Читати книгу - "Пурпурові вітрила (Червоні вітрила)"

Сталося це в бібліотеці. Її високі двері з каламутним шклом зверху були зазвичай замкнені, та защіпка замка насилу трималася у гнізді стулок; якщо натиснути рукою, то двері рушали, напружувалися і відчинялися. Коли дослідницький дух змусив Грея промкнутися до бібліотеки, його вразило курне світло, вся сила й особливість якого була в барвистому візерункові верхньої частини віконних шиб. Тиша покинутости стояла тут, наче вода у ставку. Темні ряди книжкових шаф подекуди прилягали до вікон, затуливши їх до половини; поміж шафами були проходи, захаращені купами книг. Там — розгорнутий альбом, з якого вислизнули внутрішні листки; там — сувої, перев'язані золотою вервечкою, стоси книг похмурого вигляду, грубі пласти рукописів, насип мініятюрних томиків, які тріщали, немов кора, коли їх розгортали; тут — креслення і таблиці, ряди нових видань, мапи; розмаїття палітурок, грубих, ніжних, чорних, строкатих, синіх, сірих, товстих, тонких, шерехатих і гладеньких. Шафи були щільно напхані книгами. Вони здавалися стінами, які вмістили життя в самісінькій товщі своїй. У відкидах їхніх шиб видніли інші шафи, укриті плямами, що тьмяно блищали. Величезний глобус, вміщений у мідний сферичний хрест екватора й меридіяна, стояв на круглому столі.

Обернувшись до виходу, Грей побачив над дверми величезну картину, яка змістом своїм відразу наповнювала душне заціпеніння бібліотеки. Картина зображала корабель, що підіймався на гребінь морського валу. Струмені піни стікали його схилом. Він був зображений в остатньому менті злету. Корабель ішов просто на глядача. Високо піднятий бушприт затуляв основу щогл. Гребінь валу, розітнутий корабельним кілем, скидався на крила велетенського птаха. Піна летіла в повітря. Вітрила, які, мов крізь імлу, видно було з-за бакборту й вище бушприту, повні несамовитої сили шторму, валилися всім громаддям назад, щоб, перейшовши вал, випростатися, а потім, схиляючись над безоднею, гнати судно до нових лавин. Роздерті хмари трепетали над океаном. Тьмаве світло приречено боролося з мороком ночі, який насувався. Та найдужче впадала в око у цій картині постать чоловіка, яка стояв на бакові спиною до глядача. Вона відображала все становище, навіть характер моменту. Поза чоловіка (він розставив ноги, махнувши руками) нічого, власне, й не казала про те, що він робить, та змушувала припускати скрайню напруженість уваги, зверненої до чогось на палубі, якої не видно було глядачеві. Закасані поли його каптана шарпав вітер; біла коса й чорна шпага витягнуто рвалися у повітря; багатство вбрання зраджувало в нім капітана; танцювальне положення тіла — змах валу; без капелюха; він був, напевне, поглинутий небезпечною миттю і кричав — але що? Може, бачив, як падає за борт людина, може, наказував повернути на інший галс або ж, заглушуючи вітер, гукав боцмана? Не думки, а тіні цих думок виросли в душі, поки він дивився картину. Нараз видалося йому, ніби ліворуч підійшов, ставши поруч, незнаний, невидний; варто обернути голову, як химерне відчуття безслідно щезло б. Грей знав це. Та він не згасив уяви, а прислухався. Безгучний голос вигукнув декілька уривистих фраз, незрозумілих, як малайська мова; пролунав шум немов би довгих обвалів; відлуння і похмурий вітер наповнили бібліотеку. Все це Грей чув усередині себе. Він роззирнувся; тиша, яка вмить запанувала, розсіяла звучне павутинна фантазії; зв'язок з бурею зник.

Грей декілька разів приходив дивитися цю картину. Вона стала для нього тим потрібним словом у бесіді душі з життям, без якого важко збагнути себе. В маленькому хлопчикові поступово вкладалося величезне море. Він зжився з ним, порпаючись у бібліотеці, вискіпуючи й жадібно читаючи ті книги, за золотими дверми яких відкривалося синє сяєво океану. Там, сіючи за кормою піну, рухалися кораблі. Частина їх губила вітрила, щогли й, захлинаючись хвилею, опускалася в морок безодень, де мигтять фосфоричні очі рибин. Інші, схоплені бурунами, билися об рифи; щораз тихші хвилі грізно хилитали корпус; знелюднений корабель із подертими снастями зазнавав довгої агонії, аж новий шторм розносив його на друзки. Треті без пригод вантажилися в одному порту й розвантажувалися в другому; екіпаж, сидячи за трактирним столом, оспівував плавання й любо пив собі горілку. Були там ще кораблі-пірати з чорним стягом і страшною командою, що вимахувала ножами; кораблі-примари, що сяяли мертвотним світлом синього озоріння; військові кораблі з солдатами, гарматами й музикою; кораблі наукових експедицій, що видивлялися вулкани, рослини і тварин; кораблі з похмурою таємницею і бунтами; кораблі відкриттів і кораблі пригод.

В цьому світі, звичайно, височіла над усім постать капітана. Він був долею, душею і розумом корабля. Його характер визначав дозвілля і працю команди. Сама команда добиралася ним особисто і багато в чому відповідала його нахилам. Він знав звички й родинні справи кожної людини. Він володів ув очах підлеглих магічним знанням, завдяки якому впевнено йшов, наприклад, із Ліссабону в Шанхай неозорими просторами. Він відбивав бурю притидією системи складних зусиль, вбиваючи паніку короткими наказами; плавав і зупинявся, де хотів; розпоряджався відплиттям і навантаженням, направою й відпочинком; більшу й розумнішу владу в живому ділі, наповненому безупинним рухом, годі було й уявити. Ця влада замкненістю й повнотою дорівнювалася до влади Орфея.

Таке уявлення про капітана, такий образ і така істинна дійсність його становища зайняли, за правом душевних подій, чільне місце в осяйній свідомості Грея. Жоден фах, окрім цього, не міг би так вдало злютувати водно всі скарби життя, зберігши недоторканним найтонший візерунок кожного окремого щастя. Небезпека, ризик, влада природи, світ далекого краю, чудесна невідомість, мерехтіння любови, що квітне побаченням і розлукою; захопливий нурт зустрічей, осіб, подій; незмірне розмаїття життя, тоді як високо в небі — то Південний Хрест, а то Віз, і всі материки — в зірких очах, хоча твоя каюта наповнена непозбутньою батьківщиною з її книгами, картинами, листами й сухими квітами, оповитими шовковистим пасмом, у замшевій ладанці на твердих грудях.

Восени, на п'ятнадцятому році життя, Артур Грей потайки полишив домівку й промкнувся за золоті ворота моря. Незабаром з порту Дубль вийшла в Марсель шхуна "Ансельм", яка забрала юнгу з маленькими руками і зовнішністю перебраної дівчинки. Той юнга був Грей, власник елегантного саквояжу, тонких, мов рукавичка, лакованих чобітків і батистової білизни з