Читати книгу - "Ослик i "аксiома", Генріх Саулович Альтшуллер"

Антена здивовано дивиться на мене.

– Не знаю... Яке це має значення?

Я нiчого не вiдповiдаю. Менi просто бракує смiливостi сказати: "Ти далеко висадився, друже. Надто далеко вiд сьогоднiшнього фронту науки. Мабуть, на вiдстанi цiлого життя".

Антена по-своєму пояснює мою мовчанку i каже, що, звичайно, зроблено поки що мало.

– По сутi, це лише краєчок iдеї,- веде далi вiн.- До повного вирiшення проблеми ще дуже далеко. Як вiд простенького стробоскопа до "Латерни-магiки". Ось, до речi, ще один приклад: кiно також розпочалося з iграшки, адже стробоскоп був дитячою iграшкою!..

Пiслязавтра я вилiтаю в Прагу. Чому я про це подумав? Ах, так, "Латерна-магiка". Що ж, на симпозiумi багато роботи, але "Латерну" я, мабуть, ще раз огляну. Я пригадую програму симпозiуму: так, на третiй день можна буде викроїти час для "Латерни".

– Та я ж тобi не доказав, - продовжує Антена. - На худрадi мене запитують: "А хiба цей ваш Iа нiколи не був веселий?". Я вiдповiдаю: "Був. Одного разу вiн подумав, що у П'ятачка лише ошурки в головi та й тi, очевидно, потрапили туди помилково. Вiд цiєї думки йому стало весело". Ну, а вони менi кажуть...

Не так легко вiднайти ослика. Вiн у глибинi вiтрини. Скромний сiрий ослик, якого годi порiвнювати з блискучими лакованими автомобiлями i яскравими пластмасовими кораблями.

Iграшка.

Жаль, що Антена не хоче перейти в мою лабораторiю. Жаль. Час одинакiв у науцi минув.

А, власне, чому?

У першоосновi думка цiлком правильна, не треба лише доводити її до абсурду. Так, час одинакiв минув: у тому розумiннi, що Антена не змiг би створити свою машину, не використовуючи працi та iдей iнших людей. Наприклад, над пiдвищенням мiсткостi машинної пам'ятi працювали десятки iнститутiв, вони розробили бiоблоки з занесеною туди iнформацiєю, якi Антена застосував у своїй машинi. Одначе обирати далекi проблеми, шукати їхнього розв'язання доводиться одинцем. Антена має рацiю: тут просто ще нiчого робити цiлому колективу. Це далека розвiдка, i нiчого (га й неможливо) ходити в неї всiєю армiєю.

Нi, час таких одинакiв не минув!

Що швидше наступає наука, то важливiша для неї розвiдка. Але навiть за найдосконалiшої органiзацiї науки розвiдцi буде нелегко. Вона знаходить десять рiзних шляхiв, а наука потiм обирає один найкращий...

Нiчого, розвiдко! Йди вперед, все iнше не має значення.

А ослика даремно поставили так далеко Вiн зовсiм непоганий. У нього лукава фiзiономiя.

Салют, розвiдко! Йди вперед, все iнше не має значення...

...Третя година ночi, я тут стою вже хвилин двадцять, збоку це мусить мати дивний вигляд. I оскiльки в цьому свiтi все закономiрно, з'являється мiлiцiонер. Молоденький i ввiчливий. Вiн доброзичливо дивиться на мене i на вiтрину.

Божевiльний день. Сьогоднi я далеко висунув нiс у четвертий вимiр. Багато що менi не ясно, але я починаю розумiти основне. Машини стануть безсмертнi. Машини в широкому розумiннi слова: вiд найбiльших iнженерних споруд до дрiбничок. Увесь свiт створеної нами технiки. Вiн розсипатиметься на попiл, на порох i тут же виникатиме знову! Розумнiший, сильнiший, красивiший. Архiтектура, яка була застиглою музикою, перетвориться в музику живу!.. Мiнливий свiт буде набагато ширший, яскравiший. I особливо важливо: людина в цьому свiтi перестане залежати вiд безлiчi речей, якi швидко старiють.

– Бачите ослика?- запитую я мiлiцiонера. - Ось там маленький сiрий ослик... Артикул 2908. Цiна 32 копiйки. У нього велике майбутнє.

Я пояснюю, що у ньому втiлено наукове вiдкриття.

– Про вiдкриття якось зручнiше мiркувати вдень, - обережно зауважує мiлiцiонер.

Ось це вже помилка! День надто конкретний. Вдень зручнiше спостерiгати, експериментувати, обчислювати. Вночi шукати загальнi закономiрностi, доходити висновкiв.

Може, перетворити ослика на ведмедика? В моїй кишенi лежить коробочка з клавiшами. Нi, не треба, не буду завдавати прикростi цьому симпатичному хлопцевi.

Я прощаюся i йду вниз, у бiк вулицi Горького. Падає м'який теплий снiг. На вiтринi ошатних iграшок лишився непоказний сiрий ослик, у якого велике майбутнє.