read-books.club » Сучасна проза » Прокляття дому 📚 - Українською

Читати книгу - "Прокляття дому"

170
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Прокляття дому" автора Дженні Ерпенбек. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 44
Перейти на сторінку:
повіками бачив мерехтіння сонячної кулі.

Якби цей клаптик землі, дім і озеро не були його батьківщиною, ніщо би не тримало його у східній зоні. І ось батьківщина перетворилася на пастку. Наприкінці війни він п'ять ночей безпробудно пив з росіянами в Берліні, щоб зупинити вивіз обладнання з його берлінських столярних майстерень, йому вдалося порятувати своє архітектурне бюро і фірму від першої хвилі націоналізації, з соціалістичним привітом, а грамота від Шпера навіть забезпечила йому врешті-решт за червоної влади замовлення на Фрідріхштрасе, проте зараз, через шість років після завершення війни, комуністи таки добралися до його підприємства, тепер вони про це згадали, раптом, посеред мирного часу, протиповітряна оборона Mannesmann, не можна спускати з ворога очей. Як діти, що вхопили в руки звірину, в природі якої нічого не розуміють, так вони тепер відривали іграшці голову і дуже здивувалися б, якби ця штука припинила раптом тріпатися в їхніх руках.


Усе своє життя він працював задля того, щоб перетворювати гроші на щось реальне, купив спочатку одну частину схилу, побудував на купленій ділянці дім, тоді купив решту схилу з доріжкою і купальнею, сюди влилися усі його важко зароблені гроші, це його гроші проростають із дубів, сосен і вільх, колись казали: вкладати гроші, в неспокійні часи вкладати гроші в незмінні цінності, він так навчився, та, на жаль, те, чого він навчився, втратило сенс, і у тому нереальному, як зі страшної казки, хаосі, який росіяни залишили німцям, людину, що мала ділянку землі, а не летючий килим, можна було хіба що пошкодувати.


Той, хто щось будує, припечатує своє життя до землі. Його професія — давати тіло тому, що залишиться. Створювати внутрішній простір. Все глибше врізатися в ті місця, в яких нічого немає. Ззовні кольорові шибки на вікнах великої кімнати, повз які він зараз проходить, видаються ніякими і не дають зазирнути всередину, світло оживає тільки тоді, коли спостерігач сидить з другого боку шибки, тільки тоді, власне кажучи, світло і стає світлом, тоді, коли його беруться використовувати. Дюрер також бачив крізь такі мальовані шибки світло світу, але не просто світу самого по собі, він сидів усередині і творив свій власний світ. Коли Дюрерова дружина хотіла дізнатися, хто там проходжується нюрнберзьким ринком, їй доводилося піднімати невеликий клапан, і аж тоді можна було глянути на площу перед будинком. Що товщими були стіни, що меншими віконця, то менше тепла втрачали мешканці будинку. Польове каміння, солома, глина, все це був місцевий будівельний матеріал. У заглибленні між високим дахом і ринвою — міститься невелика люкарна. Дім мав видаватися таким, немов виріс тут, немов був живим. Він власноручно допомагав мурувати комин. Він завжди міг добре порозумітися зі звичайними робітниками і селянами. Проте не знаходив порозуміння з державою, ліва рука службовців якої не знала, що робить права.


Влітку, перед від'їздом звідси, він завжди йшов плавати. Зараз, у січні, він знову пішов під воду, тільки вже не в озері. З такого жалюгідного жарту навіть його дружина не сміялася б, а вона ж завжди любила посміятися. Він уже не пам'ятає, коли саме плавав тут востаннє. Як не пам'ятав, чи може бути в мові така часова форма, щоб перетворити минуле на майбутнє. Можливо, то було на початку вересня. Адже востаннє не означало тоді «останній раз», тому він і не запам'ятав собі того дня. Останній раз настав позавчора. Так немов час, навіть якщо його дуже міцно затиснути в жмені, може борсатися і тріпатися, і вириватися з рук. Там унизу в купальні точно висить його зелений рушник. Тепер ним, хтозна, витиратиметься хтось інший. Коли він відкупив купальню у євреїв, їхні рушники ще висіли всередині. Його дружині ще й не спало на гадку випрати їх, а він уже пішов плавати і повитирався насухо чужими рушниками. Чужі рушники. Фабриканти сукна, євреї. Рушники фроте. Найвища якість. Мабуть. Коли він подав заяву на прийом у культурну палату Райху, йому відмовили тому, що в графі про арійське походження він дав дві відповіді: «так» і «ні». Завжди наближайся до ворога ззаду. Фроте. Один службовець, який хотів йому допомогти, пояснив пізніше, що раса батьків дідуся й бабусі не має в такій заяві значення, після того йому дозволили подати заяву вдруге, він відповів на запитання про арійське походження однозначним «так», додав до заяви підтвердження про походження — своє і дружини до третього коліна, і його прийняли. Так і Ні. Проміжки між дошками купальні зашпакльовано клоччям. То була дуже провізорична конструкція. І все ж він заплатив цим євреям половину вартості. А то було зовсім немало. За такий короткий час навряд чи знайшовся би інший покупець. Проміжки зашпакльовано клоччям. Мати матері його батька. Так і Ні. Купивши ділянку, він допоміг євреям профінансувати виїзд звідси. Кудись до Африки. Чи до Шанхая. На благо чи ні. Купивши цю ділянку, він профінансував виїзд «Ні» зі своєї анкети. До Африки чи до Шанхая, яка різниця. Зникнути, щезнути, пріч. Так і Ні. Нападати з сонцем за спиною. Нападати на сонце з сонцем за спиною, поки все не згорить, а тоді згасити полум'я Бранденбурзьким морем. Так і Ні. Нехай би африканські пустелі, китайські праліси були достатньо великими, щоб його Ні пропало там з голоду чи спраги, щоб його розтерзали там дикі звірі. Ви за походженням арієць? Так. Але чому ж зараз він змушений забиратися геть? Барон Мюнхгаузен витягнув себе з болота за власного чуба. Але ж болото — то не була його батьківщина. Архітектор знає ще менше, ніж знав колись. Він витерся рушником євреїв і повісив рушник назад на гачок. Білий рушник фроте. Найвища якість. Пізніше він став членом культурної палати Райху. Тоді отримав дозвіл побудувати біля мостика тент для човна. Його рушник фроте, що все ще висить там унизу, зеленого кольору.


Ворота він зачиняє із зовнішнього боку запасним ключем, якого про всяк випадок прихопив до кишені. Система «Цайс». Незмінна німецька якість. Коли він на самому світанку приїхав сюди, клямка на воротах була ще волога від інею. Через невелику хвіртку в

1 ... 8 9 10 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прокляття дому», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прокляття дому"