Читати книгу - "Остання збірка"

— Нічого? — перепитав Саймон.

— Там існують закони проти заборон, — пояснив торговець посміхаючись, — і ніхто ніколи їх не порушує. Земля інша, розумієте? Ось ви спеціалізуєтесь на сільському господарстві, а Земля — на всяких недоречностях, таких, як божевілля, краса, війна, сп'яніння, непорочність, жах тощо. Люди їдуть за десятки світлових років, щоб спробувати ці речі.

— І кохання? — запитала одна з жінок.

— Звісно, люба, — ласкаво сказав торговець. — Земля — єдине місце в Галактиці, де й досі існує кохання! На Детройті II і Детройті III спробували практикувати кохання, але воно виявилося надто дорогим задоволенням. На Алані вирішили не бентежити людей, а імпортувати його на Морацію чи Доран V просто ще не встигли. Проте Земля, як я вже казав, спеціалізується на різних недоречностях. і вони дають дохід.

— Дохід? — перепитав огрядний фермер.

— Певна річ! Земля — стара планета, її надра й ґрунти виснажені. Колонії нині незалежні, на них живуть тверезі люди такі, як ви. Вони хочуть вигідно продавати свої товари. А чим ще може торгувати бабуся Земля, як не дрібницями, заради яких варто жити?

— А ви кохали на Землі? — запитав Саймон.

— Кохав, — якось похмуро відповів торговець. — Кохав, а тепер подорожую. Друзі, оці книги...

За астрономічну ціну Саймон придбав збірку давніх поезій і, читаючи її, мріяв про пристрасть під божевільним місяцем, про тіла, що сплелися на темному морському узбережжі, про перші промені сонця, що виблискують на пересохлих губах коханців, приголомшених шумом хвиль.

І це можливо було лише на Землі! Тому що, як казав торговець, дітям Землі, розкиданим по далеких світах, доводилося надто багато працювати, щоб змусити чужу землю давати їм засоби до існування. На Казанзі вирощували пшеницю й кукурудзу, на Детройті II і Детройті III виросли заводи. Аланські рибалки славилися на весь Південний зоряний пояс. На Морації водилися небезпечні звірі, а незаймані простори Дорана V лише належало підкорити. Усе було так, як мало бути.

Однак життя у нових світах суворе, ретельно розплановане й стерильне у своїй досконалості. У мертвих глибинах космосу щось важливе було втрачено, і лише на Землі збереглося кохання.

Отож Саймон працював, заощаджував і мріяв. На двадцять дев'ятому році життя він продав свою ферму, поклав чисті сорочки у зручну валізу, вдягнув свій найкращий костюм і пару міцних черевиків і піднявся на борт лайнера «Казанга-Метрополія».

Нарешті він прибув на Землю, де всі його мрії мали неодмінно здійснитися, тому що так гарантував закон.

Саймон швидко пройшов митний огляд на нью-йоркському космодромі й на метро дістався до Таймс-сквер. Тут він вийшов на поверхню, мружачись від яскравого сонця й міцно стискаючи ручку валізи, тому що його попередили про кишенькових злодіїв, дрібних грабіжників та інших мешканців міста.

Затамувавши подих, він озирнувся. Перше, що його вразило, це безліч театрів з атракціонами у двох, трьох і чотирьох вимірах на будь-який смак. І яких атракціонів!

Праворуч від нього напис на величезному шатрі проголошував: «ПРИСТРАСТІ НА ВЕНЕРІ! ДОКУМЕНТАЛЬНІ КАДРИ ПРО СЕКСУАЛЬНІ ІГРИ МЕШКАНЦІВ ЗЕЛЕНОГО ПЕКЛА! ПРИГОЛОМШЛИВІ ВИКРИТТЯ!»

Йому схотілося це побачити. Але на іншому боці вулиці показували фільм про війну. Реклама кричала: «ПЕРЕМОЖЦІ СОНЦЬ! ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ВІДЧАЙДУХАМ З КОСМІЧНОГО ФЛОТУ!» А далі вабила картина: «ТАРЗАН ПРОТИ ВАМПІРІВ САТУРНА!»

Саймон пригадав, що читав у книжках про Тарзана — давнього етнічного героя Землі.

Усе це було дивно, але його чекало ще стільки незвичайного! Він бачив відкриті крамниці, де можна було купити їжу з усіх планет всесвіту, і особливо такі аборигенні страви землян, як піца, хотдоги, спагеті та книші.

Тут були крамниці, де продавали форму всіх космічних флотів землян, і такі, де не було нічого, крім тисяч сортів пива.

Саймон не знав, з чого почати. Раптом він почув позаду себе стрекотіння автоматної черги й різко обернувся.

Це був лише тир, довге, вузьке, яскраво розфарбоване приміщення з високою стійкою. Завідувач тиру, смаглявий товстун з ямкою на підборідді, сидів на високому табуреті й приязно усміхався йому:

— Спробуєте щастя?

Саймон увійшов і побачив, що на протилежному боці тиру замість звичайних мішеней на продірявлених кулями табуретах сиділи чотири дуже легко вдягнені жінки.

На чолі й грудях кожної з них було намальовано по яблучку.

— Хіба ви стріляєте справжніми кулями? — запитав Саймон.

— Звісно, — сказав завідувач. — На Землі існує закон, який забороняє недобросовісну рекламу. Кулі справжні, дівчата теж! Ставайте й підстрельте ту, яка вам до вподоби!

— Давай, хлопче! Закладаюся, що тобі в мене не влучити! — вигукнула одна з жінок.

— Він не влучить навіть у зореліт! — підбивала друга.

— Влучить! Не сумнівайся! — кричала третя.

Саймон провів рукою по чолу й спробував поводитися так, наче в тому, що він побачив, немає нічого дивного. Зрештою, це — Земля, а тут усе дозволено, коли того вимагають інтереси комерції.

— А є тири, де стріляють у чоловіків? — запитав він.

— Звісно, — відповів завідувач. — Але ж ви не мисливець за чоловіками, чи не так?

— Звичайно, ні!

— Ви з іншої планети?

— Так. А як ви дізналися?

— З костюма. Він завжди про все говорить. — Товстун заплющив очі й заговорив протяжно: — Ставайте, ставайте сюди, убийте жінку! Не стримуйте своїх імпульсів! Натисніть курок, і ви відчуєте, як застарілий гнів залишає вас! Це краще, ніж масаж! Краще, ніж горілка! Ставайте, ставайте — убийте жінку!

— А ви так і залишитесь мертвою, якщо вас уб'ють? -запитав Саймон одну з дівчат.

— Не меліть дурниць, — сказала дівчина. -Але куля...

— Буває й гірше, — додала дівчина, знизавши плечима.

Саймон хотів запитати, що може бути гірше, але завідувач перехилився до нього через стійку й сказав довірливим тоном:

— Слухай, хлопче. Поглянь, що в мене є.

Саймон заглянув за стійку й побачив невеликий автомат.

— І ціни смішні, — сказав завідувач. — Я дам тобі постріляти з автомата. Стріляй, куди хочеш, можеш рознести вщент усе обладнання, зрешетити стіни. Сорок п'ятий калібр, отакенна діра від кожної кулі. Коли стріляєш з автомата, то справді відчуваєш стрілянину.

— Нецікаво, — твердо сказав Саймон.

— Можу запропонувати гранату, навіть дві, — сказав завідувач. — Звісно, осколкові, якщо