Читати книгу - "Сказання про дітей Гуріна"

І, діставши ножа з піхов, додав:

— Оце справжній дарунок — лезо з ельфійської сталі. Заскучив я за таким відчуттям.

Гурін небавом помітив, що Турін не носить ножа, і запитав, чи то його пересторога змусила сина боятися. А Турін відказав:

— Ні, адже я віддав ніж Садорові, теслі.

— То ти знехтував батьковим дарунком? — дорікнула Морвен.

І знову Турін відказав:

— Ні, адже я люблю Садора і шкодую його.

Тоді Гурін промовив:

— Оце, Гуріне, ті три належні тобі дарунки, які вільно було віддавати: любов, жаль, а наостанок і ніж.

— Одначе я сумніваюся, чи Садор його вартий, — мовила Морвен. — Він сам себе покалічив через брак уміння, ще й повільно виконує доручене, бо витрачає багато часу на зайві дрібниці.

— Проте він вартий жалю, — мовив Гурін. — Чесна рука та правдиве серце можуть схибити; а каліцтво часом зносити важче, ніж підступи недруга.

— Отже, тепер ти мусиш чекати на нове лезо, — мовила Морвен. — Тоді подарунок буде справжній — за твій кошт.

І все-таки Турін помітив, що до Садора відтоді почали ставитися краще і доручили йому працювати над величезним кріслом для володаревих хоромів.

Одного ясного ранку місяця лотрона Туріна несподівано розбудили звуки сурм. Підбігши до дверей, він побачив на подвір'ї великий тлум людей, піших і кінних, при повному озброєнні, як для виступу на війну. Гурін теж стояв там, розмовляючи з ними та віддаючи накази; і Турін дізнався, що того-таки дня вони вирушають до Барад-Ейтеля. Не тільки домашня челядь і охоронці Гуріна, з'юрмлені довкола, а й люди, котрих неможливо замінити ніким, із усього батькового краю. Декотрі вже виступили під проводом Гуора, батькового брата, а багато інших мали приєднатися до Володаря Дор-ломіну дорогою і прибути під його знаменом на великий королівський збір.

І Морвен без сліз прощалася з Гуріном, і сказала:

— Я берегтиму все, що ти мені доручив, те, що є, і те, що буде.

І Гурін відповів їй:

— Прощавай, Володарко Дор-ломіну. Нині ми від'їжджаємо з найбільшою надією, про яку коли-небудь було відомо. Вірмо, що посеред зими ми справимо найгучніший за останні роки бенкет, а потому прийде весна, в якій не буде місця для страху!

Тоді він посадив Туріна собі на плече і гукнув до людей:

— Нехай спадкоємець Дому Гадора побачить сяйво ваших мечів!

І сонце заблищало на п'ятдесятьох лезах, стрімко здійнятих угору, і двір загув од бойового кличу едайнів Півночі: Лахо калад! Дреґо морн! Світло, сяй! Ноче, втікай!

Тоді нарешті Гурін ускочив у сідло, і замайорів золотавий стяг, і сурми заграли в ранковому повітрі. Так Гурін Таліон відбув на Нірнает-Арноедіад.

Морвен і Турін непорушно стояли у дверях, доки вітер іще доносив звіддалік поодинокі звуки ріжка: Гурін звернув за уступ пагорба і з-за нього вже не бачив домівки.

Розділ II

Битва Незліченних Сліз

Багато пісень переспівали, багато сказань переповіли ельфи про Нірнает-Арноедіад, Битву Незліченних Сліз, під час якої загинув Фінґон і зів'янув цвіт елдарів. Якби почати їх зараз переказувати, то цілого людського життя би не вистачило, щоби переслухати всі. Тож тут хіба перелічимо ті діяння, які стосуються долі Дому Гадора та дітей Гуріна Незламного.

Зібравши нарешті всі сили тамтешні, які тільки зміг віднайти, Маезрос призначив початок битви на ранок у день Середліття. Того дня сурми елдарів вітали пробудження Сонця, і на сході здійнялася хоругва синів Феанора, а на заході — хоругва Фінґона, Короля нолдорів.

Тоді Фінґон поглянув зі стін Ейтель-Сіріону в бік свого війська, вишикуваного у бойових шеренгах по долинах і лісах на сході Еред-Ветріну, добре захованого від очей Ворога; і він знав, що воякам немає ліку. Адже тут зібрались усі нолдори Гітлуму, а до них приєдналося чимало ельфів із Фаласу та з Нарґотронда і ще сила-силенна людей. Праворуч розташувалося воїнство Дор-ломіну й усі витязі братів Гуріна та Гуора, до котрих приєднався Галдір із Бретілу, їхній родич, із багатьма лісовими людьми.

Потому Фінґон глянув на схід і угледів ельфійським зором віддалік куряву та відблиски сталі, неначе зорі в тумані, і зрозумів, що то Маезрос виступив уперед, і зрадів серцем. Тоді він глянув у напрямку Танґородріму і, побачивши темну хмару довкола нього та чорний дим угорі, зрозумів, що вони роз'ятрили гнів Морґота і виклик їхній буде прийнято, і на серце Фінґона лягла тінь сумніву. Але тієї ж миті пролунав клич і помчав на крилах південного вітру з долини в долину, й ельфи та люди загаласували від подиву і радості. То Турґон, незваний і нежданий, відчинивши браму Ґондоліна, підходив із десятитисячною армією воїнів, у блискучих кольчугах, озброєних довгими мечами та списами, які височіли, немов густий ліс. Отож, коли Фінґон почув звіддалік дзвінку сурму Турґона, тінь відступила, і серце його піднеслось, і він голосно скрикнув:

— Утуліе'н ауре! Аія Елдаліе ар Атанатарні, утуліе'н ауре! Час настав! Узри, елдарський народе, та ви, отці людей, час настав!

І всі, хто зачув, як між пагорбів котиться луна його могутнього голосу, загукали у відповідь:

— Аута і ломе! Ніч минає!

Це було незадовго до початку великої битви. Адже Морґот чимало довідався про те, що зробили та задумали його недруги, і замислив недобре на час їхнього нападу. Значна військова сила Анґбанда вже підтяглася до Гітлуму, а інша, ще більша, тієї самої пори рухалася назустріч Маезросові, щоби не дати возз'єднатися королівським силам. Ті, що виступили проти Фінґона, всі були зодягнуті в сіро-коричневий одяг і не оголювали зброї, тож коли про їхнє наближення стало відомо, вони вже перейшли далеко за піски Анфауґліту.

Тоді серця нолдорів сповнилися жагою, а їхні капітани зажадали повбивати недругів просто посеред рівнини, та Фінґон виступив проти цього.

— Стережіться підступів Морґота, володарі! — звернувся він до них. — Його сила завжди значніша, ніж видається спочатку, а справжні наміри відрізняються від тих, які він одверто показує. Не викривайте власних сил, нехай ворог розтратить спершу свої у боротьбі з пагорбами.

Королі постановили, що Маезрос із цілою військовою силою ельфів, людей і гномів повинен відкрито пройти строєм через Анфауґліт, а коли у відповідь, як він сподівався, виступлять основні армії Морґота, із Заходу нагряне Фінґон, так що дружину Морґота буде затиснуто, неначе між молотом та ковадлом, і розбито дощенту; а знаком цього мали би слугувати вогні на сигнальній вежі в Дортоніоні.

Однак своєму Капітанові на заході Морґот наказав будь-що виманити Фінґона з-під укриття