read-books.club » Детективи » Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані"

160
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані" автора Віктор Тимчук. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 81
Перейти на сторінку:
і Бухов зніяковіло привіталися з нею.

— А я думала — повернувся Аркадій. Поніс відро із сміттям, — усміхнулася вона. — Адже ви до нього? Мабуть, теж займаєтесь боротьбою дзюдо?

— І до Аркадія, і до вас, — відповів слідчий.

— Ми не проти поїздок Аркадія на змагання, — легко відгукнулась на розмову мати. — Вчиться він добре і поводиться славно. А спорт — це здоров’я. Боротьба зробила його дужим і впевненим. Він ріс кволим хлопчиком, його часто зобижали ровесники. А тепер не чіпають — бояться.

Апостолова відверто пишалася сином. І мала на те підстави: заняття спортом справді багатьом дає міцне здоров’я й силу. Тому Євген добре розумів радість матері, у якої на очах змужнів син.

— Оце завтра йому виповнюється сімнадцять. Хочу спекти торт, пиріжків. Домашнє смачніше. Прийдуть друзі: Ігор, Віталій… І коли він виріс?! Змигнули роки, як один день, — і журливо стисла губи, по хвилі продовжила: — Вже сушимо мізки, куди йому вступати після школи. Чоловік радить у політехнічний, а Аркадій хоче в педінститут на фізвиховання. Але ж яке життя у вчителя?! Ну, платню підвищили, а робота все одно не престижна.

— Моя бабуся сорок років вчителювала, — вихопилось у Тополюка з образою.

— О, тоді вчителі користувались авторитетом і повагою. І який з мого Аркашки Макаренко, господи?! Дитя…

Вона не запрошувала їх до кімнати — поспішала з готуванням до іменин, а чоловіка, очевидно, не було вдома, і слідчий з капітаном стовбичили у вузькому коридорі непроханими гостями. Вони почувалися незручно, позаяк вона мала їх за старших товаришів сина, а відрекомендуватись отак — ні сіло ні впало — не наважувались, бо настрій у матері Аркадія гарний, навіть святковий (завтра ж день народження сина!), і це стримувало. Ох, як часто доводилося їм порушувати спокій людей, втручатись у їхнє життя, торкатися заповітного… Не всі розуміли їхню роботу: дехто ображався, замикався у собі, й тоді доводилось пояснювати, вмовляти, вибачатись. Після того залишалось на серці якесь незадоволення.

— Хвилюємось: скоро випускні екзамени, — заклопотано казала мати. — Як він їх складе? Потерпаємо за твір і усний з мови і літератури. З інших предметів у нього п’ятірки і четвірки, а тут… — замовкла нараз, прислухаючись. — О, біжить Аркадій, грає… І скільки наказувала йому…

Вони нашорошили вуха: з під’їзду долинало глухе, ритмічне бухкання, наче хтось вибивав танок на бубні. За кільканадцять секунд прочинилися двері й до коридора скочив невисокий розпашілий русоволосий юнак, одягнутий у коричневі спортивні штани і білу майку, з синім пластиковим відерцем у руці.

Коротка стрижка, щоб довге волосся не заважало у боротьбі, повне обличчя, густі брови і тугі губи, в очах веселі бісики… Він, Аркадій Апостолов — Апостол. На фотокартках він має вигляд дужчого і мужнішого за Біронського, м’язи рук і плечей добре розвинуті, молоді груди бугристі. Міцний горішок. Напевне, стрибав через приступки, але дихає легко. В його очах з’явилося німе запитання: хто ви? Привітався.

— А це до тебе, Аркашо, — сказала мати і докірливо: — Я ж тебе просила — не бий у відро. Дядько Кирило дратується і вичитує нам за погане виховання. Ну, як до стіни!

Вона забрала в сина відро.

— Пробач, мамо, забув, — знітився Аркадій.

— А ми не з ДЮСШа, — зненацька повідомив Денис, щоб далі не вводити в оману сина і матір. — Я слідчий прокуратури Бухов, а це — капітан Тополюк з карного розшуку.

Не встиг закінчити Денис, як відро бухнуло на підлогу, — впустила вражена Антоніна Павлівна, і Євген подумав, що тепер не скуштують вони пирогів. Вона злякано дивилась на сина. Аркадій відвернувся — втупився у жовтий вимикач. Мати безгучно ворушила губами — хотіла щось сказати, проте не могла вимовити й слова.

— Ну, чого ти? Чого? — жалісливо, заспокійливо сказав Аркадій. — Я ж нічого… Ти ж знаєш…

— Але ж… Хіба ви до мене?.. До чоловіка?.. — звернулася до прибулих Антоніна Павлівна.

— І до вас, — кивнув Бухов. — Нам треба поговорити з вашим сином.

— Про що?

— Він дружить з Віталієм Шейченком.

— Віталій?! — мати прихилилася до одвірка кухонних дверей, лапнула себе за лоба й залишила на ньому білі смужки муки. — Віталій добрий хлопчик, вихований… Аркашо, що сталося?

Аркадій знизав плечима, мовляв, а мені звідки відомо. Євген бачив, що вони так і будуть стояти в коридорі — приголомшеній господині вже не до ввічливості, і красномовно повторив:

— Нам треба поговорити з Аркадієм.

— Ох, вибачте, — спохопилась Антоніна Павлівна. — Веди, Аркашо, товаришів до кімнати, веди, — і запобігливо запитала: — А мені можна чи?..

— Можна, — дозволив Бухов. — Це ж ваш син.

Квартира в Апостолових двокімнатна. Увійшли до вітальні, ступили на зозулястий палас. Шафа, диван-ліжко, телевізор «Весна», килим, проста люстра, у серванті посуд, на полиці книжки — технічна література. Сіли на стільці довкола стола, а мати з сином на дивані. І тут Євген помітив між шафою і сервантом невеликий чорний ящик, схожий на футляр для баяна. Що то могло бути?.. А, портативна друкарська машинка. Напевне, «Москва».

— Ти з Віталієм ішов додому після уроків? — звернувся до Аркадія слідчий.

— Ні, сам, — без сорочки, в самій майці, він почувався перед ними ніяково. — Віталій пішов раніше.

— Аркашо, одягнись, — здогадалася запропонувати йому мати.

Аркадій схопився і шмигонув у кімнату. Звичайно, міркував Євген, та кімната менша за цю й затишніша — не прохідна, ніхто не заважає синові — всі умови для успішного навчання. І в Бірона — Ігоря, своя кімната. А мабуть, колись батьки жили по гуртожитках, потім, одружившись, купчились у одній, найманій кімнатці, зате тепер виділили синові окрему. І так більшість, щоб діти не знали скрути, а насправді — відокремлювали дітей від себе, сіяли перше зерно оманливої власної значимості, яке поволі проросте втратами у вихованні. Безмежна і сліпа батьківська любов…

Повернувся Аркадій — одягнув коричневу спортивну олімпійку на довгій блискавці. Сів біля матері. Напевне, недарма загаявся в кімнаті: вгамовував хвилювання і гарячково готувався до відповідей. Ні

1 ... 8 9 10 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані"