Читати книгу - "Сам себе катаю"

"Тахіону" пощастило ще й тому, що винайшов його не просто головний конструктор Харківського ЦКТБ велобудування Р. І. Воронцов, а й майстер велоспорту, колишній член збірної команди України.

Так завдяки прудкості гоночної машини здобуто істотний виграш у швидкості. Однак шосе і треки спонукають гонщиків до все. вищих і вищих рубежів. Харківські конструктори поставили собі за мету розробити ще досконалішу спортивну машину, яка найкраще примирила б між собою аеродинаміку, вагу, конструкцію, ергономіку і можливості гонщика. А взагалі творчі вподобання у них ширші: вело-конструктори вдосконалюють уже відомі нам марки і винаходять нові, перспективні моделі. Щоб новинка одержала "добро", вона повинна мати, як мінімум, три істотні вдосконалення.

У лабораторіях ЦКТБ мені показали листи, які надходять сюди з різних куточків нашої країни. Пишуть інженери, спортсмени, велотуристи, самодіяльні конструктори веломобілів… Одні висловлюють пропозиції і вкладають в конверти креслення і технічний опис модернізації вузлів і деталей, другі діляться спостереженнями над машиною при подоланні крутих перевалів, треті просто висловлюють побажання… Все це дбайливо вивчається і враховується при роботі над моделями завтрашнього дня.

Як бачимо, у винайденні велосипеда не сказано останнього слова. І навряд чи буде воно… "Швидкі ноги" — це екіпаж, перевірений століттями, і нікому не спаде на думку здавати його в архів.

Рух!

Щодалі прудкіший й стрімкіший… Вік такий. Та, мій віче, не сердься: серед наших залізних зусиль відставати од швидкостей інших починають вже порухи серця.

Давним-давно одному подорожанину запропонували під'їхати на рипучім возі, якого тягла по розбитій дорозі пара круторогих. Стомлений тривалою ходьбою, він з вдячністю відгукнувся на те милосердя погонича. І вже, їдучи на тряскій грабарці, полегшено зітхнув: "Ліпше погано їхати, ніж добре йти". Сказано те було, ясна річ, принагідно, але вислів, на диво, став крилатим. Іноді його можна почути і в наш час.

Звичайно, не ті тепер шляхи, як і не той транспорт. Закутими в бетон і асфальт магістралями нескінченними потоками біжать моторизовані засоби. Архаїчною дивиною сприймаються на дорозі віз чи зухвалий мандрівник, що кинув виклик кілометрам. Двадцяте століття — це епоха тотальних пересувань, а ми усі — пасажири. І їздимо — не те, що колись. Нас не трясе і не підкидає, бо сидимо в м'яких сидіннях, у спеку спітніле чоло освіжають кондиціонери, взимку ділиться своїм теплом двигун, а головне — незрівнянно виграємо в часі. Переваги, переваги, переваги… Та коли прискіпливіше придивитися, то складається враження, що деякі молоді сучасники чинять за афоризмом того безіменного дотепника, наче сприйняли його слова як подорожню інструкцію.

Що це — данина моді чи безневинна звичка? Навряд чи хтось утруднює себе таким запитанням. Ми так зачаровані благами сучасного транспорту, що найменший сумнів у ньому здається нам синонімом дикості. Справді, важко уявити наше життя без тролейбусів і автобусів, без трамваїв і метро. Щодня користуємося ними, вирушаючи на роботу чи навчання, до кінотеатру чи просто в гості. Інакше й бути не може. Але ж, напевно, не всі знають, що за ці транспортні послуги кожному з нас доводиться потай розплачуватися найдорожчим — власним здоров'ям. Щоб краще зрозуміти це, давайте трохи помізкуємо на тему, що таке наш організм з точки зору еволюції.

Первісна людина з'явилася на Землі кілька тисячоліть тому, хоча деякі антропологи визначають вік людського роду мільйонами років. На протязі такого предовгого періоду природа у тісній співдружності з працею ліпила і шліфувала складну і унікальну біологічну структуру, формувала пластику рук і ніг, налагоджувала ритміку серця і діяльність кожного органа. Сама ж людина, дбаючи про життєво необхідні предмети — харчі, одяг, житло, — відстоювала себе в природі тільки за рахунок м'язової енергії. Так було приблизно до початку XX століття.

А нині м'язи людини працюють в досить обмеженій сфері нашої діяльності. Вони годяться нам хіба що для того, щоб донести авоську від магазину до ліфта або пройтися кілька сотень метрів од зупинки тролейбуса до школи чи від кінотеатру до найближчої станції метро. Сільським хлопцям і дівчатам уже не випадає ходити до сьомого поту за плугом, заготовляти на зиму дрова, тягати з глибоких криниць воду. Все це за них роблять переважно машини та різні механічні пристосування.

Людина епохи НТР стала рухатися все менше і менше, її неперевершений моторчик — серце — ніби вимкнувся із предковічного напруженого режиму роботи. А тепер уявіть собі на коротку мить реактивний літак, який набрав надзвукову швидкість, і раптом пілот зажадав зупинити його на льоту. Припустимо, що йому вдалося здійснити примхливу команду "Стоп!". Що станеться з літаком? Фахівці стверджують, що за такої фантастичної ситуації літак розвалиться на друзки, його зруйнує набрана ним шалена кінетична енергія. Такої ж руйнації зазнає і людський організм, який свідомо чи в силу певних обставин перекриває шлагбаумом взятий природою "розгін" м'язів.

А що саме так і відбувається з нашим здоров'ям, про це здогадувалися давно. "Ніщо так не руйнує людину, як тривала фізична бездіяльність", — застерігав ще в часи Стародавньої Греції мудрий Арістотель. І щоб не бути голослівним, учений сам заснував школу так званих перипатетиків, тобто гуляючих, — за перекладом з грецької. Його вихованці опановували науки не сидячи, а прогулюючись з учителем на свіжому повітрі. Перипатетики вважали, що робота думки жвавішає, коли тіло збуджене активним рухом. І якщо поцікавитися історіями хвороб людей минулого, коли не було ні автомобілів і літаків, ні телевізорів і ліфтів, то вони помирали від чуми, холери, віспи і малярії. Сьогодні ж більше половини смертей в розвинутих країнах припадає на серцево-судинні захворювання. А хвороби серця, як це уже доведено, спричиняються загалом малорухливим способом життя. Автоматизація і механізація трудомістких процесів, переведення важкої праці на плечі машин, удосконалення транспортних засобів, розвиток побутової механізації — полотери, пилососи, пральні машини — все це визволяє людину з кола фізичної діяльності і створює передумови для фізично пасивного режиму праці та відпочинку. Гіпокінезія та гіподинамія, як іменують лікарі обмеження м'язової моторності і відсутність рухливості,— ось що передчасно губить нашого сучасника.

Яким же чином