Читати книгу - "УПА у вирі боротьби"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Чумак запитав, маючи на увазі, що говорить до цивільних людей, для яких до вчорашнього дня революція була тільки романтикою. А от Журба й Міша вже вартували по обидвох сторонах дороги, їх ні про що не треба було запитувати - вони свою справу знали досконало.
Човни пристали до берега, й Чумак наказав:
- Бігом!
Побігли так швидко, як тільки могли, й через кілька хвилин усі вже сиділи в човнах. Легенький свист зняв Журбу й Мішу з варти, вони зайняли свої місця, й човни рушили. Веслярі запрацювали на повну пару, а решта гребла руками воду, яка мало що не сягала вершка човнів.
«Чи можна собі уявити гірше поле до оборони, як на середині ріки», - подумав Чумак і завзято запрацював руками.
Коли човни увігналися носами у протилежний берег, Міша вискочив перший і промовив урочисто:
- Ми на українській землі!
Розділ 3. СОТНЯ ПЛЯНУЄ
Сотенний Громенко зі своїм почтом квартирував у гарній хаті, критій бляхою. Переступивши її поріг, Чумак виструнчився й почав звітувати. Сотенний чесав свою буйну кучеряву чуприну лівою рукою, бо правої не міг піднести вище підборіддя. Його рам'я було важко поранене в боях на Волині. Почувши голос Чумака, він відвернувся від малого дзеркала, яке висіло під образом, й уважно слухав. У зеленій елегантній уніформі виглядав дуже пристійно, був злегка усміхнений, але мав поважний вигляд. Ніяких відзнак на уніформі не посідав, і тільки пістоль при поясі та перевішений через плече мапник зраджували. що це старшина.
Вислухавши уважно звіт, сотенний Громенко подякував, почастував Чумака цигаркою, а тоді звернувся до бунчужного, який сидів при столі й щось наполегливо писав, щоб той заопікувався прибулими з-за Сяну людьми.
Як же сотенний Громенко опинився в цій хаті, звідки прибув сюди й що тут робив?
Деяким відділам УПА, які оперували в Карпатах під німецькою окупацією, перехід большевицького фронту пройшов гладенько, а іншим формаціям, як куреневі Рена, сотні Байди й сотні Чорного, довелося вести важкі бої з большевиками, що перли, - як вони всі тоді казали, - на Берлін.
На новій мапі Східної Європи з'явилася тоді додаткова лінійка, яка означала границю Керзона, тобто новий кордон поміж Совєтським Союзом і «людовою» Польщею. Однак він існував хіба тільки на мапі, бо всі ці терени знаходилися під контролем УПА. Ні поляки, ані большевики в тому часі не могли обсадити і границі, бо її забезпечення вимагало численних дивізій війська. Тому по багатьох селах були заквартировані бойові упівські сотні, а, крім них, також й інші частини, як Самооборонні Кущові Відділи, підрозділи польової жандармерії (ПЖ), Служби Безпеки (СБ), сітки ОУН й адміністрації. Від 1944 року почавши, їм селення не платило наїзникові ніяких податків, унаслідок чого в 1945-46 рр. матеріяльний стан господарів дещо покращав.
Гірша справа була на західних теренах, де знаходилися мішані українсько-польські села. Шовіністичні польські банди своєю сваволею перевищували татарські варварства, й вистачило на польському терені промовити одно слово українською мовою, щоб за це дістати кулю. Ці банди нападали на українські родини, й такі наскоки траплялися щодня.
Правдивим тогочасовим кордоном для большевицько-польських банд від Ярослава, Перемишля й Динова до Сянока був Сян. Ця чудова ріка визначила своє русло фізичною силою, не раз борючись із тією чи іншою скелею. Коли не могла її подолати, одразу звертала від неї вліво або вправо. Щокілька кілометрів ріка мала броди, але навіть і там її води не сягали нижче пояса людини, тож перебрести міг лише добрий знавець околиць.
А за Сяном розлягалися численні села, українські назви яких були добрим доказом того, куди колись сягала на Захід Українська Держава, хоча тепер у деяких із них панувала повністю польська мова. Рука окупанта сягала й до міст і містечок. Тут і там старовинна мурована церква була перероблена на костьол. але її правдиву приналежність можна було пізнати з віддалі кількох кілометрів.
Ця частина української території, тобто Засяиня й Лемківщина, зі своїм підкарпатським рельєфом, зеленими лісами, в яких потопали чепурні села, й бурхливими потоками, що впадали до Сяну, творила справжню красу.
Якраз на цьому терені поміж Перемишлем і Сяноком упродовж кількох років стаціонував курінь УПА під командуван полковника Коника, маючи у своєму складі п'ять сотень: Громенка, Бурлаки, Крилача, Ластівки і Яра.
Село Володж Сян оточував півколом, воно було розташоване на прибережній рівнині й нараховувало біля сотні господарств. Мало гарні й великі муровані хати, церкву, школу та читальню. Населення було дуже національно свідоме й відзначалося гостинністю. За Сяном, на досить підвищеному терені, починався величезний ліс, посеред якого лежав маленький присілок, що називався Воля Володзька. Згодом цей присілок дістав від ворога ще одну назву - «бандерівський Берлін». І от із тактичних міркувань, щоб не стягнути артилерійського обстрілу на Володж, сотенний Громенко зарядив перемарш сотні до Волі Володзької.
Ввечері сотня маршувала по танучому снігу на нове місце. Спершу стежа, за нею зв'язковий, відтак сотенний і його почет, потім зв'язковий сотенного, а за ним стрілецькими рядками чоти. Розташувавшись у тому гарному присілку, в якому після війни бунчужний Соколенко збирався будувати свою «дачу», вояцтво одержало несподіваний відпочинок. Адже деякі вояки мали за собою вже понад два роки служби в УПА. Вони залюбки використовували тепле проміння весняного сонця й тільки час від часу мусили виконувати чергову службу на стійці чи заставі. Проте на повну пару працювали всілякі верстати, а найбільше шевський і кравецький.
Не було відпочинку лише на квартирі командира Громенка та його почту. Сюди щодня приходили різні люди, одні звичайні, зв'язкові з естафетою, інші, як тоді говорили, прибували «згори». Вони приходили з різних частин Західньої України: Коломийщини, Львівщини, Грубешівщини, Криниччини та Трикутника. Конференції чи паради часто тривали по кілька днів. Після закінчення однієї з таких конференцій друг Орлан, член Проводу ОУН Закордонного Краю, сказав:
- За винятком більших міст, усі терени
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «УПА у вирі боротьби», після закриття браузера.