read-books.club » Сучасна проза » Пастка на дурнів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка на дурнів"

198
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пастка на дурнів" автора Джозеф Хеллер. Жанр книги: Сучасна проза / Гумор. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 165
Перейти на сторінку:
Йоссар’яна, у нього все одно нічого не вийшло б, бо за стінами шпиталю Йоссар’ян не бачив нічого радісного. Єдине, що він бачив там, була війна, але ніхто не помічав її, крім Йоссар’яна та Данбара. А коли Йоссар’ян пробував відкрити людям очі, всі сахалися від нього, як від небезпечного психа. Навіть Мудренджер — при останній їхній зустрічі, перед шпиталем, — і той привселюдно обізвав його психом, а Мудренджер був не дурень, хоча міг би бути й мудрішим.

— Та ти просто псих! — загорлав він тоді не своїм голосом, учепившись обіруч за край столу, біля якого вони сиділи. Від люті й праведного обурення його, здавалося, от-от ударить грець.

— Мудренджере, ну чого ти сікаєшся до людей? — утомлено озвався Данбар крізь гамір в офіцерському клубі.

— Псих, та й годі! — наполягав Мудренджер.

— Мене намагаються вбити, — розважливо пояснив йому Йоссар’ян.

— Чому саме тебе?

— Бо в мене стріляють.

— В усіх нас стріляють — на те й війна!

— І думаєш, мені від цього легше?

Мудренджер уже був шарпнувся, щоб скочити з крісла, — очі його зволожіли, збілілі губи сіпав нервовий тик. Як завжди, коли він сперечався через свої переконання, Мудренджер і на цей раз судорожно засапав, змахуючи повіками гіркі сльози неподіленої віри. У Мудренджера було безліч принципів, у які він свято вірив. Мудренджер був душевнохворий.

— Хто? — допитувався він. — Ну, хто саме, по-твоєму, намагається тебе вбити?

— Та кого не візьми.

— Де ти їх бачиш?

— А ти що, не бачиш?

— От я й не бачу!

— А ще кажеш, що вони не намагаються мене вбити!

— Але ж… — Мудренджер нараз затнувся й у розпачі повалився на місце.

Мудренджер щиро вірив у свою правоту, однак і в Йоссар’яна були неспростовні докази, що геть незнайомі йому люди цілять у нього з гармат щоразу, як він підіймається в повітря, щоб скинути на них бомби, — яка вже тут радість! І не було ніякої радості в тому, щоб гибіти, як останній волоцюга, в наметі на П’яносі поміж пасмом опасистих гір за спиною та пустинною блакиттю моря перед очима — байдужного моря, яке, однак, проковтне тебе при першій-ліпшій нагоді, так що й оком не встигнеш зморгнути, а потім, награвшись, виплюне днів за три на берег — розбухлого, посинілого, протухлого, вільного від усіх боргів та обов’язків, з двома цівками солоної води з холодних ніздрів.

Йоссар’янів намет стояв коло вузької, як стіна, сіруватої смужки лісу, що відділяла його ескадрилью від Данбарової. Поруч, уздовж траншеї покинутої залізничної колії, пролягав тимчасовий бензопровід, з якого заправлялись на льотному полі бензовози. Завдяки його сусідові Весслу цей намет був найупорядкованішим у всій ескадрильї. Щоразу, коли Йоссар’ян повертався після чергового відпочинку в шпиталі чи відпустки до Рима, його приємно вражали нові вигоди, які запровадив за час його відсутності Вессл: то водогін, то дров’яна грубка, то зацементована долівка. Місце для намету вибрав свого часу Йоссар’ян, а ставили вони його вдвох із Весслом. Вессл, завжди усміхнений пігмей з пілотськими нашивками й густою кучерявою чуприною, розділеною пробором навпіл, подавав ідеї, а Йоссар’ян, вищий на зріст, дужчий, м’язистіший і меткіший, слухняно виконував усі його розпорядження. Жили вони вдвох, хоча намет призначався на шістьох. Коли настало літо, Вессл закотив догори борти намету, щоб вітерець — нечастий гість — од моря міг видмухати ізсередини розпечене повітря.

Поруч, у двомісному наметі, раював у самотині жерун арахісу Тупермейєр, котрий щоночі стріляв по манюсіньких польових мишках із пістолета сорок п’ятого калібру, що його поцупив у небіжчика із Йоссар’янового намету. Далі за Тупермейєровим стояв намет, якого Макпростак уже не ділив із Мудренджером: той іще не об’явився, коли Йоссар’ян виписався зі шпиталю. На його місце тепер поселився Кристі, але цей тим часом подався до Рима, де упадав біля сонливої проститутки, в яку шалено закохався. Тільки їй уже давно остогидла і її професія, і сам Кристі.

Пілот Макпростак був геть ненормальний: він ніколи не пропускав нагоди прошугнути бриючим льотом понад самим наметом Йоссар’яна, аби лиш перевірити, чи той не боягуз; а ще він полюбляв пронестися з шаленим ревом над плотом на порожніх бочках, що мирно погойдувався на воді поблизу сніжно-білої піщаної коси, коли там голяка смагліли офіцери. Ділити намет із божевільним — не іграшки, та Кристі було начхати, він і сам був псих і кожного вільного дня біг упрівати на будівництві офіцерського клубу, до якого Йоссар’ян ніколи й рук не приклав.

Взагалі можна було нарахувати вже чимало офіцерських клубів, до спорудження яких Йоссар’ян не приклав рук, але з жодного він не пишався так, як із цього, на П’яносі. То був величний і — мовлячи про Йоссар’яна — абсолютно нерукотворний пам’ятник силі його духу. Поки тривало будівництво, Йоссар’ян не показав там і носа, зате потім став найзапеклішим його завсідником — так сподобалась йому ця простора, гарна, оббита гонтом будівля. І справді, кращий офіцерський клуб важко було й уявити, тож серце Йоссар’яна лунко стукотіло від гордощів, коли він, споглядаючи споруду, виразно усвідомлював, що в цьому архітектурному диві не закладено ані крихти його власної праці.

Того вечора, як вони із Мудренджером востаннє обзивали один одного психами, їх було четверо за столиком в офіцерському клубі. Вони сиділи в глибині залу, біля столика для гри в кості, на якому Везунбі теж ніколи не програвав. Кості Везунбі метав так само майстерно, як грав у пінг-понг, а в грі у пінг-понг Везунбі був таким же зухом, як і в усьому, за що брався. Все, що робив Везунбі, він робив краще за всіх. Цей білявий хлопчина із Айови щиро вірив у бога, святу материнську любов і в американський спосіб життя, хоча зроду над усим цим не замислювався. Це був загальний улюбленець.

— Падлюка, як я його ненавиджу, — пробурмотів Йоссар’ян собі під ніс.

Суперечка з Мудренджером спалахнула за кілька хвилин до того, як Йоссар’ян заходився шукати кулемет. У клубі було не протовпитись, до бару не протовпитись, до столу для пінг-понгу не протовпитись, до столика для гри в кості не протовпитись. Люди, що їх хотів би покосити з кулемета Йоссар’ян, мирно заполонили стойку і хором горлали якісь сентиментальні пісеньки, і нікого це чомусь не дратувало. Тож, за браком кулемета, Йоссар’ян смачно опустив підбор на пластмасовий м’ячик, що підкотився йому під ноги.

— Ну і Йоссар’ян, — недобре реготнули, хитнувши головами, обидва гравці і дістали з коробки на полиці інший м’ячик.

— Ну і Йоссар’ян, — недобре реготнув Йоссар’ян.

— Йоссар’ян! — застережливо прошепотів Кристі.

— Ну, що я казав? —

1 ... 8 9 10 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка на дурнів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка на дурнів"