Читати книгу - "Світло Парижа"

блиск, іскри, елегантність, таємницю збентеження. Ох, Енн і Елсі були просто дурненькі, от і все. Вона танцюватиме з Робертом Велшем, надзвичайно гарним другом родини, він має бути її кавалером, вона питиме шампанське, навіть якщо батьки і не схвалюють це, і насолоджуватиметься кожною миттю.

— Жахливо хвилююче! — підтвердила Грейс, й іскорки в її очах були зовсім такими, як в очах Марджі, хоч Грейс і запевняли, що вона одружиться з Тео Геловеєм — їхні родини про це давно домовились — і, може, зовсім би сюди не прийшла, коли б її мати фактично не була однією з впливових осіб вашингтонської громади. — Я бачила бальну залу дорогою сюди, вона надзвичайно пишна. І твоя сукня, Марджі, насправді приголомшлива. Вигляд у тебе пречудовий.

— Дякую, — відповіла Марджі стримано, хоча серце її забилося швидше від компліменту.

Батько сказав їй: — Маєш прегарний вигляд, кицюню. — Але це було його особливістю, мама сказала: — Твоя діадема з'їхала, — а після того, як я її наділа, — Неллі не зробила нічого жахливого з твоїм волоссям. — То була найінтимніша похвала, яку Марджі коли-небудь чула від своєї матері — худої серйозної жінки, що ніколи не розуміла своєї мрійливої неповороткої доньки, яку їй удалося народити.

— Ти теж гарненька, — сказала вона Грейс. Може, за нормальних обставин це було перебільшенням. Добре, що Грейс була доброю, а її батьки — такими багатими, бо у рисах дівчини не було нічого видатного. Втім, не сьогодні. Грейс була темноволосою, і її світло-жовта сукня яскраво відтіняла шкіру, вона була щасливою, і Марджі відчула порух сентиментальної ностальгії за тим, якими дівчатами були раніше й за тією жіночністю, що почали набувати.

— Леді. — Місіс Скотт, мати Грейс, з'явилась у проймі дверей. Дівчата з півдня швидко загасили цигарки об скло, Марджі бачила, як пляшка не-лимонаду зникла під спідницею однієї з них. Місіс Скотт утягнула носом повітря й подивилася на них несхвально. — Ми готові починати.

Прізвище Марджі, Пірс, спричинило до того, що вона опинилася у середині шеренги, точно позаду Емілі Гаррісон Палмер, але цього вечора їй хотілося, щоб то була Робертсон, або навіть краще Циглер, аби довше побути у передчутті, відчути дрож у шлунку й жар на щоках. Спочатку не бачила нічого, опріч холу й шеренги дебютантів перед собою, але коли Емілі Гаррісон почала свій повільний спуск, уся краса розляглася перед нею: яскраві канделябри вгорі, блідий блиск дівочих суконь, яскраві призми сотень діамантів, які робили зал ще яскравішим. Дихання зупинилося в грудях, і вона не дихала, не рухалась, тримаючи у руках цю мить обережно, наче кришталь, наче сніжинку, боячись, що та от-от закружляє у повітрі, розтане або розіб'ється і, врешті-решт, зникне.

Вона пообіцяла собі запам'ятати все, кожну мить. Але щойно поставила ніжку в атласному черевичку на першу сходинку, як усе стало безкінечним яскравим туманом. Вона зберігала спогади про все, що тільки могла: про оксамитовий килим під ногами в атласних черевичках, руку Роберта під її рукою, як колихалася сукня довкола її колін, коли робила реверанс, витончений і повільний, як пліє[17] танцюриста. Бульбашки шампанського на язиці, Роберт стоїть обок неї, задерев'янілий й офіційний у своїй білій краватці, той цілунок, що батько зронив їй на чоло, коли танцювали вальс, вигляд дебютанток з їхніми кавалерами, що як квіти кружляли у танці, як сніжинки, як усе, що може бути гарним і яскравим, чаруючим.

Коли бал закінчувався й столи були вже прибрані, а більшість батьків пішли до більярдної покурити, а мами пурхали залом, балакаючи й пліткуючи, або сиділи біля столів, слухаючи оркестр і згадуючи свій перший бал у більш елегантні часи, коли ще не було стільки страждань, коли гинуло не стільки юнаків, а жінки не були такими пихатими, незадоволеними й відчуженими, Емілі Гаррісон підійшла до Грейс і Марджі, що самотньо стояли на танцювальному майданчику, щасливо зітхаючи, слухаючи музику. — Ходімо нагору, — запропонувала Емілі Гаррісон, — там вечірка.

— І тут вечірка, — відповіла Марджі, дивуючись, що трохи сп'яніла, а ще більше з того, що їй це подобається.

Емілі підморгнула: — Не така, як тут. Справжня вечірка. В однієї з європейок кімната нагорі. Усі вже пішли, невже ви не помітили? Ходімо. — Марджі роззирнулася довкола й побачила, що у бальному залі лишилися тільки вони троє з усіх дебютанток. Решта дівчат, а також їхні кавалери, зникли. Фактично, вони були наймолодшими у цій кімнаті, на двадцять років молодші від інших.

— Ой, я не можу, — заперечила Грейс, і Емілі Гаррісон нетерпляче пирхнула.

— Ну звичайно ж ні, ідеальна Грейс! А ти? — спитала, обернувшись до Марджі, яка здивовано відступила назад. Справжня вечірка? Не відала, що це означало, але була певна, що ніколи не піде на те, що схильна до бунту Емілі Гаррісон називає справжньою вечіркою. Та ніч була чарівною, і вона не хотіла, щоб вона закінчилася. Чому б не піти?

— Мушу сказати батькам, — промовила вона. — Вони незабаром підуть.

— Скажи їм, що підеш додому зі мною. Поквапся. — Батьки Марджі сиділи за столом з мамами Енн і Грейс, схиливши голову одне до одного так, що здавалося, усі їдять з одної тарілки. Коли Марджі підійшла, вони поволі розділилися — розмова змушувала їх склеїтися, як іриски. — Твоя діадема знову з'їхала, — сказала її мати, на ній була сукня з важкого блакитного оксамиту, через який її очі горіли, мов сапфіри.