read-books.club » Сучасна проза » Теплі історії до кави 📚 - Українською

Читати книгу - "Теплі історії до кави"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Теплі історії до кави" автора Надійка Гербіш. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 36
Перейти на сторінку:
хоча це й було неправильно. Якщо цей пінгвінистий хлопака зробить те саме, прискіплива журналістка в замітці про відкриття готелю напише: «Попри ввічливість і досконало випрасувані костюми своїх підлеглих, керівництво готелів такого рівня мало би краще дбати про те, щоби вони правильно вимовляли назви страв і напоїв і не виправляли відвідувачів, безсоромно нехтуючи золотим правилом “Клієнт завжди правий”».

- Лате, - повторив офіціант за дівчиною, так само виділяючи голосом перший склад. - А яке саме лате любить синьйорина? У нас, - тут він притишив голос і прихилився ближче до вуха дівчини, - роблять неймовірно смачне лате зі спеціями до гарбузового пирога. У американських кнайпах воно так і називається Pumpkin Pie Latte. Туди входять цинамон, мускатний горіх, імбир і гвоздика. Ну от. Я вже «здав» вам рецепт. Але щодо пропорцій - ні пари з вуст. Доведеться вам самостійно почаклувати на кухні, щоби винайти досконалу гармонію, яка вже є у нашого напою.

Офіціант усе менше нагадував Лілі пінгвіна і все більше скидався на дуже приємного співрозмовника. Вона усміхнулася йому найчарівнішою усмішкою зі свого арсеналу й попросила принести їй саме цього лате.

- А самого гарбузового пирога у вас немає?

- Бажання синьйорини - для нас закон. Навіть якщо доведеться перетворювати на гарбуза «карету» котрогось із заможних гостей, пиріг ми для вас усе одно спечемо, - засміявся він. - Ваш вибір дуже вдалий - саме те, що треба для такого зимового вечора, коли за вікном погода… не надто приємна. Але в нас ви начисто забудете про погоду, повірте! Хорошого й теплого вечора вам… - хлопець запнувся й грайливо подивився на гостю.

- Ліля.

- Хорошого й теплого вечора вам, Лілю. Я передам ваші захцянки нашому чарівникові на кухні.

«Напевне, доведеться тут залишитися жити, - подумала Ліля й усміхнулася сама до себе. - Отак би щовечора хтось дбав про те, що мені смакуватиме. А ще краще - щоранку й щообіду теж. Може, вони в своїх номерах ще постіль електроковдрами гріють?»

Дівчина видлубала з сумки свій фотоапарат, ніжно погладила його пальцями й поклала собі на коліна. Саме заради нього вона й прийшла на цю роботу - хоч як це дивно звучало. У той час, коли вона істерично переглядала списки доступних вакансій, лише в цій редакції пропонували службову дзеркалку на додачу до соціального пакету й такої-сякої зарплати.

У залу починали сходитися люди - всі такі вишукані, святкові. Ліля дуже вирізнялася з-посеред них, але ніскілечки не збиралася цим перейматися. Дійство зараз почнеться, ну й нехай. А вона тим часом насолоджуватиметься собі лате з цинамоном, мускатним горіхом, імбиром і гвоздикою й наминати гарбузовий пиріг. Тоді їй точно буде про що написати в замітці про готель, де замість офіціантів прислуговують ельфи, а на кухні живе справжній Рататуй

На сцену збоку зали вийшли музиканти - у таких самих пінгвінячих костюмах. Однак настрій у дівчини значно покращився, і вона вже на це не зважала. Квінтет. Клавіші, саксофон, барабани, бас-гітара, труба. Трохи класики, трохи імпровізації. Ельф із доброю усмішкою приніс лате, за ним - пиріг. Але й це вже не мало аж такого значення, адже музика лунала неймовірна.

Трубач із трохи скуйовдженим волоссям і розхристаним коміром був вродливим - із великими сумними очима й вузькими, грайливо вигнутими губами. Чимось він нагадував дівчині головного героя фільму «Піаніст». А ще він мав такі ж тонкі й красиві пальці.

Типові оди нововідкритому готелю змінювали одна одну, але на ці моменти й згодився пиріг, який виявився-таки дивовижно смачним. Як і лате. Ліля зосередила увагу на поглинанні смаколиків, поки люди з добре поставленими голосами не припинили свої теревені й не всілися на місця, дозволивши музикантам продовжувати творити казку.

Трубач виглядав ще розхристанішим, ще справжнішим, ще гарнішим. Він заплющував очі, а пальці танцювали по вентилях. Він розмовляв музикою, і Ліля також заплющила очі - щоби не відволікатися й краще його розуміти.

І коли нарешті згадала, що було б непогано познімкувати це все, музиканти вже зовсім розігрілися й шпарили сміливо, легко, здасться, забувши про все на світі.

Трубач розплющив очі й усміхнувся фотографині. Напевне, вони двоє найменше пасували до багатої та вишуканої атмосфери залу. Він зіграв щось немислиме, але цей дисонанс лише додав пікантності композиції. Трубач повернувся до своїх колег і щось їм сказав поглядом. Басист із барабанщиком заусміхалися, клавішник насупив брови, а саксофоніст набрав повітря в легені.

Дівчина повернулася на свій диванчик і залізла на нього з ногами, зручно вмостившись і налаштувавшись слухати музику, заодно поклавши фотоапарат на бильце, як на імпровізований штатив.

А хлопці тим часом ушкварили різдвяний блюз, за ним - I’m Feeling Good.

Ліля потягнулася за сумкою, щоби змінити об’єктив. А трубач тим часом змінив трубу - на маленьку, червону, із золотистими вентилями, точно позичену в якогось Санта-Клауса на вечір. Музики заграли «Щедрика» - і так щемко, так трепетно, що хотілося плакати.

А потім на сцену знову вийшли дядечки з поставленими голосами, щоби довго розводитися про зірковість готелю й іще там щось. Ліля почала збиратися додому - не хотілося псувати собі вечір вислуховуванням нудних промов.

Вона подякувала офіціантові-ельфові, який сказав, що сьогоднішня гостина за рахунок закладу, й поклав їй у руку запрошення на наступний святковий прийом, відповіла йому, що неодмінно прийде, якщо він сам нікуди не подінеться, передала вітання Рататую й тихо - у її уггі це чудово вдавалося - пішла до виходу.

На вулиці було сиро й неприємно. Таксівка ще не приїхала, але Лілі чомусь відчайдушно бракувало свіжого повітря.

- Панянко, куди ж ви? - хтось узяв її за руку вище ліктя, зовсім не так галантно, як готельні пінгвіни, але цей дотик був значно приємнішим за всі їхні уважності.

Трубач - усміхнений, із лукавими іскорками в очах - стояв посеред цього туману в одній сорочці й не відпускав Лілиної руки:

- Не думайте нікуди втекти, у мене тут серйозна пропозиція. Міняю диск із музикою на візитівку. Ви ж хочете диск із музикою?

Ліля засміялася.

- Ви замерзнете.

- Не біда.

Хлопець зігнувся й задер чорні класичні штанини - під ними були теплі червоні шкарпетки з різдвяними оленями.

- Мені сестра зв'язала. На Різдво. Тепер я ніколи не мерзну. То що, вам не сподобалася музика? Ви не хочете диска?

Ліля переклала сумку в руку, за яку він її тримав, аби не змушувати трубача її відпускати, хоч це й було безглуздо, і вільною рукою потяглася за візитівкою.

1 ... 8 9 10 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теплі історії до кави», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Теплі історії до кави"