Читати книгу - "В тіні янгола смерті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А в конюшні всю ніч щось шурхотіло і поцокувало. Це конюшний Коник, вже не приховуючи своєї присутності, діловито походжав між коней і заплітав їхні гриви в мудровані косички. На ранок у Дорошевій конюшні не було жодного не заплетеного коня!
4Опісля відвідин Дорошевого куреня, Сивий і Бородавка повернулися на Січ. Вони відразу помітили, що ряди торгашів помітно поріділи.
— За кілька днів їх тут і сліду не лишиться, — зауважив Бородавка, проїжджаючи повз торгові ряди. — Козаки все прогуляють і знову житимуть, як церковні миші.
— А що ж, Степане, — погодився Андрій, — такий ми вже народ… Їдьмо до куреня.
Андрій та Степан належали до уманського куреня, де, власне, й жили, але, як і всі характерники, мали в плавнях ще й по хатині. Відвівши коней до конюшні, козаки повернулися на січовий майдан.
Сама Січ на ту пору являла собою досить потужну систему укріплень. Оплот православної віри, тут, на півдні України, вона була як більмо в оці для Османської імперії. Велично здіймаючися над Дніпром, Січ займала весь Базавлуцький острів. Земляні вали, насипані зі сторони поля, були такі високі, що могли б посперечатися з будь-яким курганом диких степів! На валах стояли сторожові вежі, відразу за валами були вириті глибокі рови. Над берегами річок Скарбної і Чортомлика стіною здіймався плетений глинобитний острог, грізно зяючи отворами бійниць, у кожній з яких видно було націлені на ріку чорні жерла гармат чи фальконетів; були в ньому і таємні лази. Мала Січ також дві Брами: одна, велика, виходила в поле, друга, менша, — до води.
Усередині козацької цитаделі рівними рядами були розташовані курені — будівлі, які водночас були для козаків і житлом, де вони їли і спали, і зброярнею, де зберігалася й лагодилася зброя. Навіть вікна в куренях були нічим іншим, як бійницями! В центрі січового майдану стояла церква, бо запорожці, попри часте бражництво і бучні гульбища, яким цілком і повністю вони віддавалися в години дозвілля, особливо після вдалого походу, були людьми надзвичайно віруючими.
Козацька церква була невеликою дерев’яною спорудою з трьома банями і дзвіницею, непоказною зовні, проте багато вбраною всередині. На оздобленому золотом і сріблом вівтарі лежав дорогий Псалтир, прикрашений золотом, сріблом та коштовним камінням. Суворі лики святих скорботно дивилися на прихожан із золочених рам іконостасу. Благим ділом і справою честі було в козаків віддати частину військового здобутку на потреби церкви, і хоча й бували часи, коли Храм Божий запорожці будували з лози й очерету, але хіба в цьому лихо? Козаки завжди постилися, не блудили і як могли жили по Писанню.
На ту пору козацтво досягло піку своєї чисельності, тож коли всі зібралися на Січі, рада не вміщалася на майдані, і часто її збирали в полі під бій козацький литавр.
Мала Січ і свою скарбницю, де зберігалися козацькі клейноди, корогви і бунчуки, а також військова казна.
От і цього дня Січ була схожа на мурашник, але оскільки до осені козаки походів не планували, то воїнство потихеньку розтікалося.
— А ти, Сивий, — хитро зіщулив праве око Бородавка, — в Очеретянку не бажаєш з’їздити?
Молодий козак відмахнувся.
— Мо’, пізніше.
— Ну-ну, — сказав Бородавка, приховуючи лукаву усмішку.
По дорозі їм зустрівся Іван Колій, побратим Дороша. Це був кремезний козак з розкішним оселедцем і такими ж розкішними вусами.
— Ну, що, братчики, як з’їздили? Я чув, ви в Дороша були…
Бородавка кивнув.
— Нечисть у нього в конюшні завелася.
Іван ляснув себе по стегнах.
— Та ти що?! І як, здолали?
— Та ні, — відповів Андрій, — нечисть біла і корисна, Коником зветься. Вважай, пощастило Дорошу.
— Тоді, значить, все гаразд, — заспокоївся Колій. — Ну, ви того… тримайтеся… Я до Мойші.
— Ми теж згодом підійдемо, от тільки справимося в курінного, чи нема якої роботи.
Курінний сидів на лавці і курив люльку.
— Здоров, батьку, — вклонилися козаки.
— Здоров, козаки. А що? Як з’їздили?
Уманський курінний, старий дебелий козак Вернидуб, ніколи не розлучався з люлькою і, як казали козаки, ніколи на посміхався. Згоріла, казали, його посмішка разом з хворою жінкою та дітками, коли палили татари рідне село козака, згоріла, та так і не відродилася.
— Усе гаразд, отамане, — відповів Бородавка.
— А то я чув, нечисть ганяли, начебто у Дороша…
— Було діло, — сказав Бородавка, — та все добром обійшлося.
— Ну, коли так, — курінний випустив струмінь диму, — то ступайте з Богом, а куди —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В тіні янгола смерті», після закриття браузера.