Читати книгу - "Танці утрьох"

блузку й жакет… На ній були туфлі, хоча зазвичай по хаті вона ходить босоніж — у нас, ви ж бачили, скрізь килими і циновки, ну в крайньому разі взувала тапочки… Вона лежала на ліжку обличчям униз… Потилиця була страшенно понівечена… Закривавлена… Не знаю, скільки часу я простояв над нею…

— Досить, — підкреслено строго наказав я, оскільки боявся, щоб у Осетинського не стався напад істерії. — Чому ви відразу не подзвонили нам?

— Ви змогли б її воскресити? — хрипло запитав Гретинський, не піднімаючи голови.

Залізна аргументація.

— Не юродствуйте, Гретинський. Той факт, що ви не повідомили у міліцію, є одним із найсерйозніших побічних доказів проти вас, тому прошу дати відповідь на поставлене питання.

— Вибачте, я погарячкував. Я лише хотів сказати, що тієї миті був уражений побаченим. Ясна річ, ми з Мариною були заможними людьми і спроба пограбування чи убивства становила для нас реальну загрозу. Я злякався. Убивця міг бути поруч, і як тільки я усвідомив, що можу стати другою його жертвою, відразу ж поспішив залишити квартиру. Не довіряючи ліфту, я швидко збіг сходами вниз, вийшов бігцем на вулицю і, з усіх сил намагаючись не бігти, попрямував до машини. Я їхав навмання, прагнучи заспокоїтися й обміркувати свої подальші дії. Невдовзі дійшов до висновку, що варто подзвонити в міліцію, але коли я нарешті відшукав справний телефон-автомат, мене схопили ваші костоправи.

— Отже, з одного боку, ви стверджуєте, що перебували в стані сильного нервового потрясіння, а з іншого, — що змогли виїхати на машині з посадки, обминувши дерева, і потім роз’їжджати по місту?

— Зміг. До речі, уперше я пом’яв ліве крило. Можете перевірити.

— Перевіримо. Ви вмієте стріляти?

— Як і всі, хто вчився в школі й інституті. Тричі стріляв з «Калашникова», двічі — з «Макарова».

— І все?

— І все, — упевнено відповів Гретинський.

— Ви курите?

— Курю.

— Тоді пригощайтеся, — я простягнув йому пачку. — Зберіться з думками і ще раз, із усіма подробицями, опишіть усі події дня, про які ви щойно мені розповіли.

* * *

6 травня, 23.13

Я вийшов з Управління. У кишені, замість цигарок, намацав тільки дрібку тютюнового пилу.

Оце так дільце підсунув мені пан-товариш-начальник-полковник Жеглов (Булавін Гліб Георгійович). Телефонний дзвінок, труп, убивця і ще тепле знаряддя вбивства. Тільки як усе це зістикувати. Гретинський не схожий на холоднокровного вбивцю. Силін не схожий ні на спостережливого донощика, ні на палкого коханця. Усяке, звичайно, трапляється, але поведінка більшості людей умотивована їхньою вдачею.

Я усвідомив, що потрібно вирішити непросту дилему: або купити цигарок і добиратися міським транспортом, або взяти таксі і відмовитися від сигарет. Помізкувавши, я купив цигарки і зупинив таксі. Діставши червону книжечку, я сунув її під ніс водієві і сказав:

— Слідчий Кононов, при виконанні. Дорогою можете брати пасажирів.

Таксист полегшено зітхнув.

Так завжди: по завершенні розслідування п’ють шампанське, а на початку зловживають службовим становищем. Що вдієш?

Розділ 2

7 травня, 8.46

Уранці наступного дня Кононов прийшов в Управління за п’ятнадцять хвилин до початку роботи — такого з ним раніше не бувало. Зазвичай він спізнювався. А все через дуже тихий будильник.

Однак сьогодні він не проспав: фантасмагоричні сни не давали спокою всю ніч. Він піднявся вдосвіта і довго курив натщесерце, співставляючи отримані дані про вчорашнє вбивство з побаченим у квартирі Рубіної.

* * *

7 травня, 9.12

Справжнє прізвище Жеглова — Булавін. Зріст він мав, дай Боже, — метр сімдесят чотири, а от визначити його вік не міг ніхто. До того ж, зовні він скидався на садівника-аматора. Такий собі добродушний дядечко з червоним носом. Щоправда, коли я ще тільки був піонером, він уже, за його словами, брав участь у затриманні закоренілих злодіїв у законі, а в часи, коли слово «мафія» співвідносилося винятково з загниваючим Заходом, він одержав третю сувору догану за доповідь про зростання в країні організованої злочинності. Кращого слідчого я не зустрічав — і всі розслідування в Управлінні велися під його керівництвом. Він мав гострий, як бритва, аналітичний розум і багатющий досвід. Хоча про його минуле розповідали чимало пліток, досить суперечливих, але я на них ніколи не зважав.

Я почувався кепсько: зовсім не виспався. У коридорах Управління кипіла робота: когось вели на допит, хтось голосно запевняв, що вперше в житті чує про громадянина N, повз мене пробігли два спецназівці, що лаялися з приводу нестачі бензину.

Булавін, побачивши мене, осудливо глянув на мої черевики.

— Кононов, Кононов. Мабуть, учора до другої