Читати книгу - "Хвороба Кітахари"

Шереги мовчали. У кар'єрі зібралося більше трьох тисяч людей, але чути було тільки озеро, пориви вітру й тріск смолоскипів. Побілений вапном, помітний здалеку, здоровенний напис ніби завис над головами, відкидаючи до казана каменоломні хиткі, непевні тіні.

Комендант ходив туди-сюди поміж кам'яних літер слів ЛАСКАВО ПРОСИМО від «К» повз «О», «П» та «О» і назад, — світловий конус рухався за ним. Раптом Елліот повернувся обличчям до шерег і, немов відганяючи мух, змахнув кулаком, в якому затис згорнуті трубочкою аркуші паперу, і вигукнув:

— Назад! Забирайтесь назад! У кам'яний вік!

Спантеличені, втомлені довгою дорогою і довгим стоянням шеренги дивилися вгору на жестикулюючу постать, і не розуміли, що із гучномовців, нашвидку присобачених до суччя на деревах та стовпів, гримить їм назустріч голосом Елліота послання Стелламура.

Елліот кілька разів розправив свої папірці, які все норовили знову згорнутися трубкою, підніс їх до самих очей і став зачитувати параграфи мирного плану, та з такою швидкістю, що люди в шеренгах вихоплювали тільки огризки фраз, іноземні слова, розуміючи насамперед образи та коментарі, якими Елліот постійно переривав офіційний тон:

— Паскуди!.. На сільгоспроботи… сіновали замість бункерів… — тріщало й хрипіло з динаміків, — жодних фабрик, жодних турбін, жодних сталеплавильних заводів не буде більше… Армія пастухів та селян… Перевиховання і перетворення: ті, хто розпалив війну, стануть пасти свиней і вирощувати спаржу! Генерали візьмуться за вила з гноєм… Назад на ниви!.. Овес і ячмінь у руїнах заводів… Капустяні качани, купи гною… а на шосейних магістралях димітимуть коров'ячі кізяки і наступної весни зійде картопля!..

Після параграфа 22 майор почастував слухачів ще однією тирадою, а потім так само раптово й несамовито, як і почав, обірвав промову, зіжмакав папірці з мирним планом і швиргонув під ноги своєму ординарцеві, що стояв поруч.

Того вечора збори закінчилися не духовою музикою і не гімнами. Шеренги мусили стояти в тиші, поки не догорів останній смолоскип і вибілений вапном напис не зник у пітьмі. Тільки тоді комендант відпустив селян — у ніч.

Наступного тижня було зупинено річкову електростанцію; відповідно до параграфа 9 мирного плану турбіни і трансформатори із підстанції повезли геть на російських армійських вантажівках. Проте вартовим із важким озброєнням, що охороняли демонтаж, цього разу випала легка служба: ніхто в Моорі не протестував.

Хто не мав у сараї чи в погребі на своєму подвір'ї дизельного генератора, той знову запалював вечорами гасові лампи та свічки. На вулицях і в провулках уночі знову панувала непроглядна пітьма. Лише на плацу і навколо дошки оголошень під дверима комендатури блимали неспокійні грона електричних лампочок.

Одного разу вранці двоє солдатів протупотіли снігом на пагорб, до кузні, й іменем Стелламура вимагали повернути зварювальний апарат. Не один раз мати Берінга гадала, чим все-таки тоді коваль їх підкупив, що ті так швидко забралися назад зі шматком якогось старого залізяччя, а зварювальний апарат залишився лежати вдома, у підвальній схованці.

Коваль у ці дні часто сидів біля свого безнадійно схибленого на птахах сина і проказував йому назви інструментів, але, живучи разом зі своєю богомільною дружиною, ставав усе мовчазнішим, і навіть у пивниці на причалі не було в нього більше приятелів.

Моор нестримно зісковзував назад крізь роки. Вітрини колоніальної крамниці й парфумерної крамнички згасли. На берегах настала тиша: неконфісковані та невивезені мотори припадали пилом. Пальне було на вагу золота, як цинамон або апельсини.

Тільки там, де у приватних будинках квартирували офіцери, і недалеко від казарм, у теплій близькості Армії, завжди вистачало світла, по суботах до пізньої ночі грали оркестри, а в будні — музичні автомати, і нічого не бракувало. І все ж протягом одного-єдиного року стало помітно, що реверсивний час залишав сліди навіть у цих резерваціях зникомого Сьогодні: чисельність військового контингенту зменшувалась. Ешелон за ешелоном вони поверталися на рівнину. Залишались холодні будинки і солдати, що втрачали пильність: терпіли жалюгідну контрабанду, яка постачала жалюгідний чорний ринок; дивилися часто крізь пальці на підробні печатки у паспортах і перепустках; байдуже спостерігали як перші емігранти покидають цю глушину. Але хай би там що відбувалося, зі стін канцелярій, з афішних тумб і плакатів усе так само дивилося усміхнене обличчя Стелламура, лисого і справедливого чоловіка.

Втім, майор Елліот був невблаганним, як і раніше. Літери Великого напису обов'язково білили після кожної відлиги, і чотири рази на рік — у жовтні, січні, квітні та серпні — мешканців приозерних сіл збирали у каменоломні на Stellamour's Party, і вони стояли довгими рядами між ямами з ґрунтовою водою і височенними мурами зеленого граніту. Замість того щоб пустити події на самоплив і дозволити жахам часів війни поступово потьмяніти й затуманитися, майор Елліот винаходив для цих заходів усе нові й нові меморіальні ритуали. Схоже, комендант і сам був заручником минулого, яке щоразу наказував роз'ятрювати.

У години прийому Елліот, ніби такий собі бухгалтер вогняної стихії, сидів серед стосів обпалених і обвуглених особових справ і канцелярських книг, і незабаром не тільки кожен відвідувач чи скаржник, але і взагалі увесь Моор знав, що ці врятовані з вогню, реквізовані свідчення примусової праці, поіменні списки, стовпчики цифр, кубатури, реєстри покарань — почорнілі папери, що зафіксували не що інше, як історію барачного табору при каменоломні.

У січні того року, коли Берінгові судилося втратити свої пташині голоси, Елліот виявив серед цих документів теку з фотографіями. Це були дещо зіпсовані водою під час гасіння пожежі аматорські світлини з життя табору: в'язні у смугастих робах, в'язні у каменоломні, в'язні, що вишикувані стоять перед своїми бараками… Саме завдяки цьому альбому Елліот винайшов повинність, яка зробила його незабутнім далеко за межами району своїх комендантських повноважень.

Він почав