Читати книгу - "Синi етюди"

Що думав велосипедист? I уявив: Сиваш, тривожна нiч, море i 10 000. Махновщина по Сивашу на тачанках. Трагедiя iнтелiгенцiї Лiвобережної України…

…Нюся. Вона така лагiдна, а вiзерунки нагадують гетьманщину.

Було сумно.

Вечорами сидiв з Нюсею або ходив до вiдомого українського дiяча - з боротьбiстiв - з рудою борiдкою.

Слухав його плани за те, як утворити нову партiю,- викинути "Р" з РКП, викинути "У" з КП (б) У, утворити єдину КП. Це фантазiя, це романтика.

Український дiяч ще видавав поганенького журнала й не мiг його видавати - самоокупаємiсть сувора, а в нiм не було нiмецького Духу.

I була лагiднiсть i скорбота в сiрих очах, i було м'яке тiло.

Фантазiї розцвiтали пiд блакитним небом.

Блакитне небо проточувалось на всi вулицi великого промислового мiста.

XI

Зазеленiли мiськi садки. Виходили няньки й дiти, i тут же блiдi обличчя з вокзалу - невiдомi, невiдомо, в невiдомiсть. I хотiлось кохати i не хотiлось кохати.

Редактор Карк виходив у зоологiчний сад i прислухався до неясного шуму, що туманiв мiж дерев.

Тягнуло кудись, а на серцi наростало слизьке, наростала злiсть на всiх. У редакцiї вiн не хотiв стрiчатись. Не говорив iз вiдповiдальним. Про що говорити?

Була й на нього злiсть. Росла. Торiк думав: раrvеnu, а вiдповiдальний рiс, i була вже злiсть. Образливо було за себе, за руду борiдку, за тисячi розкиданих по Українi невiдомих i близьких. А вiдповiдальний рiс, знову лаяв iнтелiгенцiю, i хотiлось плюнути йому межи очi за його неправду, за його лицемiр'я. Годинами стояв бiля букiнiста, а недалеко бандурист набринькував про славу України.

Пiшов до Нюсi. Нюся розказувала про козаччину, про боротьбу українського народу за своє визволення.

Тодi вiн говорив - суворий, нiби з борами говорив:

- Нi, Нюсю, я так не можу. Менi важко. Мене оточують люди, а хто вони? Про ймення замовчують. Я не можу жити, не можу творити. У нас жах - однi продаються, однi вискакують - темнi, невiдомi, раrvеnu. Бувшi соцiал-демократи метрополiї беруть. Соцiал-демократи!.. Розумiєте - в митрах соцiал-демократи. Це - жах. Я не можу. Це - жах.

Нюся втiшала, вiн заспокоювався, i вона знову говорила про козаччину, про Хмельниччину.

Редактор Карк:

- Менi сняться зеленi сни - навкруги простори, а на мене лiзуть гадюки. Я їх б'ю, а вони лiзуть. Я не символiст, а вони на мене лiзуть.

Нюся:

- Покладiть на мої колiна голову.

Вiн клав, i вона пестила йому м'яке волосся.

Вона усмiхалась:

- Губ-трамот! Губ-трамот!

I вiн усмiхався хоро:

- Губ-трамот! Губ-трамот!

А потiм вiн знову думав про бравнiнг, i було тоскно, бо хотiлось жити, руда борiдка теж хоче жити - одiрваний вiд життя iз своїм журналом радянський автомат.

I було його шкода. А от варязька сила - велика, велетенська, напирає, ще напирає. I мовить руда борiдка з сумом:

- Не придавiть зовсiм!

…Пiдхопився. Хотiлось вилаятись, крiпко, цинiчно, матюком. У голову лiзли соцiал-демократи в митрах… Простогнав:

- Нюсю!

Вона одкинула руку, подивилась на його обличчя - воно було мертве. Сказала схвильовано:

- Iдiть випийте води!

Редактор Карк пiдвiвся i, як хорий, пiшов до дверей.

XII

Вогкий грунт притягує: вогкiсть на сонцi. Майже щодня ходив у ярок i вбивав у легенi вогкiсть. З ярка чути було далекий шум, у ярках блукало сонце. Знаєте, сонце вмiє жити: ранком воно веселе, вдень - працьовите, увечерi - задумливе, коли за обрiй вiдходить, а бiля нього купчаться хмари, обгортають сонце; воно задумливе, як мудрець.

Удень бачив, як гурток дiвчат бiля акацiй iз сапками. Смiшнi в шумнiм мiстi: у них такi ноги бронзовi й м'язкi. Знаєте: грунт, рiлля - пухко; тiльки що важко пройшов плуг, а недалеко панський маєток, а десь збираються води, i зелина буйно б'ється вгору. Знаєте: майбутнє не в обмашиненнi життя, а в притягненнi природи до машини. Ах, як природа дивиться на машину! Знаєте: колись я вийшов iз цеху на повiтря пiсля нiчної змiни. Цокотiли молотки, гудiли машини - i все задумливо. А вгорi одне небо з зорями - i тiльки. За заводським парканом тиша - нiч. Тодi в головi мудро, тодi в серцi мудро, тодi я цар життя, i моя голова пiдпирає темно-синю височiнь.

Редактор Карк заговорив до дiвчат:

- Вiдкiля ви?

- Хi! хi! хi!

Але одна смiливо сказала:

- Що тобi, паничу? Подивись на себе: тобi жити два днi. Хiба тобi до дiвчат? Здригнув.

- Вiдкiля це ти знаєш?

- Знаю! Тепер усе пiшло на комунiю. Всi знаємо. I заспiвала:

Ципльонок жареной, ципльонок вареной,

Ципльонок тоже хочiть жить.

Я не совецькой, я не кадецькой,

А я народной комiсар.

I говорила:

- Бач, i той лiзе в комiсари - ципльонок.

- Да…- сказав i одiйшов. Думав…

…Увечерi бачив Шкiца. Дивно: почав одягатися краще, навiть надто. I комунiсти одягаються краще, може, й не всi - неп.

Шкiц органiзовує трест i вже не говорить про Україну, тiльки iнодi мало.

Але вiн каже:

- Практика - рiч велика. Це життьова пошлiсть, але й життьова мудрiсть. Треба жити. Так пiсля пожежi: стоїш на руїнах - важко, бо смердить трiшки й нагадує… та треба жити.

Карк нервово кинув:

- Пiсля пожежi не смердить! Шкiц уперто заявив:

- Пiсля пожежi маленький дим i… смердить.

I розiйшлись.

Знову наростала злiсть. I на Шкiца. Був самотнiй, сунула непереможна стихiя: степова пожежа… А потiм буде дим. Крiзь дим вирисовується дiрка на чолi…

…Цiлу нiч горiв степ, бiгли отари товару, ревли, i душно було в повiтрi…

Так снилося.

XIII

Справа посувається до розв'язки. Як ви гадаєте, чим закiнчиться новела? Американцi не читають творiв iз нещасним кiнцем, слов'яни навпаки - така вдача в тих i других. Я буду щиро казати: я сам не знаю, чим закiнчиться вона.

Проте над новелою я працював чимало. Я нарочито не знаю, чим вона закiнчиться.

Я не хочу бути зв'язаним. Я хочу творити по-новому. Все-таки новелу мою дочитайте - iнтересно, до чого я прийду?

XIV

Уривок iз мого щоденника. Мiркую про сучасну українську белетристику. Думаю так: iде доба романтизму. Хто цього не розумiє, багато втратить. Реалiзм прийде, коли з робфакiв вийдуть тисячi, натуралiзм - коли конче запаскудимо життя.

XV

В новелi два головнi типи: Карк i Шкiц. Я хотiв, щоб Нюся покохала Карка, а Шкiц Нюсю. Вони не покохали, i не треба. Проте не можна в кожнiй