read-books.club » Наука, Освіта » Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"

211
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька" автора Данило Борисович Яневський. Жанр книги: Наука, Освіта / Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 107
Перейти на сторінку:
Д. Я.) була доктрина «націократичної» держави з авторитарним політичним режимом: винятковою роллю ОУН в суспільстві, запереченням загальних виборів та суспільної рівності людей»;

– при цьому в програмі Другого Збору «бандерівської» фракції ОУН у лютому 1941 р. «ми бачимо риси авторитарного політичного режиму і водночас ознаки республіканської президентської форми правління з поділом влади на три гілки і місцевим самоврядуванням»;

– «офіційні документи ОУН(б) 1940–1941 pp. підтверджують початкове прагнення Організації до монопольних позицій у державі та ідеї тотального націоналізму в усіх сферах життя. Документи передбачали напівреспубліканську президентську форму правління з елементами одноосібної диктатури»;

– програма ОУН з 1939 р. «з певними застереженнями наближалася до конституційної монархії»;

– в ідеологи обох ОУН (тобто тієї частини націоналістів, які пристали на позицію Степана Бандери та власне ОУН. – Д. Я.) «основна увага приділялася проблемі політичного режиму, а питання конкретної форми правління не було принциповим»;

– мало місце постійне хитання «від президентської форми до парламентської і навпаки»;

– «спостерігається також синтез ідей народного суверенітету, тобто встановлення громадянами форм і компетенцій державної влади та авторитарних принципів її реалізації». [11]

Радянська окупація 1939 p., встановлення жорсткого репресивного режиму в Галичині покликали до життя зміну стратеги і тактики ОУН. ПУН вважав організацію збройного виступу на території УРСР «марною тратою людських сил і життів», «схилявся до думки про необхідність вивести з України (тобто з окупованої СРСР частини Польщі. – Д. Я.) якнайбільше членів ОУН до Генерального губернаторства (тобто до частини Польщі, окупованої Німеччиною. – Д. Я.), а іншим наказати (в умовах глибокої конспірації) проводити агітаційно-пропагандистську роботу й готуватися до диверсій і локальних збройних виступів тільки на випадок початку війни між СРСР і сусідніми державами».

Після 17 вересня 1939 р. члени ОУН почали «вкорінюватися» в окупаційний радянський апарат. І. Патриляк нарахував 156 націоналістів, які інфільтрувалися до радянських установ (це тільки ті, яких згодом викрило НКВС).

Паралельно чи то ОУН Мельника, чи то прихильники Бандери (з цитованої далі розвідки І. Патриляка це незрозуміло) нібито організували низку збройних виступів проти радянського окупаційного режиму – в Збаражі та Чорткові, а також Бережанському, Вишневецькому Жидачівському Стрийському Чортківському повітах. При цьому – констатує І. Патриляк, – ці «повстання виникали майже стихійно в різний час і в різних місцевостях», але «сприймалися Краківським проводом (тобто РП ОУН. – Д.Я.) як сигнал, що сповіщав про назрівання революційної ситуації в регіоні».[12]

Українська Самостійна Соборна Держава: візія групи С. Бандери

Я був здивований, коли дізнався, що до другої половини 90-х років XX ст. українознавство, яке вивчало діяльність націоналістичного руху в міжвоєнний період, особливо – напередодні Другої світової війни, і до сьогодні не має відповіді ще на одне просте питання: яку УССД люди, які називали себе Революційним проводом ОУН, мріяли розбудувати під час нацистсько-радянського військового конфлікту?

Охочі з'ясовувати це можуть дізнатися хіба про те, наприклад, що визвольна боротьба «велася під іменем С. Бандери відповідно до розроблених ним особисто і його найближчими співробітниками планів». А також про те, що «після Другого Великого Збору ОУН у квітні 1941 року були опрацьовані інструкції про підготовку до війни і переслані до Крайового проводу в Україні І. Климові-Легенді, який ще до вибуху німецько-радянської війни довів ці напрямні провідним членам ОУН в Україні. Служба безпеки ОУН(б) знала, що ті інструкції невідомі гітлерівському гестапо і радянському НКВД».[13]

Запитаємо: а де тут, власне, державницький проект? Ким, коли, де він розроблявся? Ким, коли, як мав імплементуватися в поточну реальність? Як «доводився» до крайових екзекутив? У відповідь – гробове мовчання. Або відверта брехня.

Цитовані та їм подібні судження – а наводити їх можна десятками – яскравий приклад підміни понять, словесних маніпуляцій та недомовок. Класичний уже приклад: Другий ВЗ ОУН відбувся в серпні 1939 p. y Римі, а друге за порядком зібрання Бандери та його прихильників – у квітні 1941 p. y Кракові, причому Бандера і Стецько були на той час з ОУН виключені і засуджені до смертної кари партійним трибуналом. Ще один приклад престидижитації (тобто спритної маніпуляції, яка досягається за допомогою рук): яким чином СБ ОУН(б) «знала», що гестапо та НКВС «не знали» про плани бандерівців? Хіба СБ ОУН(б) (навіть якщо уявити, що вона реально існувала) мала там розгалужену агентуру, яка, у свою чергу, мала доступ до відповідних інформацій? Але це припущення виходить за межі здорового глузду: незаперечним фактом є те, що якраз німецькі та радянські спецслужби ще від 1920-х pp. мали своїх агентів серед вищого керівного складу ОУН – не говорячи вже про

1 ... 8 9 10 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"