Читати книгу - "Снаф"

клану Чорної Герильї. Принаймні так стверджував мій прийомний тато, який переповів ці подробиці, тримаючи збільшувальне скло в одній руці та пензлик в іншій, підправляючи маленькі фігурки для макету залізниці, які прибули з Німеччини у вигляді лікарів, двірників, полісменів та домогосподарок. Плямуючи фігурки крапочками іншої фарби, він перетворював їх на членів мексиканської мафії «La еМе», або на «Арійських воїнів» чи на гангстерів 18-ї стрит. Якщо я стояв поруч та клав руки на його верстат і якщо я стояв спокійно, то мій прийомний тато малював WP та 666, знак «Білої Сили», біля основи мого великого пальця. Потім він казав мені: «Швиденько йди та вимий руки».

Він казав: «Щоби мама не бачила».

Моя прийомна мама.

Просто зараз, в кінці коридору, леді за тими дверима є нейтральною територією. Святе місце, до якого ти здійснюєш паломництво, проповзаючи на колінах тисячу миль, щоб віддати шану. Як-от Єрусалим або якась церква. Спеціально для білих расистів та «Бладз», для «Крипс» та ніндзя, леді, що стоїть вище за територіальні війни. Вище за расу, національність чи сім'ю. Кожен чоловік тут може ненавидіти іншого, поза цим місцем ми всі можемо вбивати одне одного, але всі ми любимо її.

Наша Свята Земля. Кессі Райт, наш янгол миру.

Поруч зі мною хлопець номер 137 витрушує синю піґулку з тої пляшеки з піґулками, яку він придбав. Сунувши свого собачку для автографів під пахву, він витрушує піґулку на долоню та закидає її до рота.

Хтось вступив у калюжку крові, що надзюрила на бетонну підлогу з носа того типа. Відбитки босих ніг різного розміру в’язкими кривавими доріжками розбігаються в усіх напрямках.

Я питаю, що він робить. У цю мить, я маю на увазі. Щоб відновити свою телекар’єру.

І номер 137 каже: «Це». І трясе маленькою пляшечкою з піґулками.

Розділ 7

Містер 137

Якийсь громадний мексиканець відвалює ляпаса тому жирному нечупарі біля шведського столу, а тоді актор номер 72, з букетом зів’ялих квітів у руках, підходить до мене й починає пояснювати мені, що це був за напад. Бійка мала якийсь стосунок до залізничного моделювання та міста Сієтл. До мексиканської мафії та Ватикану. Без упину патякаючи, номер 72 каже: «Мені шкода».

Я відповідаю йому: «Нічого страшного».

«Я про те, що ваш телесеріал відмінили», — каже він.

Я кажу йому: «Не зважай».

«Я про всі ці жовті журнальчики, — каже він, — які поливають вас брудом».

Я кажу: «Не зважай».

І цей актор номер 72 питає: «А що ви робите, я маю на увазі, тут?»

Бренч Бакарді, номер 600, притискає жмуток туалетного паперу до свого скривавленого соска, й кожного разу, коли я дивлюся в його бік, він дивиться у відповідь. Щомиті він може підійти, а в мене ще досі не готова вступна репліка. Зірка стрічок «Пірати Карибського моря: прокляття чорної дупи» та «Смокі й анальний бандит», і він кадрить мене.

Ну що б ви думали?

Не може ж людина просто сказати: «Доброго дня, містер Бакарді, я просто божеволію від вашого ділдо…»

Усі, кого я знаю, чоловіки чи жінки, тримають ваш член у приголовній тумбі. Вібратор на батарейках чи звичайний, ручний ділдо. Ваш ділдо — це золота серединка: не довгий член-олівець, як-от копія ерекції Рона Джеремі. І вже точно не одна з тих надмірно товстих штучок, від яких почуваєшся наче забитий унітаз, який чистять вантузом. Ні, з його довжиною та обхватом Бренч Бакарді — неперевершений універсал серед секс-іграшок, скопійованих із геніталій знаменитостей.

Але ні, комплімент це чи не комплімент, а такий діалог ніколи не буде продекламовано…

Тупцяючи навколо нас, надміру роздягнені чоловіки утворюють море татуювань та шрамів. Сипу й корости. Розтяжок та сонячних опіків. Каталог усіх можливих негараздів зі шкірою. Вищий за прищі та комарині укуси, Бренч Бакарді стоїть поруч із Кордом Куерво, вони схилили голови один до одного та розмовляють. Бакарді показує на мене, і Куерво дивиться. Куерво киває головою, шепоче щось Бакарді на вухо, й обоє регочуть.

Скажу вам, ну і хай регоче. «Супер Делюкс Корда Куерво» надто конусоподібний: від обрізаної голівки розміром із гумку на олівці цей стрижень довжиною в палець біля основи вже розширюється до діаметру пивної банки. Ергономічне жахіття.

Завжди можна розпитати Бакарді про ньюанси масового виробництва, про примітивні конвеєри в Китаї, де робітники тяжко трудяться, загортаючи та пакуючи нескінченні силіконові копії його ерекції, все ще гарячі від форм із неіржавки. Чи пакують та відправляють труську орду рожевих пластикових вагін, відлитих по формі голеної кицьки Кессі Райт. Рабський труд китайців, які вручну пінцетами кріплять на них лобкове волосся або наносять розпилювачем різні відтінки червоного, рожевого та блакитного. Реалістичні, аж до шраму, що лишився в Кессі після епізіотомії[14]. До кожної вени та бородавки на члені Бакарді. Так, як раніше робили посмертні маски, знімаючи гіпсові відбитки з облич знаменитостей у короткі години між їхньою смертю та їхнім розкладом.

Задовго після того, як Кессі Райт стане старою та недоумкуватою або мертвою та зогнилою, її вагіна все ще буде являтися нам, заштовхана під ліжка, захована в комодах або ванних тумбочках поруч із зачитаними еротичними журналами. Або виставлена в антикварних магазинах силіконова ерекція Бакарді, за тією самою ціною, що й укриті ручною різьбою костяні ділдо самотніх та давно померлих дружин китобоїв з Нантакету.

Різновид безсмертя.

Завжди можна спитати: і як воно вам, що хрін Бренча Бакарді та вагіна Кессі Райт здеградували до кіча? Театралізовані objets[15], як пісуар Дучампа або бляшанка супу Воргола.

Завдяки анальній пробці Бренча Бакарді завжди можна спитати: як воно — знати, що люди в усьому світі йдуть на роботу, до школи, до церкви, застромивши ваш член собі в дупу?

Як воно — бачити свій член та яйця або свою вульву клонованими безліч разів та виставленими на полицях за спиною в якогось продавця з повним ротом жувальної гумки? Або гірше: бачити найінтимніші свої частини зваленими горою в кошику для уцінених товарів, де незнайомці беруть їх, стискають, щипають та відкидають, наче вибирають авокадо в супермаркеті.

Але знову-таки, цей діалог не для виконання.

Можна спробувати кумедну байку, історію з життя одного близького друга. Карла. Великого фаната «Супер Делюкса Бренча Бакарді». Як одного ранку Карл подивився в унітаз та побачив тоненькі рожеві звивинки в своїх фекаліях. Черв’яків. Мерзенних гостриків. Та коли він відніс у картонній коробочці зразок калу до лабораторії, аналіз виявився негативним. Рожеві ниточки не були паразитами.