Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

На блідому обличчі надпоручника не було жодного виразу люті. Воно було радше розпачливо безнадійне.

— Далі, далі, Швейку, це все байдуже, мені вже краще…

— Отож кажу, — звучав на порожніх коліях м’який Швейків голос, — і я був такої ж думки. Одного разу я купив криваву історію про Рожа Шаваня з Баконського лісу, а там бракувало першої частини, і я мусив здогадуватися про те, що було спочатку, бо навіть і в такій розбійницькій історії без першої частини не обійтися. Тому мені було цілком ясно, що це, власне, було б зайвим, коли б панове офіцери почали читати спершу другий том, а потім вже перший, та як по-дурному виглядало б з мого боку, якби передав я у батальйон те, що мені говорили в полковій канцелярії: мовляв, пани офіцери самі знають, який том їм треба читати. Мені взагалі, пане оберлейтенанте, ця вся історія з книжками видавалася страшно дивовижною і загадковою. Я знав, що панове офіцери взагалі мало читають, а коли шумить воєнна буря…

— Залиште, Швейку, при собі ці ваші вар’яції, — простогнав надпоручник Лукаш.

— Адже я, пане оберлейтенанте, одразу ж тоді запитав вас по телефону, чи не бажаєте обидва томи зразу. А ви мені відповіли точнісінько, як тепер, щоб я ці вар’яції залишив при собі, мовляв, нам тільки і бракувало, що тягатися з якимись там книжками. То я й подумав: якщо ваша думка така, то й решта панів офіцерів мусить, певне, так само на це дивитися. Я порадився з цього питання з нашим Ванєком, адже той має вже фронтовий досвід. Спочатку він говорив, нібито кожен з панів офіцерів думав, що війна це якась забавка, і віз зі собою на фронт цілу бібліотеку, мов на дачу. Офіцери діставали від ерцгерцоґинь в подарунках на фронт навіть повні зібрання творів різних поетів, так що денщики гнулися під ними у дугу і проклинали день, коли вони народилися. Ванєк говорив, буцімто такі книжки щодо використання їх для куріння взагалі на фронті не мали жодного вжитку, бо були друковані на дуже гарному грубому папері, а в сортирі людина собі такими віршами обдряпувала, пробачте на слові, пане оберлейтенанте, усю задницю. На читання не залишалося часу, бо весь час треба було тікати і все кидати. Потім уже виробився такий звичай, що, як тільки загримить перша гармата, денщик одразу ж викидав геть усі книжки для читання. Після того, що я почув, мені хотілося, пане оберлейтенанте, ще раз почути вашу думку, і коли я вас запитав по телефону, що зробити з тими книжками, ви сказали, коли вже якийсь біс влізе до моєї пришелепуватої маківки, то я не відчеплюся доти, аж доки не дістану гарненько по пиці.

Так ото я, пане оберлейтенанте, і відніс до батальйонної канцелярії лише перші томи з того роману, а другий том залишив тимчасово у нашій ротній канцелярії. Я мав непоганий намір: хай, думаю, панове офіцери прочитають перший том, а тоді їм видадуть другий, як роблять в бібліотеках. Та раптово прийшов наказ їхати і телефонограма цілому батальйону: усі зайві речі здавати до полкового складу. То я ще запитав пана Ванєка, чи вважає він другий том роману зайвим. А він мені сказав, що після сумного досвіду в Сербії, Галичині та Угорщині жодних книжок для розваги на фронт не возять. Корисними є лише скриньки в містах, куди воякам складають прочитані газети, вони мають іще якийсь сенс, бо у газетний папір добре завивати тютюн або сіно, яке солдати курять в окопах. У батальйоні вже роздали перші томи роману, а другі ми віднесли до складу. — Швейк замовк, але за хвильку додав:

— Скільки всякої всячини у тому складі, пане оберлейтенанте. Там навіть є циліндр будейовіцького костельного реґента, в якому він з’явився до полку після мобілізації.

— От що я вам, Швейку, скажу, — тяжко зітхнувши, промовив надпоручник Лукаш. — Ви взагалі не уявляєте собі наслідків своїх починань. Мені вже самому гидко називати вас ідіотом. Для вашого ідіотизму взагалі немає слова. Коли я вам скажу: ідіоте, то це ще для вас дуже ласкаве ім’я. Ви встругнули щось жахливе. Всі найстрашніші злочини, вчинені вами, відколи я вас знаю, в порівнянні з цим останнім просто ангельська музика. Якби ви, Швейку, знали, що ви накоїли… Але ви про це ніколи не довідаєтеся… А якщо, можливо, колись зайде розмова про ці книжки, то хай вас Бог боронить ляпнути, що я говорив вам по телефону про другий том… Якщо колись почнуть говорити, як це, власне, сталося з першим і другим томами, то ви й вухом не поворухніть. Ви ні про що не знаєте, нічого не чули, нічого не пам’ятаєте. І борони вас Боже заплутати мене до чогось. Пам’ятайте тоді…

Надпоручник Лукаш говорив таким тоном, немов у нього була гарячка. А ту мить, коли він замовк, Швейк використав для невинного запитання:

— Насмілююсь прохати, пане оберлейтенанте, пробачення, але чому я ніколи не довідаюся, що я таке страшне встругнув? Я, пане оберлейтенанте, насмілився про це запитати лише для того, щоб у майбутньому уберегтися від подібної історії, бо ми, як кажуть, вчимося на своїх помилках. Ось, наприклад, сталевар Адамец з Даньковки, який помилково випив соляну кислоту…

Швейк не докінчив, бо надпоручник Лукаш перервав його приклад з життя словами:

— Ви дурний бовдуре! Я вам нічого не збираюся пояснювати. Лізьте знову у вагон і скажіть Балоунові, щоб він, коли приїдемо до Будапешта, приніс мені у штабний вагон якусь булку і той печінковий паштет, що схований у станіолі насподі у валізі. А Ванєкові скажіть, що він дурний мул. Я тричі його просив дати мені точні відомості про кількість людей. Сьогодні це мені було конче потрібно, але я мав тільки старі відомості з минулого тижня.

— Згідно з наказом, пане оберлейтенанте, — гаркнув Швейк і, не кваплячись, почвалав до свого вагона.

Надпоручник Лукаш, ідучи поміж коліями, сам собі докоряв: «Все ж таки треба було йому зацідити пару разів у пику, а я розмовляю з ним, як з якимось рівним собі».

Швейк поважно вліз до свого вагона. Він відчував повагу до своєї особи. Адже не кожного дня вдається встругнути щось таке жахливе, що навіть сам не смієш довідатися про це.

***

— Пане фельдфебелю, — сказав Швейк, коли вже сидів на своєму місці. — Пан оберлейтенант Лукаш, як мені здається, сьогодні, мабуть, у дуже доброму настрої. Він наказав мені передати вам, що ви мул, бо пан оберлейтенант уже тричі просив