Читати книгу - "Момо"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Король Ксаксотраксолус тільки усміхався в кулачок. Золоту рибку, що таки справді була в нього, він сховав під ліжко. А цариці замість неї звелів передати китеня в оздобленій самоцвітами супниці.
Царицю, щоправда, трохи здивувала величина рибини, бо Золота рибка уявлялась їй меншою. А проте, сказала вона собі, що більша, то краще, бо, зрештою, з такої рибини буде й більше золота. Та поки що ця Золота рибка ніскілечки не вигравала золотом, і це трохи непокоїло царицю. Одначе посол короля Ксаксотраксолуса пояснив їй, що золото з рибини стане аж тоді, коли вона виросте, і ніяк не раніше. Отож найперша умова - не заважати її розвиткові. На цьому Труднація заспокоїлася.
Рибина виростала щодень більша, споживаючи силу-силенну їжі. Труднація була не бідна, і рибина могла їсти стільки, скільки подужала, отож вона все гладшала й круглішала. Невдовзі супниця зробилася для неї замала.
- Що більша, то краще,- мовила цариця Труднація й звеліла переселити рибину до ванни.
Але по зовсім недовгім часі вона вже й у ванні не вміщалася. Вона росла й росла. Тоді її переправили до царського басейну, і це було таки морочливе діло, бо рибина вже важила стільки, як добрий бугай.
Один із тих рабів, що переселяли рибину до басейну, послизнувся, і цариця наказала негайно вкинути сердешного до левів, бо душі не чула у своїй рибині.
Щодня вона годинами сиділа на краєчку басейну й дивилася, як та росте. І думала цариця тільки про золото, бо ж відомо, що жила вона он як розкішно і золота їй завжди було мало.
- Що більше, то краще,- одно мимрила вона, дивлячись просто перед себе.
Цю фразу було оголошено загальним законом і написано бронзовими літерами.
Аж ось і царський басейн став затісний рибині. Отоді й звеліла Труднація вибудувати будівлю, руїни якої ви оце бачите перед собою, мої пані й панове. Це був велетенський округлий акваріум, по вінця налитий водою, й тут уже рибина мала собі де випростатись.
Цариця власною своєю царською особою вдень і вночі сиділа он отам і стежила за велетенською рибиною,- чи не зробилося вже з неї золото. Вона більше не довіряла нікому - ні рабам, ні власним родичам, боячись, що рибину вкрадуть. Отож вона сиділа там, дедалі дужче худнучи з турботи й страху, і, не стуляючи очей, пильнувала свою рибину, що весело хлюпосталась у воді й не думала обертатись на золото. Тож Труднація чимраз дужче занедбувала державні справи.
А Тремкі й Полохкі на те тільки й чекали. Під проводом короля Ксаксотраксолуса вони пішли проти неї останнім військовим походом і як стій завоювали все її царство. Солдата вони не побачили жоднісінького, народові ж було байдуже, хто ним правитиме.
Коли цариця Труднація дізналась про це, то вигукнула свої знаменні слова:
- Лихо мені! О, та якби ж я хоч…
Кінець фрази, на жаль, до нас не дійшов. Однак добре відомо, що цариця кинулася в акваріум і втопилась біля своєї рибини - домовини всіх своїх надій. Король Ксаксотраксолус звелів на відзначення своєї перемоги забити кита, і цілих вісім днів весь люд країни їв смажену рибу.
Звідси ви бачите, мої пані й панове, до чого призводить легковажність.
Такими словами Джіджі закінчив екскурсію, і слухачі перебували видимо під враженням від його розповіді. Вони шанобливо поглядали на руїни. Тільки один трапився недовірливий, і він спитав:
- І коли ж усе це діялося?
Але Джіджі не просто було збити з пантелику.
- Цариця Труднація була, як усім відомо, сучасницею славетного філософа Нойозіуса Старшого,- відповів він.
Недовірливому, звісно, не хотілось признаватися, що він сном-духом не знає, коли жив славетний філософ Нойозіус Старший, і тому він тільки сказав:
- А, красно дякую!
Усі слухачі були глибоко вдоволені й казали, що на цю екскурсію таки варто було піти, що ніхто ще не розповідав їм так цікаво і наочно про ті далекі часи.
Тоді Джіджі скромненько наставив кепку, і екскурсанти явили свою щедрість. Навіть недовірливий укинув кілька монет. А втім, відколи в амфітеатрі мешкала Момо, Джіджі й разу не розповідав по двічі ту саму історію. Тепер це йому було нудно. Коли серед слухачів була Момо, у нього в душі наче відкривались шлюзи, і щораз нові вигадки плавом пливли й виливались у слові - йому зовсім не доводилось над ними думати.
Та найлюбіше для Джіджі було розповідати свої фантазії маленькій Момо, коли ніяких інших слухачів не було й близько. Здебільшого то були казки, бо казки Момо найдужче любила. У них майже завжди йшлося про Момо та Джіджі. І складались вони тільки для них двох, і бриніли зовсім інакше, аніж усі інші казки Джіджі.
Одного пречудового теплого вечора обоє дітей тихо сиділи поруч на горішньому краю кам'яних сходів. На небі вже засяяли перші зірки, і місяць, великий і сріблястий, виплив понад чорні силуети піній.
- Розкажи мені казку,- стиха попрохала Момо.
- Добре,- сказав Джіджі. - А про кого?
- Найкраще якби про Момо і Джіроламо, - відповіла Момо.
Джіджі трохи подумав і спитав:
- А як вона має називатись?
- Може, «Казка про Чарівне Дзеркало»? Джіджі замислено покивав головою.
- Звучить непогано. Побачимо, як вона вийде. Він однією рукою обійняв Момо за плечі й почав:
- Була собі колись прекрасна принцеса на ім'я Момо. Вона вбиралася в оксамити й шовки і жила високо над усім світом на вкритому снігами гірському верхів'ї, в замку з барвистого скла.
У неї було все, чого лиш можна собі побажати, їла вона самі тільки вишукані страви й пила солодке вино. Спала принцеса на шовкових подушках і сиділа на кріслах із слонової кістки. Вона мала все-але була зовсім самотня.
Усе довкола - її служники, її камеристки, її собаки, коти, птахи й навіть квіти - все то були самі тільки дзеркальні відображення.
Річ у тім, що принцеса Момо мала Чарівне Дзеркало - велике кругле дзеркало з щирого срібла. Щодня й щоночі вона посилала його у широкий світ. І те велике Дзеркало ширяло над країнами й морями, понад містами й полями. Люди, що бачили його, нітрішечки не дивувалися, вони просто казали:- Це Місяць.
1 щоразу як Чарівне Дзеркало поверталося додому, воно висипало перед принцесою усі відображення, яких наловило за час подорожі. Серед них були гарні й бридкі, цікаві й нудні - такі, які трапилися у Дзеркала на дорозі. Принцеса
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Момо», після закриття браузера.