read-books.club » Фантастика » Принц Ґаллії 📚 - Українською

Читати книгу - "Принц Ґаллії"

187
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Принц Ґаллії" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 211
Перейти на сторінку:
перше, ставився до нього вкрай вороже. А що ж до братів, то вони ненавиділи Філіпа за сам факт його існування, за те, що він був народжений іншою жінкою і названий на батькову честь, за те, що він був улюбленцем усього двору, і, врешті, за те, що герцоґ просто ненавидів його, тоді як їх обох зневажав…

Якщо Філіп був небажаним дитям трагічного кохання, то Ґійом і Робер народилися внаслідок банального шлюбу з розрахунку. Їхня мати, Катарина де Марсан, остання представниця і єдина спадкоємиця згаслого роду ґрафів Марсанських, померла в 1427 році ще за життя свого свекра, герцоґа Робера Аквітанського. Ця гарна і надзвичайно дурна жінка, що несла на собі печать звиродніння всієї своєї сім’ї, лишила чоловікові двох синів, якими він, навіть за всього бажання, не міг пишатися.

Обидва сини Катарини де Марсан успадкували від матері не лише її красу, а також і її дрімучу дурість, злостиву вдачу й патологічну жорстокість її предків. Особливо відзначався в останньому Ґійом. Змалку він полюбляв привселюдні покарання та страти, намагався не пропустити жодного допиту з тортурами — видовище людських страждань приносило йому неабияку втіху. Коли Ґійомові минуло шість років, він улаштував у занедбаному фліґелі бордоського замку, де тоді мешкала родина Аквітанських, камеру тортур і встиг замордувати там дюжину кішок та собак, перш ніж його викрили. Ця історія вжахнула навіть старого герцоґа Робера — людини, хоч і не жорстокої, але дуже далекої від сентиментів.

А за два роки по тому король Франції, Філіп-Авґуст II, що багато чув про камеру тортур та інші „дитячі пустощі“ спадкоємця Ґасконі, розірвав попередню домовленість, згідно з якою його внучка Аґнеса, після досягнення відповідного віку, мала стати дружиною Ґійома Аквітанського. Так було поховано сподівання двох герцоґів — Робера I та його сина Філіпа III — відновити за посередництвом шлюбу дружні стосунки зі своїм північним сусідом і мирним шляхом повернути до складу Ґасконі частину втрачених під час війни з Францією територій. Відтоді герцоґ ніяк не міг знайти для свого старшого сина годящу партію, і Ґійом Аквітанський дожив до двадцяти п’яти років, не маючи ні дружини, ні дітей, навіть ні з ким не заручений, що за тих часів було чимось надзвичайним.


На дев’ятому році життя Філіпа спіткала тяжка втрата: померла його тітка Амелія, жінка, що замінила йому матір, перша жінка, яку він любив, і єдина — яку він любив цнотливо. За прикрим збігом обставин, саме в той час Філіп перебував у Шалоні, куди поїхав разом з Ґастоном д’Альбре за його нареченою, Клотильдою де Труа, небогою ґрафа Шампанського. А коли вони повернулися додому, то застали лише жалобу при дворі, новий надгробок у склепі абатства Святого Бенедикта та заплакану Амеліну. Словом, невеселим видалося Ґастонове весілля, і тоді Філіп уперше й востаннє бачив у кузенових очах сльози. Сам він ніяк не міг повірити в те, що сталося, це здавалось йому якимось жахливим кошмаром. І лише наступного дня, коли він прокинувся і не побачив схиленого над ним обличчя ґрафині Амелії, яка зазвичай будила його вранці, він урешті збагнув страшну істину, зрозумів, що більше ніколи не побачить свою матінку, і гірко заридав…

А за рік пішов із життя ще один близький родич Філіпа — рідний брат його матері, Людовік VI Ґалльський. Король Людовік царював недовго й помер бездітним, і після його смерті Філіп, як єдиний нащадок Ізабели Кантабрійської, першої дружини короля Робера II, успадкував ґрафство своєї бабці і став одним з найбагатших та наймогутніших феодалів Іспанії. Таким чином, дев’ятирічний Філіп Аквітанський, третій син герцоґа, значно підвищився у своєму суспільному статусі. Він став ґрандом Кастилії, а поза тим, оскільки новий король Ґаллії, Робер III, був ще молодий і не мав дітей, Філіп, хай і тимчасово, отримав титул першого принца королівства і наступника ґалльського престолу. Придворні, слуги, міщани та селяни стали називати його „ваша високосте“ і чинили так, поза будь-яким сумнівом, на зло Ґійомові та Роберові. Старших братів це неабияк дратувало, та нічого вдіяти вони не могли. А герцоґ сприйняв звістку про те, що в його сім’ї з’явився перший принц Ґаллії, з цілковитою байдужістю, ніби це його зовсім не стосувалося, ніби Філіп не був його сином.

З дядьковою смертю Філіп став матеріально незалежним від батька. Людовік VI був людиною розважливою і добре знав про вороже ставлення герцоґа до найменшого сина, тому назвав серед виконувачів своєї духівниці двадцятирічного Ґастона д’Альбре, доручивши йому врядування Кантабрією до Філіпового повноліття. Ґастон сумлінно виконував свої обов’язки опікуна й регулярно передавав у розпорядження свого підопічного частину прибутків від ґрафства. Завдяки такій передбачливості з боку небіжчика-короля, Філіп уже в десять років став цілком самостійним і навіть зміг організувати при батьковому дворі щось на зразок невеличкого власного двору. Це внесло певне пожвавлення в розмірене, напівсонне життя Тараскона — давнього родового гнізда маркґрафів Іспанських, куди герцоґ переселився з Бордо невдовзі по смерті другої дружини, сподіваючись сховатися тут від життєвих негараздів, прагнучи знайти спокій та умиротворення…

А Філіп був юним, життя в ньому вирувало, він не любив усамітнення й більшість свого часу проводив у товаристві однолітків та молодих людей на кілька років старших. Філіп мав багато друзів, а ще більше — подруг. Змалку він, що називається, вертівся біля спідниць — це була його пристрасть, його улюблена розвага. Певна річ, він також полюбляв читати книжки, спілкуватися з розумними, освіченими людьми, займатися музикою, грати в різні спортивні ігри — однак серйозну конкуренцію всьому перерахованому складали дівчата. Філіпа цікавило в них геть усе: їхня зовнішність, будова тіла, поведінка, спосіб мислення, як вони одягаються і особливо — як роздягаються. Якийсь могутній інстинкт пробуджувався у ньому в присутності цих дивних створінь, розбурхував його допитливість, закликав до активних досліджень. Навіщо, не раз питав він себе, Господь створив їх такими відмінними від чоловіків? Чому люди бувають двох різних статей? Що в жінках такого особливого, що вабить до них з неподоланною силою? Наставники давали, хоч і докладні, але, на його погляд, надто вже спрощенні пояснення, здебільшого зосереджуючись на явищі дітородіння. Він цим не вдовольнявся і продовжував самостійні дослідження.

Поступово все ставало на свої місця, і в десять років Філіп уже знав, що таке жінки і з чим їх їдять, а згодом (але значно раніше, ніж більшість його однолітків) він відчув справжній фізичний потяг до

1 ... 8 9 10 ... 211
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принц Ґаллії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Принц Ґаллії"