read-books.club » Фентезі » Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1"

293
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1" автора Ярина Каторож. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 119
Перейти на сторінку:
знову поглянула на ліс — густий і безмежний. — Я не бачу звідси жодних проміжків у зелені, де б можна було щось збудувати. Тут хоч галявини є?

— Галявини є, але далеко звідси. Їх не видно. А я і не казав тобі, що живу в поселенні.

— Тобто ти живеш у лісі? Отак просто — в лісі? — здивувалась я.

— А чому дивуєшся?

Я стенула плечима.

— Не знаю.

— Ти лягай і відпочивай, дощу ніби не має бути. А я сходжу і пошукаю щось тобі перекусити, — мовив Тигран.

— Добре, а… птахи?

— Які птахи?

— Ну, які тут мешкають. Не повернуться?

Хлопець засміявся, побачивши побоювання в мене на обличчі.

— Ні, не хвилюйся. Вони відлетіли кілька тижнів тому зимувати в тепліші краї, — мовив хлопець і почав спускатись. Я помітила, що свою палицю зі сферою він лишив, а от сумку — ні. Не довіряє.

А він і не мусить. Я ж сама себе не знаю.

Я думала, що довго лежатиму і дивитимусь у небо, поки Тиграна не буде. Але заснула, тільки-но вмостившись у гнізді.

Він не будив мене — я сама прокинулась, коли сонце почало заходити. Тигран спав, лежачи на спині і склавши на грудях руки. Поза якась аж надто спокійна і розслаблена — сама я спала, згорнувшись у калачик, намагаючись якомога щільніше закутатись у плащ, аби не пропускати пронизливий вітер. Я позіхнула і потягнулась, а тоді спробувала розчесатись з допомогою пальців — що виявилось цілком невдячною справою. Волосся в мене було довгим, довше пояса, і за минулу добу сплуталось так, що дати з ним раду без гребінця було несила. Від того, що в пасмах заплутались гілочки і листочки ставало тільки гірше.

— Вдома дам тобі гребінець, — зронив тихо Тигран. Я поглянула на нього — хлопець розплющив одне око і спостерігав за мною.

— Ти не спав?

— Трохи. Але ти розмовляла вві сні, а це неабияк збиває.

— Ну вибач, — мовила я трохи роздратовано. — Ти зрозумів щось з того, що я говорила?

— Ні слова. Ти нічого не пам’ятаєш?

— Я… — я замислилась. За боротьбою з волоссям і не задумувалась над цим. А тоді раптом відчула щось на щоці. Провела рукою — сльоза. — Я плакала?

— Схоже на те.

— Мені здається, я в чомусь винна. Але не пам’ятаю, чим провинилась і перед ким.

— Не переживай. Якщо зараз не пам’ятаєш, то, може, це й на краще. А в мене є дещо, щоб підняти тобі настрій.

Хлопець сів і, порившись у кишені куртки, простягнув мені великий листок, зв’язаний лозою.

— Що це? — спитала я, розгортаючи подарунок. — Горішки?

У листочку справді була чимала жменя чогось, схожого на горішки.

— Вони. Нічого більше не росте о цій порі. Їх не дуже багато, але енергії тобі додадуть.

— Дякую, — всміхнулась я. — А ти їв?

— Ні.

— То бери половину, — я простягнула йому горіхи. Якийсь незрозумілий мені вираз промайнув обличчям Тиграна і він ледь відсунувся.

— Я не буду, їж усі.

— Але чому?

— Мені не можна їсти, доки не вернусь додому. Не переживай.

Якусь мить я сумнівалась, а тоді стенула плечима і почала їсти горіхи по одному. На смак вони виявились ледь солодкуватими і загалом дуже хорошими.

Несподівано відчула, що голод трохи відступив. Горішки були невеликими, але поживними!

* * *

З величезним трудом я сповзла з дерева і потягнулась так, що аж хруснули кістки. Усміхнулась, поглянувши на Тиграна, що вже чекав на мене, а тоді раптом відчула, як до щік прилила кров.

Страх.

Але значно швидше, аніж спрацювала моя незрозуміло чітка інтуїція, Тигран перестав усміхатись і невловимим рухом дістав довгого ножа з піхов на поясі. І спрямував його на мене.

Чи на когось, хто стояв за мною.

Я різко обернулась, мало не впавши. І щось важезне перевернулось у мене на душі, неначе скеля зрушила з місця. Я аж охнула і схопилась руками за груди, варто мені було побачити чоловіка, що стояв метрів за десять позаду мене. В сутінках було видно чорняве волосся і довгий шкіряний плащ. І величезний лук, на тятиву якого було покладено стрілу. І вістря її було спрямоване на мене. Крім того, лук було оснащено двома гострими сталевими шипами, що теж спрямовувались у мій бік.

Хвиля небезпеки, майже матеріальна, вдарила мені в обличчя так, що я вкотре похитнулась. Переді мною вбивця. З чорними, непроникними очима.

Та це була всього мить. Бо щойно я обернулась, чоловік раптом зробив крок назад, ніби не вірячи своїм очам. Вістря стріли трохи опустилось. А я дивилась на незнайомця і відчувала, як його обличчя викликає у мене в голові якісь смутні образи. Я не могла вирізнити їх візуально та багатство емоцій всередині мене вражало. Я відчула злість і сором, і водночас палку ненависть; десь поза свідомим промайнув спогад сильної та водночас ніжної руки, що піднімала моє обличчя назустріч пожадливим губам. Злість ішла в купі з якоюсь напівстертою ніжністю і захватом.

Не знаю, що відбилось на моєму обличчі в ту мить, як я побачила незнайомця. Та попри те, що я не могла згадати, хто він і звідки, видавалось очевидним, що ми знайомі. Його обличчя, яке тільки на мить виразило сумнів і здивування, знову стало незворушним, та стріла, що трохи опустилась у сильних руках, які раптом стали не такими впевненими, доводили, що це правда.

1 ... 8 9 10 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1"