Читати книгу - "Троє на Місяці"

Ключ. Вибери підряд лише ті слова, які пишуться з апострофом. З перших букв цих слів прочитаєш тривожне повідомлення.

— Я тебе зрозумів, Капітане. — Граматик рвучко відстебнув ремені й поволі підвівся. — Оглянь, будь ласка, мій скафандр, чи все гаразд, у ньому, чи все добре закріплене.

— Може, краще я піду? — спробував Капітан стримати свого товариша.

— Ти що? А хто залишиться біля пульта керування? Хто, якщо треба буде, поведе корабель на Землю? — аж вигукнув Граматик.

Капітан підійшов до Граматика, провів рукою по його скафандру, ніби обнімаючи товариша, допоміг йому закрити забороло на шоломі, загерметизував рукавиці, прив’язав до руки ключ від камери з пальним. Граматик поклав собі в кишеню плоскогубці, молоток, викрутку.

— Ти тільки, Граматику, будь обережний. І ні в якому разі не ризикуй, — голос Капітанів звучав благально. — Якщо дуже серйозне щось, то повернемося назад на Землю. А коли буде важко, то пам’ятай: безвихідного становища не буває… І прив’яжися міцно.

Граматик просунувся в шлюзову камеру, увімкпув освітлення й зачинив за собою герметичні двері в кабіну. Залишився сам у шлюзовій камері, у якій при стіні стояла тільки розсувна драбина. Натиснув кнопку — запрацював насос, відкачуючи повітря в резервуар. Скафандр на Граматикові напружився, роздувся: тиск у камері впав. Граматик відпустив кнопку й прислухався: ніякого звуку. Отже, і скафандр на ньому, і двері в кабіну загерметизовані добре.

Тоді увімкнув шоломофон.

— Капітане, ти чуєш мене?

— Чую.

— Доповідаю: усе в порядку, до виходу готовий.

— Граматику, будь обережний. Не квапся. Хай щастить тобі. Граматик повернув на півоберта вентиль біля вхідного люка.

Засвистіло, вириваючись у космос, повітря, яке ще залишилося в камері.

І раптом запала тиша, без найменшого шереху, без жодного звуку. Тільки було чути Граматикові, як у скронях пульсує кров. Отже, в камері — абсолютна порожнеча. Граматик, не поспішаючи, відсунув засувку й потягнув на себе вхідний люк. Він легко відчинився.

Просунув голову в отвір — і його охопив страх. Здалося, що тільки ступить крок — відразу так і шугоне сторч головою кудись на стрімчасті, завалені кілометровими скелями Гімалаї. Або навіть не на Землю впаде, а пролетить повз неї у чорну безвість, втикану тисячами гострих блискучих цвяшків, готових уп’ястися в його тіло. Мороз пішов поза шкірою, наїжачилося під шоломом волосся.

“Тільки не боятися! Я добре прив’язаний до корабля. А чого боятися? Взагалі нема чого…”

І тут на якусь мить у його свідомості,ожила давня картина. Колись, ще малим, коли ще й до школи не ходив, він пізно ввечері повертався від бабусі додому. їхні хати стоять одна біля одної: як би вихідний люк на кораблі і люк до камери з пальним, де отой дозатор, до якого йому треба зараз дотягтися. Бабуся не проводила його, тільки стала в дверях, а він сам побіг до своєї хати. Було хмарно. Ні зірок, ні місяця на небі. Лише в них у вікні світло горіло. А довкола бовваніли якісь лапаті, потворні тіні. Він біг на світло й вигукував щось, ніби пустуючи, а насправді відганяв страхів, які звідусіль чигали на нього.

Граматик усміхнувся своєму спогадові й почав роззиратися.

“Як гарно, яскраво світить Венера! Із Землі її зараз не видно: там небо залите сонячним світлом. Ага, де ж це Сонце? Воно за кораблем. Я в тіні. А Земля ніби плоска таріль. Але яка вона/гарна, мов хто її акварельними фарбами розмалював! Видовжена синювата пляма позаду — це Каспійське море, а он там, праворуч, вдалині голубіє затока Індійського океану. Як вона називається?.. Диви, як скупчилися хмари вздовж Гімалайських гір, наче хто вати білої наклав, — усі з боку Індії, а над Тібетом немає жодної… Яка ж усе-таки чудова наша планета!”

Він переступив через борт і, цупко хапаючись руками за скоби та підтягуючись, почав поволі переносити своє тіло вздовж корпусу корабля. Поступово в нього входив спокій, зростала впевненість у рухах. Але йому ставало дедалі холодніше.

“Ага, цей же бік корабля не освітлений. Тут космічна ніч. Наче вічна мерзлота. Майже абсолютний нуль. Тому й холодно”.

Граматик перевів терморегулятор на обігрівання скафандра. До камери з пальним залишалася все менша відстань.

“Та це й не так далеко. На Землі — кілька кроків ступити… Тільки б нічого серйозного з дозатором… Зрештою, все можна поладнати. Основне — не розгубитися, діяти чітко, без паніки”.

І нараз на чорному тлі, попри сам корабель, блиснув сліпучо-яскравий промінь, націлений йому майже в груди. Граматик інстинктивно відсахнувся вбік, ледь скоби не випустив. Промінь ще і ще раз гострими довгими спалахами прорізав темінь.

“Пірати! — обдало його морозом. — Лазерна зброя?

Тільки б корабля не пошкодили, не порізали лазерним променем: там же Капітан, скафандр у нього не загерметизований. Що робити?”

І в його уяві виникла картина. Ось пірати біля вхідного люка, він же залишив його відчиненим, вони лізуть у шлюзову камеру, виривають герметичні двері. А Капітан нічого не знає…

Граматик рвучко повернувся до вхідного люка, готовий до сутички з піратами. І побачив — яскраво освітлений сонцем фал, яким він був прив’язаний до корабля. Фал, освітлений сонцем…

“І треба ж… Страхополох, шнурка злякався… А якби подумав добре, то збагнув би відразу, що ніякого променя, навіть лазерного, в безповітряному просторі не побачиш. Це тільки на Землі видно шлях променя, бо там у повітрі зависає безліч пилинок та дрібненьких крапельок. Вони й відбивають та розсіюють світло. А тут — промінь побачив би хіба що тоді, коли б він був спрямований просто в очі. Побачив би лише сліпучу цятку…”

Нарешті доповз до камери з пальним, вставив у замок чималого ключа з поперечною