read-books.club » Інше » Їсти. Потреба, бажання, одержимість 📚 - Українською

Читати книгу - "Їсти. Потреба, бажання, одержимість"

361
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Їсти. Потреба, бажання, одержимість" автора Паоло Россі. Жанр книги: Інше / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 45
Перейти на сторінку:
би вірян усіх релігій і захисників миру в єдиному прагненні виступити проти всіх воєн, тому що «любов перемагає ненависть, мир — війну, правда — брехню, прощення — помсту»[29]. Ці слова викликали загальне схвалення, але водночас викрили явні суперечності між представниками католицького світу. У своєму зверненні з нагоди Великого посту папа Бенедикт XVI стверджував, що піст «допомагає нам придушити в собі егоїзм і відкрити серце любові до Бога та до ближнього»[30]. В наш час католики постяться (чи краще було б сказати: повинні поститися) всього двічі на рік: Попільної середи та Страсної п’ятниці.

Не знаю, чи це правда — як вже зазначалося раніше[31], — що в наші дні протестантська та євангелістська церкви переживають справжнє відродження посту. Але я вважаю, що в католицькому світі він майже зник. Цю думку поділяє зі мною теолог Енцо Б’янкі, який у номері від 8 березня 2009 року газети «Avvenire» писав:

«У західноєвропейському світі, на відміну від того, що відбувається сьогодні у релігійних середовищах Сходу, церковна практика посту фактично майже зникла; утримання від споживання м’яса щоп’ятниці у вільній формі замінено іншими видами дотримання релігійного культу, не пов’язаними з їжею, а дотримання аскетичного посту обмежено лише двома днями на рік: Попільною середою та Страсною п’ятницею, тоді як підготовчий піст, тобто піст під час підготовки до Євхаристії, або Святого Причастя, формально скорочено до години... Отже, практика посту, яка була започаткована ще в Ізраїлі і яку відтак наново відродив Христос, широко підтримувана церковними традиціями Сходу та Заходу, поступово сходить нанівець і вже майже не застосовується».

Лише позбавлене своїх споконвічних цінностей християнство, як зазначає Б’янкі,

«може відмовитися від посту як від чогось, що не має особливого значення, та думати, що його можна замінити якимись іншими другорядними обмеженнями (тобто обмеженнями, що не стосуються таких життєво необхідних потреб, як їжа); ця тенденція вказує на забуття важливого значення тіла як храму Святого Духа. Насправді піст то є форма сповіді вірянина у своїй вірі в Господа за допомогою власного тіла, своєрідний антидот проти інтелектуалістського приниження значення духовного життя або його змішування з психологічною стороною буття»[32].

На мою думку, більшість представників світської культури настільки захопилися полемікою щодо вірувань і забобонів, які існують серед католиків, що навіть не помічають тих шпарин, розколів, справжніх тріщин, що з’явилися на столітніх стінах католицької церкви. Значне скорочення практики посту (в якому дехто вбачає її повне зникання) деяким представникам католицького світу все ж видається частковим і другорядним. В одному з номерів журналу «MicroMega», який було повністю присвячено питанням харчування, теологові Адріані Дзаррі (що опублікувала безліч книжок і співпрацює з багатьма газетами, починаючи з «Osservatore Romano» та закінчуючи «Il Manifesto») не вдалося приховати власного замішання, викликаного переважною кількістю у церковній літературі та словниках текстів про піст і майже повною відсутністю релігійної літератури, присвяченої їжі та харчуванню. Дзаррі вважає справжньою удачею той факт, що Тридентський собор не розглядав питання їжі, інакше «можливо, збільшив би кількість днів посту за рахунок зменшення святкувань». Щодо останніх, згідно з теорією Дзаррі, саме їм слід віддати перевагу; на її думку, неталан їжі та сексу в християнській традиції пов’язаний із «теологією хреста, якій пощастило більше (значно більше)» і яку католицька церква постійно й невпинно нав’язувала, аж поки це не призвело до «надзвичайної та надмірної скорботи, важливими частинами якої є поміркованість за столом та у ліжку»[33].

Мушу зізнатися, що мене вразив той факт, що Адріана Дзаррі щодо цього питання веде мову про «нашу підозрілу та нав’язливу цнотливість». У мене виникає питання: чия це наша? Черниць-самітниць? Наших сучасників? Італійців? Психолог-сексолог Валерія Рандоне написала ось що:

«З часом у результаті радикальних культурних змін у суспільстві питання сексуальності теж набуло нових значень; його відокремили від притаманного йому перше єдиного аспекту продовження роду, зруйнували наявні раніше обмеження щодо отримання задоволення для жіночої статі, визнали за допустимі низку не надто шокуючих статевих збочень, тоді як у засоби масової інформації та інтернет виклали для загального доступу приклади спортивної сексуальності з мізерними збуджувальними й емоційними конотаціями. У світлі всіх цих змін щодо норм поведінки навіть незай­маність із часом остаточно втратила своє атавістичне та прабатьківське початкове значення. Сучасні дослідження (Національний конгрес з клінічної сексології, що відбувся у м. Таорміна у травні 2009 року) засвідчують, що вік перших статевих стосунків значно знизився і відповідає приблизно тринадцяти-сімнадцяти рокам на загальному тлі високого рівня сексуальної дезінформації щодо питань попередження небажаної вагітності та запобігання хворобам, які передаються статевим шляхом»[34].

Так і кортить запитати: Адріана Дзаррі, занурена у свої шляхетні теологічні дослідження, взагалі вмикає інколи телевізор? Невже вона не помічає тотальної комерціалізації жіночого та чоловічого тіла, що ллється з екранів на мільйони глядачів? Невже не помічає, що навіть журналісти з відкрито нерелігійною професійною підготовкою, які люб­лять і вміють користуватися стриманим і виваженим стилем, вдаються до далекого від науки та соціологічних досліджень вислову «оргія сідниць і цицьок», маючи на увазі сучасне гарячкове наводнення сексом, яке переживає італійське телебачення? Здається, що й теологи, як то вже задовго до цього сталося з філософами, у наш час здатні на все. Невже насправді сьогодні хтось всерйоз може говорити про «нашу підозрілу та нав’язливу цнотливість» як про поширене явище? Невже насправді сьогодні можна говорити про поміркованість у ліжку та поміркованість за столом і водночас — про надто поширену та надмірну скорботу?

1 ... 8 9 10 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Їсти. Потреба, бажання, одержимість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Їсти. Потреба, бажання, одержимість"