою.

Виокремивши кількість і відсоток переселенців на Кубань з українських і російських губерній та додавши кількість і відсоток переселенців-українців із губерній зі змішаним населенням, підбиваємо підсумок: 60,3% переселенців –українці, 37,9% – росіяни, 1,8% – вихідці з національних околиць Російської імперії. Це помітно відрізняється від офіційних цифр кількості іногороднього українського населення Кубанської області наприкінці XIX століття.

Згідно з загальноросійським переписом 1897 р., все населення Кубанської області становило 1923419 осіб[79]. Власне, на військовій території налічувалося 1488994 особи, в тому числі козаків – 784616 осіб обох статей, а іногородніх – 704378 осіб[80].

Під час перепису 1897 р. питання про національність не ставилося, а українців і росіян було об’єднано в одну графу (разом вони становили 92,64% населення Кубанської області)[81]. Бажаючи встановити чисельне співвідношення між українцями і росіянами, слід використати матеріали про поділ населення Кубанської області за мовною ознакою. Отже, українську мову вважали рідною 859122 особи, російську – 732283. Серед козаків рідною мовою вважали українську 445579 осіб обох статей, російську – 332609.

Мешканці інших станів поділялися за рідною мовою таким чином: українська – 22239 осіб, російська – 14450. Вважали українську мову рідною і сім горян. А от 37 горян обрали рідною російську. Між іногородніми рідною мовою вважали українську 391300 осіб, російську – 385187.

Згідно з переписом 1897 р., на Кубані тих, хто визнав рідною українську мову, було 49,1%, російську – 41,1%. Проте поділ за рідною мовою не дає остаточного уявлення про національний склад населення Кубанської області. Добре відомо, “що, може, ніде не записано стільки українців на москалів, як саме на Підкавказзі. Вже в 70-х роках (ХIХ ст. –Ред.) числив Чубинський не менш як 60% українців на Кубані... Українська мова й звичай панують усюди на Кубанщині й заглушили московщину майже цілком. У зв’язку з цим відомий етнограф і статистик Русов прийняв для українського живла на Кубанщині 60%”[82].

Населення Чорноморської губернії, яка межувала з Кубанською областю й охоплювала смугу Чорноморського узбережжя, за переписом 1897 р. нараховувало 57000 осіб. Українською мовою визнали рідною 9000 осіб (16,1%), російську – 21000 (42,8%). Решту становили кавказці, греки, вірмени. У Чорноморській губернії, як і “всюди на Підкавказзі, мусило багато українців стати паперовими великоросами. Населення міст доходить на Чорноморщині недалеко до незвичайно високого відсотку 50%, а знаємо, що саме по містах дуже мало українців записано 1897 р. у властиву рубрику”[83].

Через 10 років після першого загальноросійського перепису, у 1907 р., насе­лення Кубанської області нараховувало 2392026 осіб. Козаки становили 1061306 осіб обох статей, невійськові – 1330720, або 53,9% населення області[84].

На 1 січня 1914 р. населення Кубанської області становило 3050391 особу. Осіб обох статей, які належали до військового стану, було 1303038 (42,8%), до невій­ськового стану належало 1747353 особи (57,2%)[85].

Приріст населення області за період з 1889 по 1897 р. у середньому становив 106747 осіб за рік, або 170,2% за8 років (1889 – 1897). У наступні 16 років, тобто по 1913 р., приріст зменшився до 70436 осіб за рік і дорівнював 159,6% порівняно з 1897 роком. Ці дані можна пояснити зменшенням числа вільних переселенців, тому що природний приріст був доволі значним[86].

З 1897 по 1914 р. населення Чорноморщини зросло майже втроє – переважна більшість новоприбулих була українцями. “Вже в кілька років за переписом 1897 р. числив Нечуй-Левицький українців Чорноморщини на 30000... Чорноморщину треба вважати суто українською територією. Кількість українців у Чорноморщині оцінюю (minimum) на 60%, кількість москалів – 20%, інших примішок – на 20%”[87].

За даними відділу статистики Міністерства землеробства, на 1 січня 1917 р. населення Кубанської області становило 3051200 осіб, Чорноморської губернії – 201800[88].

Оскільки від 1917 до 1926 р. не спостерігалося більш-менш помітних переселень на територію Кубанської області, результати перепису 1926 р., на нашу думку, уможливлюють уточнити чисельність і національний склад населення цього краю на початку 1920-х років. Все населення Кубані на17 грудня 1926 р. становило 3343893 особи. Українців – 1644518 (49,2%), росіян – 1428587 (42,7%). Серед міських мешканців українців було 153572 особи (4,6% від усього населення краю), росіян – 318364 (9,5%). Серед сільського населення Кубані українців було не менше 1490946 осіб (44,6%), росіян – 1110223 (33,2%)